Лекции по "Финанси"

 

 

 

Тема 2. Фінансова  політика держави.

 

1. Сутність і значення фінансової політики.
2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики.
3. Фінансова політика України на сучасному етапі.

 

1. Сутність і значення фінансової політики.

 

В будь-якому суспільстві держава  використовує фінанси для виконання  своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в  досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Таким чином, фінансова політика –  це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.

Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом  фінансової політики. Ними розробляються заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

Фінансова політика включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення  рівня життя населення.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

• врахування дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства;
• вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
• врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;
• комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру заходів  і часу, на який вони розраховані, виділяють  фінансову стратегію і фінансову  тактику.

Фінансова стратегія – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на тривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань. Вибір довгострокових цілей і розробка цільових програм у фінансовій політиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямках економічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції й спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика – це методи вирішення фінансових завдань на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та ін.

 

 

2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики.

 

Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя  використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму  зводить до двох основних функцій: фінансового  забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансове регулювання – це метод  здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами за використання фінансів.

Структура фінансового механізму  досить складна (рис. 3).

Процес розподілу і перерозподілу  виробленого в суспільстві ВВП  починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування і прогнозування. Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадії визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки та соціальної сфери.

При виконанні фінансових планів виникає  потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3. Склад фінансового механізму.

 

Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки.

Фінансові показники – це абсолютні  величини, які характеризують створення  і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове  становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення тощо. Вони можуть бути загальні та індивідуальні (витрати бюджету на одного жителя; розмір податків, що сплачується одним працівником тощо)

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів ( ставки заробітних плат, пенсій, стипендій; ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань тощо).

Ліміти є певними обмеженнями  на витрати в інтересах держави, підприємства або громадянина (ліміти бюджетного фінансування, неоподатковуваний  мінімум доходів громадян тощо).

Резерви покликані нейтралізувати негативний вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому (фінансові резерви підприємства; валютні резерви Національного банку; резервні фонди комерційних банків і страхових компаній тощо).

До фінансових стимулів належать пільги за податками, податкові канікули та ін.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).

Для нормального функціонування фінансового  механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке  представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також  підзаконними нормативно-правовими  актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава  прагне забезпечити найбільш повну  відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є  запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому  зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового механізму і його окремих елементів з інтересами держави, суб’єктів господарювання та громадян.

В сучасних умовах реформування економіки  України відбувається вдосконалення  фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

• створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;
• забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;
• забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
• науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;
• підвищення результативності фінансового контролю;

• вдосконалення механізму дії фінансових важелів;

• адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

 

3. Фінансова політика України на сучасному етапі.

 

Фінансова політика України має  ряд недоліків, до яких належать:

1. Нездатність фінансової політики швидко реагувати на умови розвитку держави, що постійно змінюються, невміння знаходити потрібні способи вирішення нагальних проблем;
2. Відсутність стратегічних концептуальних розробок;
3. Проведення часткових недостатньо обґрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на миттєву вигоду;
4. Відрив фінансової політики від фактичного стану справ у народному господарстві країни;
5. Порушення важливої вимоги правильного ведення фінансового господарства – жити відповідно до можливостей та ін.

 

Тема 3. Управління фінансами і фінансовий контроль.

 

1. Суть і методи управління фінансами.
2. фінансове планування і прогнозування  в умовах ринкової економіки.
3. Необхідність і суть фінансового контролю.
4. Види, методи і форми фінансового контролю.

 

1. Суть і методи управління фінансами.

 

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі  й фінансовій. Під управлінням  розуміють свідомий цілеспрямований  вплив на об’єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.

Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.

В управлінні фінансами, як і в будь-якій іншій системі виділяють об’єкти  і суб’єкти управління. В якості об’єктів управління виступають різноманітні види фінансових відносин, пов’язані з формуванням грошових доходів, нагромаджень та їх використанням суб’єктами господарювання та державою. Суб’єктами управління є ті організаційні структури, які здійснюють управління. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, називають фінансовим апаратом.

Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці  фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. В той же час їм притаманні і єдині прийоми і способи управління. В управління фінансами можні виділити такі важливі функціональні елементи, як: планування, оперативні управління й контроль.

Планування займає одне з найважливіших  місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління представляє  собою комплекс заходів, що розробляються  на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.

Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління виражається  у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням  економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами  здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових  організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.