Контрольна робота з «Управлінський облік»

Крапка беззбитковості, на графіку  це крапка А, розташована на перетинанні  прямих, побудованих за значенням  витрат і виторгу (мал. 2).

Розмір прибутку або збитків  заштрихований. У крапці беззбитковості одержувана підприємством виторг рівний його сукупним витратам, при цьому  прибуток дорівнює нулю. Виторг, відповідна до крапки беззбитковості, називається  граничним виторгом. Обсяг виробництва  (продажів) у крапці беззбитковості називається граничним обсягом виробництва (продажів). Якщо підприємство продає продукції менше граничного обсягу продажів, то воно зазнає збитків, якщо більше – дістає прибуток.

2. Метод рівнянь заснований на  вирахуванні прибутку підприємства  по наступній формулі:

Виручка – Змінні витрати –  Постійні витрати = Прибуток (1)

Деталізуючи порядок розрахунків  показників даної формули для  розрахунків крапки беззбитковості, її можна представити в наступному виді:

 

Р*Х – Yvc*X – Yfc = 0, (2)

 

де Р – ціна одиниці продукції; Yvc – змінні витрати на одиницю продукції; Yfc – постійні витрати; Х – граничний обсяг виробництва. Звідси неважко розрахувати граничний обсяг виробництва.

 

Х= YFC /(P-Yvc) (3)

 

3. Різновидом методу рівнянь  є метод маржинального доходу, при якому крапка беззбитковості (поріг рентабельності) визначається по наступній формулі:

 

Х = Уfс / Нмд – (4)

 

Нормою маржинального доходу називається частка величини маржинального доходу у виторзі від реалізації або (для окремого виробу) частка середньої величини маржинального доходу в ціні товару (величина P-Yvc з формули 3).

Крім показників, розглянутих при  проведенні аналізу «витрати – обсяг  виробництва – прибуток», необхідно  розрахувати показники маржинального запасу міцності й рівень виробничого важеля. Використання цих показників допоможе швидко розв'язати деякі завдання, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.

Маржинальний запас міцності (МЗМ) – це величина, що показує перевищення фактичного виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) над граничною реалізацією, що забезпечує беззбитковість. Цей показник визначається наступною формулою:

 

МЗМ = Фактичний  виторг – Граничний виторг х 100 /Фактичний  виторг, (5)

 

Чим вище маржинальний запас міцності, тим краще для підприємства.

 

 

Тема 3(Запитання 23)

Оптимальне використання ресурсів в умовах обмежень.

 

        Для оптимізації  виробничої програми підприємства  необхідно аналізувати не лише  інформацію про витрати та  їх поділ на постійні та  змінні, а й зважати на інші  фактори, що впливають на розмір  прибутку.

       Кожне підприємство  у своїй діяльності постійно  має справу з якимось дефіцитом,  що обмежує його можливості. Це  може бути недостатнє забезпечення  матеріальними ресурсами (сировиною), виробничими потужностями, попитом  на продукцію, чисельністю та  кваліфікацією робочої сили, наявністю  обігових коштів тощо. Діючи в  таких умовах, підприємство повинно  обирати ті види діяльності, які  є найвигіднішими за наявного  дефіциту ресурсів, та забезпечити  їх повне й ефективне використання.

 

Оптимальне використання обмежених дефіцитних ресурсів — це рішення, що забезпечує максимізацію прибутку в умовах наявних обмежень. Аналіз для прийняття такого рішення залежить від кількості обмежень .

 

                   Аналіз за наявності одного обмеження.

   Аналіз для прийняття оптимального рішення за наявності одного обмеження базується на показнику маржинального доходу на одиницю вимірювання обмежувального чинника (людино-годин, машино-годину, одиницю сировини, одиницю потужності тощо). Формування оптимальної виробничої програми при цьому здійснюється поетапно:

1) визначається маржинальний дохід на одиницю обмежувального чинника;

2) проводиться ранжування видів діяльності за рівнем дохідності, визначеним на першому етапі;

3) визначається оптимальна програма діяльності з урахуванням обмежувального чинника.

  При аналізі використання обмеженої кількості ресурсів необхідно також враховувати потреби мінімального забезпечення попиту з усіх видів продукції або дотримання обов'язкового асортименту.

                                Аналіз при двох обмеженнях.

       За наявності двох обмежень аналіз можна виконати шляхом побудови та розв'язання системи лінійних рівнянь з двома невідомими або графічним методом.

   Графічним методом подібні задачі розв'язують таким чином. Будується система координат, по осі х якої позначають один вид продукції (наприклад, А), а по осі у — другий (Б). Потім розраховують максимально можливий обсяг виробництва за умови, що буде вироблятися лише один вид продукції. Ці величини і будуть координатами ліній обмеження, а координати точки їх перетину будуть характеризувати оптимальні обсяги виробництва окремих видів продукції.

                              Аналіз при трьох і більше обмеженнях.

     За наявності трьох і більше обмежень аналіз виконують з використанням лінійного програмування, тобто методу, який використовують для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв'язання серії лінійних рівнянь. Процес лінійного програмування складається з трьох стадій:

• складання рівняння цільової функції та рівнянь обмежень;
• розв'язання моделі симплексним методом або на ЕОМ з використанням стандартних програм оптимізації;
• аналіз одержаного рішення.

   Для складання рівняння цільової функції необхідно визначитися зі змінними величинами, тобто тими величинами, розміри яких необхідно визначити (обсяги виробництва окремих видів продукції), та цільовою функцією, тобто метою, якої ми хочемо досягти (певна сума прибутку або сума маржинального доходу). Рівняння цільової функції може мати такий вигляд:

а1х1 + а2х2 + ... + апхп - > mах, або  

аіхі - > mах 

де а1, а2 ... ап — маржинальний дохід на одиницю відповідного виду продукції, грн;

х1 , х2, ... хп — кількісні параметри виробництва окремих видів продукції, од.

Рівняння обмежень – це алгебраїчне зображення одного з обмежувальних чинників:

а) потужності виробництва (витрат машинного часу роботи обладнання):

t1x1 + t2x2 +…+ t п x п 

 T, tіxі  T

де t1, t2,… t п – затрати машинного  часу на одиницю відповідної продукції;

Т – максимально можливі витрати  робочого часу (ліміт машино-годин);

б) площі виробничих приміщень:

s1x1 + s2x2 +…+ s п x п 

 S, або sіxі  S

де s1, s2,… s п — площа, зайнята під виробництво окремих видів

продукції;

S — максимально можлива для  використання виробнича площа;

в) кількості  дефіцитних матеріалів:

m1x1+m2x2+…+mп x п

 M, або mіxі  M

де m1т2, ... тп — норми витрачання матеріалів на одиницю відповідної продукції, кг;

М- максимально можливі витрати даного виду матеріалів, кг; г) неможливості від'ємних показників.

  Розв'язання моделі, як правило,  виконують на ЕОМ. У результаті  отримують рівняння, параметри якого  показують, скільки одиниць продукції  кожного виду доцільно виробляти (х) та яку суму доходу це забезпечить.

   Метою аналізу отриманого рівняння є визначення чутливості моделі до зміни значення обмежувальних чинників, тобто визначення, на скільки знизиться значення цільової функції при зменшенні одного з обмежувальних чинників на одиницю його вимірювання. Всебічний аналіз дає можливість зробити обґрунтовані висновки і прийняти правильне управлінське рішення. 

 

Тема4(Запитання 29)

Принципи та методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

 

Інвестиційний проект (ІП), як правило, пов'язаний з  заходами (організаційними, технічними та ін.), націленими на досягнення певних цілей (економічних, соціальних, екологічних  тощо) і потребуючими для свого  здійснення використання капітальних  ресурсів.

Інвестиційна  діяльність є одним з основних факторів у досягненні підприємством  стабільного економічного розвитку. Слід підкреслити, що важливою проблемою  оцінки інвестиційної діяльності будь-якого  підприємства є визначення кількості  компенсованих майбутніх прибутків  від інвестицій у первісних та майбутніх витратах від реалізації проектів.

Інвестор  відмовившись від використання однієї гривні сьогодні, з метою одержання доходів у майбутньому він іде на ризик пов'язаний з інвестиціями: "великий ризик" - високі доходи або "малий ризик" - низькі доходи, та в праві вимагати крім доходу від інвестицій додаткову компенсацію за ризик.

У процесі  аналізу та оцінки ІП стосовно до кожного  з них або їх сукупності необхідно  вирішувати наступні основні завдання:

1.                 оцінка реалізуємості проекту, тобто можливості його здійснення з обліком усіх наявних обмежень технічного, фінансового, економічного та іншого характеру;

2.                 оцінка абсолютної ефективності проекту - перевірка виконання умови: значимість результатів, які досягаються, вище значимості необхідних витрат (витрати ресурсів);

3.                 оцінка порівняльної ефективності проектів (оптимізація), тобто зіставлення альтернативних проектів (варіантів) з метою відбору більш доцільних, визначення переваг одних проектів (варіантів) над іншими. В рамках даного завдання може здійснюватися ранжирування проектів або їх сукупностей, яке використовується при оптимізації прийняття інвестиційних рішень, варіації екзогенних параметрів (наприклад, розміру інвестиційних можливостей);

Раціональне складання проекту неможливо, якщо його оцінка не опирається на використання несуперечливої системи принципів, освячених теорією ефективності та успішно перевірених практикою.

Слід  підкреслити, що в системі принципів  оцінки ефективності інвестиційних  проектів виділяють три структурні групи:

 

1. Методологічні принципи,

 які є загальними. Вони ставляться  до концептуальної сторони справи  і мало залежні від специфіки  розглянутого проекту. Характеристика  цих принципів полягає в наступному:

1.1 результативність проекту означає позитивність ефекту його здійснення, одже перевищення оцінки результатів, які складаються, над оцінкою сукупних витрат, необхідних для реалізації проекту;

1.2 адекватність і об'єктивність: необхідно при оцінці результатів і витрат забезпечити правильне відбиття структури та характеристик об'єкта, стосовно до якого розглядається проект c обліком ступеня невірогідності та невизначеності, об'єктивно властивих майбутньому;

1.3 коректність: використовувані методи оцінки повинні задовольняти певним загальним формальним вимогам, до яких належать:

1.3.1  монотонність, тобто при підвищенні результатів і зменшенні витрат оцінка ефективності проекту за інших рівних умов повинна підвищуватися;

1.3.2.   антисиметричність - при зіставленні двох проектів кількісне вираження величини переваг одного з них повинне збігатися c вираженням величини недоліків іншого;

1.4  транзитивність, тобто якщо перший проект краще другого, a другий краще третього, то перший повинен бути краще третього;

1.5  системність: облік того, що проект "вписується" у складну соціально-економічну систему та  при його реалізації можуть мати місце внутрішні, зовнішні, a також синергетичні (обумовлені цілісністю системи і взаємодією її підсистем) ефекти;

1.6            комплексність: при оцінці ефективності проектів необхідно враховувати різнобіччя унаслідку їх реалізації - не тільки в економічній, але й у соціальній, екологічній та в ін. позаекономічних сферах і визначати відповідні види й величини результатів і витрат.

 

                             2. Методичні принципи

- ті, які  безпосередньо пов'язані з проектом, його специфікою, економічною та  фінансовою привабливістю проекту.  Вони характерні наступним:

2.1            специфіка проекту і його "оточення": необхідно враховувати особливість діючого господарського механізму, його вплив на оцінку проекту різними учасниками з метою вибору "компромісного" рішення на основі узгодження їх інтересів;

2.2            наявність різних учасників проекту визначає розбіжність їх інтересів, із чого випливає необхідність оцінки ефективності проекту з позицій кожного учасника;

2.3            динамічність процесів: при оцінці ефективності проекту необхідно враховувати, що й структура, і характеристики вхідних у нього об'єктів не залишаються постійними; великий вплив виявляє інфляція. Тому потрібно перевіряти динаміку фінансової забезпеченості проекту протягом усього життєвого циклу, для чого будуються таблиці руху готівки;

2.4            нерівноцінність несинхронних витрат і результатів припускає приведення їх величин до порівнянного виду з використанням методу дисконтування;

2.5            погодженість: необхідно враховувати масштабність проектів, які у відповідності з цією ознакою бувають "малі", "великомасштабні" і "глобальні"; "добре" і "слабоструктуровані";

2.6            обмежена керованість, у т.ч. минулими, вже здійсненими та безповоротними витратами;

2.7            неповнота інформації, яка зустрічається як у вигляді ризику, так і невизначеності, що вимагає застосування спеціальних методів оцінки;

2.8            структура капіталу: звичайно капітал ділиться на власний (акціонерний) і позиковий. Вони мають різний ступінь ризику (позиковий менш ризиковий), який визначає вибір норми дисконту.