Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Ноября 2013 в 12:19, контрольная работа
Цей період характеризується збільшенням кількості великих підприємств, що зумовило зростання потреби в нових методах обліку і управління. Почали визначатися такі показники, як вартість часу обробки сировини, собівартість одиниці продукції, витрати на одного робітника. На підприємствах Ендрю Карнегі впроваджено контроль витрат на підставі щоденної звітності про витрати матеріалів, енергії та праці на одиницю продукції; на підприємствах компанії Du Pont впроваджено систему операційних і капітальних бюджетів та оперативної звітності про витрати і доходи, розроблено показник прибутковості інвестицій (ПІК).
1.Тема1(Запитання 3)…………………………………………………………3
Процес формування та розвиток управлінського обліку
2.Тема2(запитання 9).........................................................................................4
Поняття про маржинальний дохід та аналіз взаємозв’язку «витрати – обсяг – прибуток»
3.Тема 3(Запитання 23)………………………………………………………9
Оптимальне використання ресурсів в умовах обмежень.
4.Тема4(Запитання 29)………………………………………………………..11
Принципи та методи оцінки ефективності інвестиційних проектів
Список використаної літератури………………………………………………16
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ
Контрольна робота
З дисципліни «Управлінський облік»
Виконала: |
студентка заочної форми навчання IVкурсу Групи ЗФН - 81 Павленко Ольга Юріївна |
Перевірила: |
викл. Лагода І.А |
2012
1.Тема1(Запитання 3)…………………………………………………………3
Процес формування та розвиток управлінського обліку
3.Тема 3(Запитання 23)………………………………………………………9
Оптимальне використання ресурсів в умовах обмежень.
4.Тема4(Запитання 29)………………………………………………………..11
Принципи та методи оцінки ефективності інвестиційних проектів
Список використаної літератури………………………………………………16
Процес формування та розвиток управлінського обліку
У процесі формування і розвитку управлінського обліку можна виділити чотири етапи:
1. Етап зародження управлінського обліку ХІХ– ХХ ст.
Цей період характеризується збільшенням кількості великих підприємств, що зумовило зростання потреби в нових методах обліку і управління. Почали визначатися такі показники, як вартість часу обробки сировини, собівартість одиниці продукції, витрати на одного робітника. На підприємствах Ендрю Карнегі впроваджено контроль витрат на підставі щоденної звітності про витрати матеріалів, енергії та праці на одиницю продукції; на підприємствах компанії Du Pont впроваджено систему операційних і капітальних бюджетів та оперативної звітності про витрати і доходи, розроблено показник прибутковості інвестицій (ПІК). У 20-ті роки під керівництвом менеджерів компанії General Motor Дональдсона Брауна та Альфре-да Слоуна розроблено систему управлінського обліку, яка передбачала операційне бюджетування, щотижневі звіти, гнучкі бюджети, річні звіти про діяльність підрозділів з показниками ПІК.
2. Етап формування управлінського обліку як системи.Перша половина ХХ ст. Для цього періоду характерним є загострення конкуренції, ускладнення технології й організації виробництва, що зумовило необхідність посилення контролю за витратами. Внаслідок цього на підставі розробки методів нормування праці (системи Тейлора, Ганта, Черча) впроваджено сис-тему калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень. Вперше ідеї цієї системи висунув американський інженер Гарінгтон Емерсон. Співробітник аудиторської фірми «Прайс Уотерхауз» Чартер Гаррісон у 1912 р. опублікував концепцію обліку, що дістала назву стандарт-костинг. З 1925 до 1950 рр. було розроблено принципово нові методи калькулювання та обліку витрат: директ-костинг, метод однорідних секцій, облік за центрами відповідальності. Так, у 1923 р. Джон Кларк обґрунтував необхідність поділу витрат на змінні і постійні. Ці ідеї були розвинуті у роботах Джонатана Харріса, який у 1936 р. обґрунтував концепцію калькулювання прямих витрат, що дістала назву директкостинг. Метод однорідних секцій розроблено у Франції під керівництвом Ф. Римайло у 1927 р. Його практичне застосування сприяло поширенню калькулювання на основі діяльності (АВС). Концепцію обліку за центрами відповідальності сформулював Джон А. Хіггінс.
3. 50-ті – початок
70-х рр. ХХ ст. характеризуються
подальшим розвитком ідей
4. Середина 70-х
рр. – кінець ХХ ст. Для цього періоду характерними є автоматизація
виробництва, комп’ютерні інформаційні
технології, глобальна конкуренція. Продовжується
удосконалення методів калькулювання
на основі діяльності (Р. Купер і Р. Каплан),
поширюється система управління «якраз
вчасно», започаткована японською компанією
«Тойота», калькулювання шляхом зворотного
потоку, цільове калькулювання. Управлінський
облік стає складовою частиною процесу
стратегічного управління. Це етап інтеграції
управлінського обліку в систему управління.
На сьогодні термін «управлінський облік»
застосовують не всі країни. Так, у Франції
його аналогом є «аналітична бухгалтерія»,
у Німеччині – «контролінг». В СРСР термін
«управлінський облік» не застосовували.
В Україні згідно ЗУ «Про бухгалтерський
облік і фінансову звітність в Україні»
№ 996 від 16.07.99 р. його розглядають як синонім
внутрішньогосподарського обліку, що
зумовлює різні погляди на його роль, зміст
і значення в системі управління підприємствами.
Головною метою проведення такого аналізу є дослідження поведінки витрат і фінансових результатів при різних рівнях ділової активності організації. В основі CVP-Методу лежить принцип беззбитковості, тобто покривати видатки можна тільки тоді, коли сукупний дохід за винятком сукупних змінних витрат дорівнює рівню постійних витрат. Будь-який рівень виробництва понад крапки беззбитковості буде рентабельним. Методика виробництва даного аналізу включає побудову на основі даних про передбачуваний виторг, витрати й обсягах виробництва графіка беззбитковості й розрахунків цілого ряду показників, центральним з яких є маржинальний дохід.
Маржинальний дохід – це різниця між виторгом підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) і сумою змінних витрат.
Поріг рентабельності (крапка беззбитковості) – це показник, що характеризує обсяг реалізації продукції, при якому виторг підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) рівна всім його сукупним витратам, тобто це той обсяг продажів, при якому підприємство не має ні прибутку, ні збитку.
Виробничий леверидж – це механізм керування прибутком підприємства залежно від зміни обсягу реалізації продукції (робіт, послуг).
Маржинальний запас міцності – це процентне відхилення фактичного виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) від граничного виторгу (порога рентабельності).
Для
проведення аналізу
Величина маржинального доходу показує внесок підприємства в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Існує два способи визначення величини маржинального доходу.
Під середньою величиною маржинального доходу розуміють різницю між ціною продукції й середніми змінними витратами. Середня величина маржинального доходу відображає внесок одиниці виробу в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Нормою маржинального доходу називається частка величини маржинального доходу у виторзі від реалізації або ( для окремого виробу) частка середньої величини маржинального доходу в ціні товару.
Використання цих показників допомагає швидко розв'язати деякі завдання, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.
2.2
Аналіз беззбитковості й
Аналіз співвідношення «витрати – обсяг – прибуток» на практиці іноді називають аналізом крапки беззбитковості. Під крапкою беззбитковості розуміється такий виторг і такий обсяг виробництва підприємства, які забезпечують покриття всіх його витрат і нульовий прибуток, тобто це той обсяг продажів, при якому підприємство не має ні прибутку, ні збитку. Цю крапку також називають« критичною», або «мертвою», або крапкою «рівноваги». У літературі часто можна зустріти позначення цієї крапки як BEP (абревіатура «break-even point»), тобто крапка або поріг рентабельності.
Аналіз беззбитковості є одним з найбільш ефективних коштів планування й прогнозування діяльності підприємства. Він допомагає керівникам підприємств виявити оптимальні пропорції між змінними й постійними витратами, ціною й обсягом реалізації, мінімізувати підприємницький ризик. Однак при його проведенні необхідно досліджувати цілий ряд допущень, у випадку невиконання яких отримана інформація буде необ'єктивною:
Виробляється єдиний виріб або постійна номенклатура виробів. У другому випадку при проведенні аналізу використовуються усереднені дані по всій номенклатурі.
Існують незмінні ціни реалізації, з одного боку, і ціни на споживані виробничі ресурси, з іншої сторони.
Поведінку постійних і змінних витрат можна виміряти з високим ступенем достовірності.
Обсяг виробництва повинен бути дорівнює обсягу реалізації.
Поступаючий виторг повинен бути прямо пропорційний обсягу реалізації, при цьому й витрати, і виручка мають лінійні залежності. Продуктивність усередині релевантного рівня ділової активності не міняється. Це допущення пояснюється тим, що зміна продуктивності приведе до зміни витрат, а відповідно, і до зсуву крапки беззбитковості.
Існує лише одна крапка беззбитковості. Прихильники мікроекономічного підходу до вивчення витрат і аналізу беззбитковості можуть справедливо заперечити на дане допущення – така модель передбачає наявність двох крапок беззбитковості (рис. 1).
Рис. 1. Економічна модель поведінки витрат, обсягу виробництва й прибутки
Поведінка кривої сукупного доходу (TR) пояснюється тим, що на певному етапі відбувається насичення ринку продукцією, і підприємство змушено знижувати ціну для того, щоб не втратити свою частку ринку. Коли крива сукупного доходу починає зменшуватись, це означає, що негативний ефект від зниження ціни перевищив ефект від збільшення масштабу. Таким чином, виходить дві крапки беззбитковості (А и В), але попередньо розрахувати їхні величини практично неможливо.
Ще одним фактором виникнення декількох крапок беззбитковості є стрибкоподібні витрати. І тут також величини крапок беззбитковості досить важко піддаються аналізу й контролю.
Однак, незважаючи на перераховані вище винятки, на практиці зовсім необов'язково знати сукупні витрати й дохід абсолютно для всіх рівнів виробництва. Досить знати релевантний рівень ділової активності організації, тобто діапазон між обсягом виробництва, якого підприємство дотримувалося і якого планує досягти, і інформацію про доходи й витрати, які є. І в цьому випадку можна казати про наявність однієї крапки беззбитковості.
Поріг рентабельності (крапка беззбитковості) – це показник, що характеризує обсяг реалізації продукції, при якому виторг підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) рівний всім його сукупним витратам. Тобто це той обсяг продажів, при якому господарюючий суб'єкт не має ні прибутку, ні збитку.
На практиці для обчислення крапки беззбитковості використовуються три методи: графічний, метод рівнянь і маржинального прибутку.
1. Графічний метод знаходження
крапки беззбитковості
– на графіку будується лінія постійних витрат (FC), для чого проводиться пряма, паралельна осі абсцис;
– на осі абсцис вибирається яка-небудь крапка, тобто яка-небудь величина обсягу. Для знаходження крапки беззбитковості розраховується величина сукупних витрат (постійних і змінних). Будується пряма ТС на графіку, що відповідає цьому значенню;
– знову вибирається будь-яка крапка на осі абсцис і для неї перебуває сума виторгу від реалізації. Будується пряма (TR), що відповідає даному значенню.
Рис. 2. Діаграма беззбитковості по бухгалтерській моделі
Зображена на мал. 2 крапка беззбитковості (поріг рентабельності) – це крапка перетинання графіків валового виторгу й сукупних витрат.
Информация о работе Контрольна робота з «Управлінський облік»