Необхідність, суть і функції кредиту

В Положенні Національного банку  України “Про порядок формування і використання резерву на можливі  втрати за позиками комерційних банків”  в залежності від розглянутого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

З викладеного випливає, що в економічній  літературі немає єдиної думки щодо кількості складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є найбільш розповсюдженими. Також  в літературі та нормативних актах має місце ототожнення понять “види кредиту” та “форми кредиту”, що є спірним.

3. Динаміка кредитних взаємовідносин між підприємствами і банками

Організація кредитних взаємовідносин комерційних банків з клієнтами  визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного капіталу і власних коштів тощо. Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення конкретних задач, а в сукупності вони направлені на досягнення мети банківського кредитування – отримання банківського прибутку.

Кредитна політика дозволяє з’ясувати  підходи конкретного комерційного банку щодо організації та регулювання  кредитного процесу. Під організацією кредитного процесу розуміють техніку та технологію кредитування.

Методи кредитування визначають низку  технічних елементів кредитного процесу, а саме: форму позичкового  рахунку, порядок регулювання кредитної  заборгованості, способи контролю за цільовим використанням запозичених коштів і своєчасним їх поверненням.

Таким чином, метод кредитування визначає спосіб видачі та погашення кредиту.

В умовах планово-адміністративної економіки  організація кредитного процесу  в банках жорстко регулювалась з  боку органів державного управління. За галузями економіки централізовано визначалось співвідношення власних та залучених коштів, де у плановому порядку визначалась частка кредиту у формуванні обігових коштів, що призводило до автоматизму в кредитуванні. Держбанк колишнього СРСР розробляв методи і форми кредитування підприємств і організацій, правила і порядок регулювання заборгованості за позиками, контролю за використанням кредитів. Завдання банків полягало в чіткому виконанні нормативних та інструктивних документів.

В радянській банківській практиці застосовувалось два методи кредитування: за залишком та за оборотом. За обох цих методів кредитування надання позик здійснювалося під конкретні об’єкти, тобто визначені види товарно-матеріальних цінностей і витрат, (наприклад, паливо, незавершене виробництво, готова продукція на складі тощо). Під час проведення банківської реформи 1987–1988 рр. у практику був запроваджений метод кредитування за укрупненим об’єктом згідно з уніфікацією схеми фактично для всіх галузей економіки.

За цього методу кредитування надання позик (в межах визначеної планової величини) відбувалось безпосередньо під час здійснення платежів шляхом сплати з позичкового рахунку грошово-кредитних документів за цінності, що кредитуються, в момент виникнення потреби в залучених коштах. Погашення кредиту відбувалось після завершення кругообігу коштів позичальника згідно з планом реалізації (товарообігу) з розрахункового рахунку. Кредит при цьому набував платіжного характеру. Використання такого методу кредитування дозволяло забезпечити безперервність платіжного обігу господарських органів, а також постійну участь кредиту в господарському обігу позичальника.

Перехід до ринкової економіки характеризує відсутність жорсткого диктату  з боку держави щодо організації  кредитного процесу в комерційних банках. Банки мають право самостійно обирати методи кредитування, виходячи, перш за все, з класності та рейтингу позичальника. Вони повинні також самостійно розробляти пакет документів, які використовуються для ухвали кредитного рішення, оформлення видачі позики і контролю за її рухом. При цьому повинні бути чітко визначені форма, зміст документу, вимоги до його заповнення і видання, реєстрації документів за кредитними операціями.

Суб’єкти підприємницької діяльності в умовах формування ринкових відносин самостійно визначають співвідношення власного капіталу і залучених джерел, керуючись при цьому принципом економічної доцільності. У складі залучених джерел поряд із банківським кредитом широко використовується комерційний кредит.

При такій організації оборотних коштів відбувається перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта під загальний розрив платіжного обігу з метою його підтримання. При видачі позик комерційні банки користуються методами кредитування, що адекватні ринковій економіці та широко застосовуються в зарубіжній банківській практиці.

У зарубіжній банківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Сутність першого методу полягає в тому, що питання про  надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов’язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб’єктам підприємницької діяльності перевищує 50%.

Другий метод кредитування полягає  в наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного  ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в  короткострокових фондах фінансування (кредитна лінія). Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позабалансове зобов’язання про надання грошових коштів.

В сучасних умовах комерційні банки  переважно використовують метод  індивідуального підходу до клієнта  при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг.

Метод кредитування, який включає  організаційні і технічні умови  кредитування, обумовлює форму позичкового  рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регістрах. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальнику простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок з правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні  коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо із спеціального позичкового рахунку. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунку, або через використання строкового зобов’язання з умовними строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунку можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок з правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.

Потреба в банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути з наступних причин. Овердрафт є додатковим джерелом фінансування, яке дозволяє забезпечити безперервність платіжного обігу. Овердрафт надається автоматично при відсутності у підприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунку за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, які зараховані на поточний рахунок підприємства. Таким чином, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спецпозичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову ставку). У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.

Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати  певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною  політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах  наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих  банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має  здійснюватися з додержанням  комерційним банком економічних  нормативів регулювання банківської  діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб’єктам  господарювання незалежно від форми  власності за умови, що позичальник  є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або  фізичною особою.

Рішення про надання кредиту  має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредитування здійснюється в межах  параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:

• пріоритетні напрями в кредитуванні;
• обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;
• граничні розміри кредиту на одного позичальника;
• методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;
• рівень відсоткової ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних  засадах із дотриманням таких  умов:

• оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
• кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
• позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних  коштів і лише клієнтам зі стійким  фінансовим станом та інсайдерам банку  в сумі, що не перевищує 50% номінальної  вартості акцій банку, які перебувають в їх власності.

Банки не можуть надавати кредити:

• на покриття збитків господарської діяльності позичальника;
• на формування та збільшення статутного капіталу підприємства;
• на внесення позичальником платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);
• підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;
• підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставки товарно-матеріальних цінностей;
• підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

Для одержання кредиту позичальник  звертається до банку з кредитною  заявкою, яка включає певний пакет  документів. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об’єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок  клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Працівник банку повинен впевнитись у тому, що клієнт зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації.

Після ознайомлення з документами  працівник банку проводить попередню  бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного  вирішення питання про надання  кредиту. Це також дає можливість банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.