Лекции по "Финанси"

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає  закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави  створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України  як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

• реалізує державну фінансову політику;
• складає проект Державного бюджету;
• організовує виконання Державного бюджету;
• контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;
• забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;
• проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;
• здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;
• розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;
• здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;
• вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва, готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій тощо.

При Міністерстві фінансів України  діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

• здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;
• здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в цих установах;
• розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України  було створене у 1995 році з метою ефективного  управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

• організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;
• фінансування видатків Державного бюджету;
• ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;
• здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

• здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;
• розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
• формування та ведення державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;
• проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;
• попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

У 1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Основними завданнями Рахункової палати є:

• контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;
• контроль за використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;
• надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву та резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:

• самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;
• використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;
• мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;
• мають повноваження в галузі ціноутворення;
• мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові  лотереї;
• можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Управлінські рішення в сфері  фінансів оформляються в юридичних  законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.

2. Фінансове планування  і прогнозування в умовах ринкової  економіки.

Фінансове планування є важливим елементом  управління фінансами. Об’єктом фінансового  планування є фінансова діяльність суб’єктів господарювання і держави, а результатом його – складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави.

Фінансові плани складають всі  ланки фінансової системи. Форма  фінансового плану, склад його показників відображає специфіку відповідної ланки фінансової системи. Зокрема, підприємства, що функціонують на комерційній основі, складають баланси доходів і видатків; установи, що здійснюють некомерційну діяльність – кошториси ; органи державної влади – бюджети різних рівнів.

При фінансовому плануванні за основу беруться вимоги фінансової політики, яка проводиться на тому чи іншому етапі економічного розвитку. Визначається обсяг грошових засобів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань, виявляються резерви зростання доходів та економія у витратах, встановлюються оптимальні пропорції в розподілі коштів між централізованими і децентралізованими фондами.

Отже, фінансове планування – це процес визначення джерел створення  і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку.

Основними функціями фінансового  планування є:

• відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади;
• встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;
• вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного і соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;
• встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Особливості функціонування економіки  в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового  планування: загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.

Важливість загальнодержавного планування і прогнозування полягає в  тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові  можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття  рішень у сфері розвитку економіки і соціальної структури всієї держави, певних регіонів і галузей виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного і соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інших загальнодержавних програм.

За умов переходу до ринку зростає  роль фінансового планування на рівні  окремих господарських суб’єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій  пов’язана з певними економічними ризиками, тому обсяги доходів і витрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності. Головним призначенням фінансового планування на рівні господарських суб’єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу і напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб’єкта.

Щодо територіального фінансового  планування, то його вдосконалення  повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному  використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об’єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.

3. Необхідність  і суть фінансового контролю.

Однією із ланок системи контролю виступає фінансовий контроль. Його значення полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування та ефективного  використання фінансових ресурсів у  всіх сферах і ланках народного господарства.

Фінансовий контроль – це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання й управління із застосування специфічних форм і  методів його організації. Він здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, а також спеціально створеними установами і включає: контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування  використання фондів грошових засобів, оцінку економічної ефективності фінансово-господарських операцій і доцільності здійснених витрат.

Принципи фінансового контролю:

• незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого );
• гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
• превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
• дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);
• регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
• об’єктивність (контроль проводиться згідно діючого законодавства);

Фінансовий контроль проводиться  на макро- і мікрорівнях. Об’єктом фінансового  контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади й управління. Фінансовий контроль на мікрорівні –  це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій, установ.

Фінансовий контроль, на відміну  від інших видів контролю, пов’язаний з використанням вартісних категорій. Предметом перевірок виступають такі вартісні показники, як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, сума податкових платежів тощо. Ці показники носять синтетичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємств, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв’язків.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати  інтереси і права як держави і  її установ, так і всіх інших економічних  суб’єктів; фінансові порушення тягнуть за собою фінансові санкції.

Державний фінансовий контроль призначений  для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабільності. Це передусім розробка , затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств і установ, державних банків і фінансових корпорацій. Фінансовий контроль зі сторони держави недержавної сфери економіки торкається тільки сфери виконання грошових зобов’язань перед державою, включаючи податки та інші обов’язкові платежі, дотримання законності й доцільності використання виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку й звітності.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств включає також контроль з боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль: перевірку ефективності й доцільності використання грошових ресурсів (власних і залучених); аналіз і співставлення фактичних фінансових результатів з прогнозованими; фінансову оцінку інвестиційних проектів; контроль за фінансовим станом тощо.

Важливу роль в здійсненні фінансового  контролю відіграє рівень організації  обліку в країні.

4. Види, форми і  методи фінансового контролю.

Фінансовий контроль умовно можна класифікувати за різними ознаками.

За суб’єктами проведення розрізняють: державний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський контроль і аудит.