Необхідність, суть і функції кредиту

Тема 5

Кредитування

підприємств

1. Необхідність, суть і функції  кредиту

З розвитком товарного виробництва  кредит стає обов’язковим атрибутом  господарювання. Виробництво продуктів  як товарів означає, що в процесі  відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, відносне відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і виникають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється у розбіжності в часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає протиріччя між безперервним вивільненням грошей у кругообігу оборотних коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Це протиріччя може бути усунуте за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Таким чином, кредит є об’єктивною  вартісною категорією, складовою  частиною товарно-грошових відносин, а  його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Обов’язковою економічною передумовою  існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між  суб’єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу  грошові кошти не здійснюють кругообігу або якщо той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Вартість, яка передається кредитором одержувачу кредиту, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотка. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки кредиту, а й відсотків за користування ним. Без одержання кредитором доходу від позичальника у вигляді відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. У певних випадках кредит може бути повернений кредитору третьою особою – гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний це зробити самостійно. Якщо надана в позичку вартість кредитору не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Потреби в кредитах виникають також  у зв’язку з особливостями  індивідуальних кругообігів коштів госпрозрахункових підприємств  та організацій. Особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій виникають, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в певний період випереджуюче наростання виробничих витрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах понад тих, що перебувають у розпорядженні підприємства. В іншому випадку – витрати виробництва зменшуються або є сталими і збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення  тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються появою вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту.

Протиріччя між надходженням грошових коштів і їх витрачанням виникають і в сфері особистого споживання населення. Вільні грошові кошти у населення з’являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточними витратами і виступають у формі грошових збережень як у готівковій, так і безготівковій формах.

Економічною основою заощаджень є  добровільне відкладення грошей населенням на деякий час після задоволення  своїх поточних потреб. На певний час  припиняється рух вартості, і вона вивільняється з обороту у грошовій формі. Відповідно грошові кошти осідають на рахунках у банківських установах або у готівковій формі у громадян.

Грошові нагромадження не потрібно ототожнювати з поточними резервами  грошей як купівельними і платіжними засобами, які створюються у  підприємств і населення внаслідок короткочасної розбіжності між поточними грошовими надходженнями і витратами. Наприклад, виплата заробітної плати два рази на місяць зумовлює створення резерву платіжних і купівельних засобів у громадян. У них такий резерв виникає також внаслідок поступового витрачання одержаної заробітної плати та інших доходів на поточні потреби. Однак відомо, що у населення може виникнути потреба в кредиті.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана  існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення сутності кредиту. Це пояснюється складністю економічних відносин, що виникають з цього приводу (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Огляд літературних джерел щодо визначення кредиту

З наведених визначень випливають наступні висновки.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його повернення. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб’єктами, а ті грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати чи виконані роботи або надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Кредитні відносини виникають  між різними суб’єктами. Найбільш поширеними кредитні відносини між  банками, з одного боку, та підприємствами і господарськими товариствами – з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто – одержувачем. За умов ринкової економіки активну роль виконують не тільки банки, а й підприємства та господарські товариства, які надають банкам кошти у тимчасове користування і отримують за це плату у вигляді відсотка.

Нині широкого розвитку набувають  кредитні відносини між підприємствами та господарськими товариствами, що, насамперед, пов’язано з відновленням інституту кредиту і розрахунків з використанням векселів.

Кредитні відносини між банками  і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують  облігації внутрішньої державної  позички. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких важливе місце відводиться кредитам на придбання речей довготермінового користування: побутова техніка, автомобілі тощо.

Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарськими товариствами, з одного боку, та населенням – з  іншого, набувають дедалі важливішого  значення. Відповідно до чинного законодавства  кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди творчих спілок тощо.

Кредитні відносини між фізичними  особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди  виступають держави, банки та окремі господарські товариства, регулюються  як нормами права держав, що в  них вступають, так і нормами міжнародного права.

Економічні відносини між сторонами  кредитної угоди мають своїм  об’єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які  позичальник використовує як для  задоволення потреб виробництва, так  і своїх власних. Тому об’єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, виступає для виробника джерелом сплати відсотка за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва.

Різноманітність і складність кредитних відносин визначають множинність форм прояву суті кредиту, кожна з яких має назву функції кредиту. Тісний зв’язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну характеристику його суті.

Питання про функції кредиту  є дискусійним. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Оскільки із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб з допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією кредиту є створення ним грошей для грошового обігу –  антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція кредиту  полягає в тому, що в процесі  кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи кредиту. Треба зазначити, що, вступивши в кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства, господарські товариства не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплат “зайвих” відсотків банку, до обмеження чи повного припинення видачі кредитів.

Правове забезпечення кредитних відносин в країні передбачається у відповідних  законах, але в Україні ще немає  спеціального Закону про кредит. Тому Національний банк України в 1995 р. прийняв Положення “Про кредитування”, в якому окреслені певні правові й методичні параметри, які регулюють кредитні відносини між кредитором і позичальником при застосуванні різних форм кредиту.

Важливе значення для ефективної організації  кредитних відносин між банками  та іншими суб’єктами економіки мають  принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: терміновість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.