Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення

До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відносяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

Способи   і   методи   реалізації   кредитної   політики   формалізуються   у відповідних внутрішньобанківських документах,  основними  серед  яких  є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.

 

Кредитна інструкція, - це   опис  послідовних  дій   з  реалізації   конкретної

 

  кредитної   процедури.    Інструкція,    що   відповідає    конкретній    кредитній

процедурі,   виглядає   як   опис   послідовності   взаємопов'язаних   кроків   із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування  невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].

 Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних  інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.4.

 

 

 

 

 

Рис. 1.4. Процедура отримання позики.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання 
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти 
йому. [53, с.74]. 

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення  за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а  також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені  копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування  кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

   3. Річний звіт, баланс  позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів  на підтвердження кредитної операції  або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків  позичальника, у разі якщо його  поточний рахунок відкрито в іншому банку.

   6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується  в заставу, оригінали і належним  чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і 
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність 
фінансового стану позичальника. 

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів.

До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]

Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.5.

 

           Рис. 1.5. Схема оцінки кредитоспроможності.

          Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду 
можливості   і   доцільності   надання   йому   позики   і   визначає   ймовірність 
своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз   кредитоспроможності   має   своєю   метою   дати   якісну   оцінку  позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта; 

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обгрунтування повернення позики.

Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком- 
кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко: 

а) вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;

б) здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;

в)    проаналізувати    техніко-економічне    обгрунтування    заходу    що пропонується  до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;

 

г) визначити ступінь ризику кредитної операції;

д) визначити  умови  кредитування: розмір  позики, порядок її надання,

строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки сплати відсотків, економічні санкції  в разі невиконання умов договору;

ж) здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:

а) перевірити достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;

б) вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;

в)   перевіряють   надійність   партнерів   позичальника,   які   причетні   до

кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;

г) перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

        д) здійснюють контроль за зберіганням  заставленого майна;

        ж) у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення  вимог банку за рахунок предмета застави.

       Фахівці  юридичного відділу:

а) розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції;

б) розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.

На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає  відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання  позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного  договору,  який  стає  для  банку

засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]

          Важливою     умовою     кредитування   та   стадією   процедури    отримання

позички є четвертий етап, що пов'язаний з визначенням умов забезпечення повернення позички. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обгрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. [53, с.148]

Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка дебіторської заборгованості тощо).

Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави, згідно закону України «Про заставу», який регулює всі аспекти надання в заставу майна, може бути:

а) земельні ділянки в межах передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов'язане з землею, будівлі, споруди, квартири та інше майно, віднесене законодавством України до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;

б) рухоме майно - майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов'язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, товари тривалого користування);

в) цінні папери - векселі, облігації, акції, ощадні сертифікати тощо.

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам. Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами.