Необхідність, суть і функції кредиту

На цьому етапі банк повинен  приділити увагу достовірності  документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про  надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності  клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в  повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується  на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсько-фінансову  діяльність клієнта, уточнення і  перевірки достовірності поданої  інформації та документів банками можуть здійснюватись перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Після проведення оцінки кредитоспроможності  і господарсько-фінансового стану  позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту – розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені  характеристики кредиту, а за договором  досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є  юридичним документом, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк – при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

• мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;
• форма забезпечення зобов’язань позичальника;
• відсоткова ставка;
• порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;
• права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;
• перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;
• періодичність надання їх банку;
• можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

Умова про відсотки є однією із суттєвих умов кредитного договору. В  економічній літературі нерідко поряд із словом “процент” використовують його синонім “відсоток”. Вони мають однаковий зміст, але різні за своєю будовою і походженням. Перше належить до так званих інтернаціоналізмів, тобто слів, що входять до спільного за виникненням фонду кількох мов, близьких за походженням або подібних за своїм культурним розвитком. У наші дні, коли відроджується національна ідея, у мові повертаються до специфічно українських форм, а саме тому а літературі перше місце знов посів український переклад латинського рго сеntит (на сто) – відсоток.

Суть відсотка як економічної категорії  полягає в тому, що він представляє  собою частину прибутку, котру  позичальник сплачує за взятий у  кредит грошовий капітал, тобто відсоток – це ірраціональна ціна позичкового  капіталу. Джерелом відсотку є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу. Крім попиту та пропозиції, на норму відсотка впливають також масштаби виробництва, темпи інфляції, державне регулювання відсоткових ставок та інші фактори.

Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу є  забезпечення своєчасності та повноти  повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв’язку з пошкодженням майна кредитора, а також неотримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов’язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування неотриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, якщо відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під неотриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору, у більшості випадків пов’язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через  об’єктивні причини та неможливості у зв’язку з цим погашення  кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживати економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред’явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення  боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється  від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному  порядку. Якщо позичальник систематично не виконує зобов’язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків  за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як уступка права вимоги та переказування боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зобов’язань  може здійснюватись заміна кредитора  або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов’язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідомленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним  боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

 

 

4. Аналіз ефективності використання кредитів підприємством

 

Використання банківських  кредитів підприємством є показником нормальної фінансової діяльності, бо вкладення власних фінансових ресурсів у активи (як основні, так і оборотні) повинно відбуватися лише у межах постійної потреби, яка не знає коливань у бік зменшення. Для покриття тимчасового збільшення потреби у фінансових ресурсах раціонально використовувати банківський кредит. Тому в ринковій економіці саме на нього припадає значна частина позикового капіталу.

При організації кредитних відносин підприємства з банками, фінансовий аналітик повинен визначити, як підприємство у процесі планування й освоєння кредитів забезпечує взаємозв’язок використання кредиту та власних фінансових ресурсів, підвищення рентабельності використання всіх ресурсів.

Незважаючи на важливість та актуальність аналізу ефективності використання кредитів підприємством, дане питання  висвітлюється лише в окремих працях і є малодослідженим^*.

Першим кроком аналізу ефективності короткострокових банківських кредитів на збільшення фонду оборотних коштів є визначення оборотності цих  кредитів і порівняння швидкості  їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів та інших оборотних коштів підприємства. Якщо підприємство протягом року неодноразово отримує кредити банку (банків) в оборотні кошти і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість їх оборотності визначається за формулою:

О_кр = ,     (5.1)

де О_кр – оборотність короткострокового кредиту, дні;

КР – середній залишок заборгованості за банківськими позиками, включаючи прострочені, у звітному періоді (рік, квартал), тис. грн.;

Д – тривалість звітного періоду, дні;

П_кр – повернення короткострокової заборгованості за позиками у звітному періоді, тис. грн.

На умовному прикладі це матиме наступний вигляд:

Приклад 5.1

Є наступні дані квартальних балансів підприємства за звітний рік про строкову та прострочену заборгованість з банківських кредитів (тис. грн.): на 1 січня звітного року – 1011, на 1 квітня – 1344, на 1 липня – 1559, на 1 жовтня – 1332, на кінець року – 2302. Річний оборот з повернення короткострокових кредитів – 7252 тис. грн. За цих умов середній залишок заборгованості банку за короткостроковими позиками за звітний рік становить (визначається як середня хронологічна):

(

) : 4 = 1473 тис. грн., а

швидкість обороту  кредитів дорівнює 73,1 дня ( ).

При середній швидкості  обороту оборотних коштів підприємства за звітний рік, яка становить, наприклад, 168,1 дня, цей показник свідчить про  те, що залучення банківських кредитів у звітному році відіграло позитивну  роль у прискоренні оборотності оборотного капіталу підприємства.

 

Далі необхідно з’ясувати  ціну кредиту і вигідність купівлі  додаткових грошей на ринку позикових  капіталів, тобто у комерційних  банків. Для цього визначається середній річний відсоток, який фактично сплатило підприємство комерційному банку за звітний період, для порівняння з середнім позичковим відсотком, який можна вважати прийнятним у конкретних умовах звітного періоду (з врахуванням середньо ринкових норм доходності та інфляції). Таким чином, визначається, якою мірою відсоткова політика банку, з яким підприємство підтримує партнерські відносини, відповідає ринковій ситуацій та інтересам підприємства. При цьому для визначення прийнятного рівня відсоткової ставки за користування короткостроковим кредитом можна скористатися формулою, яка визначає межу вигідності залучення кредиту за існуючого рівня інфляції:

p_пр <= r+q+rq : 100 ,    (5.2)

де p_пр – прийнятна для підприємства ставка річного відсотку за кредит;

r – нормальна відсоткова ставка за кредит у безінфляційній ситуації;

q – темп інфляції.

Приклад 5.2

За  звітний рік підприємство при  середньорічній заборгованості комерційному банку з короткострокових кредитів на суму 1473 тис. грн. сплатило відсотки за кредит на суму 422,8 тис. грн., що становить 28,7 % річних. Прийнятний рівень відсотку за кредит у звітному році становив: 7+22,7+7 22,7 : 100 = 31,3 % (7 – середня нормальна річна відсоткова ставка за банківський кредит в оборотні кошти за безінфляційної ситуації, 22,7 – темп інфляції у звітному році у країні). Отже, можна зробити висновок, що у звітному році підприємство формувало свої кредитні відносини з комерційним банком на вигідних для себе умовах.

 

Банківський короткостроковий кредит, залучений до загального фонду оборотних  коштів підприємства, разом з власними та іншими фінансовими ресурсами підприємства бере участь у створенні на підприємстві продукції, а, отже, доданої вартості і прибутку. Аналізуючи ефективність залучення банківських короткострокових кредитів, можна обчислити, яка частка прибутку від реалізації продукції одержана підприємством за рахунок банківських позик, і, зіставивши її зі сплаченими відсотками за кредит, прийти до висновку про конкретний зиск підприємства від залучення банківських короткострокових кредитів.