Лекции по "Финанси"

   Держаний фінансовий контроль  проводять органи державної влади   та управління: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба тощо. Від того, як організовано державний контроль в країні, залежать шляхи економічного розвитку суспільства, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки тощо.

Муніципальний фінансовий контроль проводять  місцеві органи самоврядування.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих  підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю. Він  є складовою управління організацією і тому проводиться на її розсуд на основі рішень даної організації.

Аудит – це незалежний зовнішній  фінансовий контроль, заснований на комерційних  засадах основна мета зовнішнього  аудиту: перевірка достовірності  фінансової звітності, експертиза фінансового стану підприємства, розробка рекомендацій по удосконаленню, упорядкуванню фінансового-господарської діяльності, податкового планування, фінансової стратегії тощо.

За сферою фінансової діяльності розрізняють: бюджетний, податковий, валютний, кредитний, інвестиційний  контроль, контроль за грошовою масою та страховою діяльність тощо.

За формою проведення фінансовий контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний.

Попередній фінансовий контроль проводиться  до здійснення фінансовий операцій і  має важливе значення для попередження фінансовий порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів для попередження неекономного та неефективного витрачання коштів. Прикладом такого контролю на макрорівні є процес складання й затвердження бюджетів усіх рівнів та фінансових планів позабюджетний фондів. На мікрорівні – це процес розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складання прогнозних балансів тощо.

Поточний  фінансовий контроль проводиться в момент здійснення фінансових операцій. Він попереджує можливість зловживання при отриманні і витрачанні коштів, сприяє дотриманню фінансової дисципліни і своєчасності здійснення фінансового-грошових розрахунків. Велику роль в цьому відіграють бухгалтерські служби.

Наступний фінансовий контроль, який проводиться шляхом аналізу і  ревізії фінансової і бухгалтерської документації, призначений для оцінки результатів фінансової діяльності економічний суб’єктів, співставлення  фінансових планів і прогнозів з результатами оцінки ефективності здійснення запропонованої фінансової стратегії, порівняння фінансових витрат з прогнозованими тощо.

За методами проведення розрізняють: перевірки, обстеження, нагляд, аналіз фінансової діяльності, спостереження, ревізії.

В процесі проведення перевірок  на основі звітної документації і  видаткових документів розглядають  окремі питання фінансової діяльності і намічаються заходи усунення виявлених  порушень.

Обстеження, на відміну від перевірки, охоплює більш широкий спектр фінансово-економічних показників досліджуваного суб’єкта для визначення його фінансового стану і можливих перспектив розвитку.

Нагляд проводиться контролюючими  органами за економічними суб’єктами, які отримали ліцензію на той чи інший вид фінансової діяльності і передбачає дотримання ними встановлених правил і нормативів. (наприклад, НБУ наглядає за діяльністю комерційних банків).

Аналіз фінансової діяльності як різновид фінансового контролю передбачає детальне вивчення фінансової звітності з  метою загальної оцінки результатів фінансової діяльності, оцінки фінансового стану, забезпеченості власним капіталом, ефективності його використання.

Спостереження – постійний контроль з боку кредитних установ зав  використанням виданої позики і  фінансовим станом підприємства-клієнта. Неефективне використання отриманої позики і зниження платоспроможності можуть призвести до посилення умов кредитування, вимоги дострокового повернення позики.

Ревізія – найбільш глибокий і  всеохоплюючий метод фінансового  контролю. Це повне обстеження фінансово-господарської діяльності економічного суб’єкта з метою перевірки її законності, правильності, доцільності, ефективності. Ревізії проводяться органами управління по відношенню до підвідомчих підприємств, а також різними державними і недержавними органами контролю. Результати   ревізії оформляються актом, на підставі якого приймають міри по усуненню порушень, відшкодуванню матеріальних збитків і притягнення винних до відповідальності.

 

 

 
Тема 4. Державні фінанси.

 

1. Система державних фінансів.
2. Призначення і роль державних фінансів.
3. Правові та організаційні засади державних фінансів.

 

1. Система державних фінансів.

 

Державні фінанси – складова частина фінансової системи держави  центральна підсистема, через яку  здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Державні фінанси – головні  ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою  яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; державний кредит.

Усі ланки державних фінансів мають  власну сферу функціонування, проте  вони тісно пов’язані між собою.

Державному бюджету належить центральне місце в системі державних  фінансів. Він охоплює всі сфери  економічної діяльності держави. За своєю суттю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте  бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу бюджетної системи держави. Бюджетну систему складає сукупність усіх бюджетів держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального устрою в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад в державі.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають   Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами  та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу.

 

2. Призначення і роль державних фінансів.

 

Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо.

Сукупність зазначених форм і методів  дістала назву фінансового механізму  системи управління в державі. Від  того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їх загальної кількості, що створюється в державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціонування державних фінансів.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначення  держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потре, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До них належить, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, захист окремих категорій громадян, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, соціальний забезпечення та страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва й добробуту населення. Для побудови такої моделі необхідно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов’язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватись у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід враховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко вести  раціональний розподіл і забезпечити  його ефективне виконання. Однак  зниження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, і врешті – фінансовий розлад в державі.

Потрібна також оптимізація  перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочення також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населення тощо.

Пре розподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, - це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються.

За умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об’єкта оподаткування, передбачених пільг , ставок податків і платежів, строків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механізмом впливу на економічні і соціальні процеси, що й окреслює роль фінансів на макрорівні.

При використанні ресурсів держава  визначає метод фінансування витрат – пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування. Склад і напрямки використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; утримання органів державного управління, посольств, консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до10% від валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% від загальної суми державних видатків розвинутих країн. До складу видатків, пов’язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі народного господарства, субсидії приватному капіталу, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Соціальні функції держави втілюються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найвразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 50% від загального обсягу державних витрат розвинутих країн світу.

 

3. Правові та організаційні засади державних фінансів.

 

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних та фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб’єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Усі фінансово-правові  відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися  також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові  відносини, становлять систему фінансового  права, яка ґрунтується на конституції  держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати по податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.