Обґрунтуйте предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Економічний факультет

Кафедра «Фінанси підприємств»

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

З дисципліни «Методологія та організація наукових досліджень»

Варіант № 1

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка V-курсу,

 групи ФК-мз

Кривошеєва І.В.

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

ЗМІСТ

1. Обґрунтуйте  предмет і сутність науки як  сфери людської діяльності………3

2. Охарактеризуйте  аналітичну роботу дослідника  над дисертацією………..15

Список  використаної літератури…………………….……………..24

 

 

 

1. Обґрунтуйте  предмет і сутність науки як  сфери людської діяльності

Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, планування і реалізації діяльності та розробки інших нових знань. Знання — найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони становлять динамічну систему, що швидко розвивається, темпи зростання якої в сучасних умовах перевищують темпи зростання будь-якої іншої системи. Використання знань у практичній перетворювальній діяльності людей передбачає наявність особливої групи правил, що регламентують, як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватися ті чи інші знання.

Говорячи про знання, мають на увазі вищий рівень інформації, що функціонує в суспільстві. При цьому знання — це не вся інформація, а лише та її частина, яку людина перетворила і опрацювала особливим чином. У процесі перетворення інформація повинна набути знакової форми або бути представленою в цій формі за допомогою інших знань, накопичених у пам'яті; інформація повинна отримати суть і значення. Отже, знання — це завжди інформація, але не всяка інформація — знання. Для перетворення інформації на знання використовують цілу низку закономірностей і різноманітних правил, що вводять знання до системи суспільних зв'язків, у культуротворчий контекст конкретної доби.

Як основна форма людського пізнання наука в наш час стає дедалі вагомішим і суттєвішим складником тієї реальності, яка нас оточує і в якій нам так чи інакше потрібно орієнтуватися, жити і діяти. Тому важливо мати чітке уявлення про те, що таке наука, як вона побудована і як розвивається.

Наука становить сутність людського знання. За Кантом, вона є сукупністю знань, впорядкованих згідно з певними принципами, реальним зв'язком правдивих суджень, передбачень і проблем дійсності та окремих її сфер чи аспектів.

Безпосередня мета науки — це опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів, інакше кажучи, теоретичне відображення дійсності з метою використання в практичній діяльності людей. Тому наука як сфера людської діяльності виконує функцію розробки і теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність. У перебігу історичного розвитку наука перетворилася на виробничу силу суспільства і найважливіший соціальний інститут. Поняття науки містить і діяльність задля отримання нового знання, і результат цієї діяльності — суму отриманих на даний час наукових знань, що створюють наукову картину світу.

Як невід'ємний чинник практичного способу освоєння світу, наука (виробництво знань) є досить специфічною формою діяльності, яка суттєво відрізняється і від діяльності у сфері матеріального виробництва, і від інших видів духовної діяльності. Якщо в матеріальному виробництві знання лише використовують як ідеальні засоби, то в науці отримання нових знань становить основну і безпосередню мету, незалежно від того, в якому вигляді втілюється ця мета — у вигляді теоретичного опису, схеми технологічного процесу, побудови експериментальних даних або формули медичного препарату. На відміну від інших видів людської діяльності, результати яких можуть бути відомими і заданими ще до початку роботи, діяльність правомірно називають науковою лише тоді, коли вона дозволяє набути нових належних знань; таким чином, її результат є принципово нетрадиційним. Саме тому наука є силою, що постійно змінює інші види людської діяльності.

Таким чином, можна стверджувати, що основним змістом науки є:

– теорія як система знань, яка є формою суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини;

– суспільна роль у практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, що є життєвою необхідністю людей.

Однак поступовий рух пізнання в цілому, з філософського погляду, обумовлено не тільки безпосередніми запитами сьогоденної практики, а й суто пізнавальними інтересами людства, результати задоволення яких коли-небудь проявляються в прогнозуванні майбутніх способів і форм практичного освоєння світу.

Отже, наука в сучасному суспільстві виконує низку конкретних функцій:

– пізнавальну — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства;

– культурно-виховну — розвиток культури, гуманізацію виховання і формування нової людини;

– практично-діючу — удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, інакше кажучи, безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.

Сукупність окремих, часткових функцій науки надає їй головну функцію в сучасному світі — розвиток системи знань, що сприяє найбільш раціональній організації виробничих відносин і використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства.

Згідно з викладеного вище, поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, форму суспільного пізнання; по-друге, як вид суспільного розподілу праці; по-третє, з позиції практичного використання висновків науки, інакше кажучи, її суспільної ролі.

Розглянута нами двоєдина мета науки — наукове пояснення явищ природи і суспільства, будь-коли зафіксованих людиною, і отримання нових знань, використання їх у практичному освоєнні світу — обумовлює і предмет науки: взаємопов'язані форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідомості людини.

Існуюча множина різноманітних галузей знань поєднується в дві великі групи наук:

– природничі (математика, астрономія, фізика, хімія, біологія та ін.);

– науки про дух (сфера духовно-культурної діяльності людини: економіка, філософія, історія, логіка, філологія, право та ін.).

Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про той чи інший аспект навколишнього світу, знань, зведених у єдину систему. Систематизовані наукові знання і є адекватним відображенням, відтворенням структури об'єкта в системі наукових знань про нього. Отже, наука — це динамічна система знань, що розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людини.

Проте треба зазначити, що не всі знання, зведені в систему, адекватні науці. Наприклад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фінансування становлять певну систему знань, але їх не можна віднести до наукових знань, бо вони не розкривають нових явищ у господарській діяльності людей, а лише містять конкретні інструкції відносно виконання традиційних дій у сфері бізнесу. Отже, наукові знання слід відокремлювати від пересічних знань, якими люди користуються в побуті для вирішення щоденних завдань.

На відміну від повсякденного знання, наука (за Аристотелем) не задовольняється тільки питанням "що", а й запитує "чому", порушує питання про основи і причини речей, водночас заглиблюючись у дійсність, в елементи буття, подій, трансформуючи їх. Тому однією з найважливіших особливостей наукового пізнання є орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть входити в діяльність людини, і дослідження їх як явищ, що підкоряються об'єктивним законам функціонування і розвитку. Чим же відрізняється наука від повсякденного пізнання?

По-перше, наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, що не зводяться до об'єктів побутового досвіду. Наука виходить далеко за межі повсякденної практичної діяльності людини й має предметом своєї уваги і об'єкти, які поки що не входять у наявну практику. При цьому, спираючись на глибокі знання об'єктивних суттєвих зв'язків дійсності, виявляючи об'єктивні тенденції розвитку природничих і суспільних процесів, наука є засобом передбачення наслідків людської діяльності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності. Тому передбачення майбутніх змін у природі і суспільстві також є одним з найважливіших завдань науки.

Особливості об'єктів науки потребують і нових засобів для їх освоєння. Наприклад, щоб описати явища, які вивчає наука, якомога чіткіше фіксувати поняття та визначення, наука розробила спеціальну мову для опису об'єктів, незвичайних з погляду існуючої практики, а іноді й здорового глузду.

Поряд із спеціалізованою мовою наукове дослідження потребує особливої системи спеціальних знарядь, спеціальної наукової апаратури. Наука формує і специфічні способи обґрунтування істинності знання: експериментальний контроль за отриманим знанням, виведеність одних знань з інших, істинність яких уже доведено.

Важливою рисою науки є також її активний пошуковий характер. Тому докорінно різняться й методи пізнавальної діяльності в науці і повсякденному житті. Власне кажучи, тільки в науці способи визначення і фіксації об'єкта як предмета пізнання вирізняють як специфічні методи пізнання. У повсякденному житті це зовсім не усвідомлюється.

У процесі накопичення знань про методи наукової діяльності сформувалася методологія як особлива галузь наукового дослідження, призначена спрямовувати науковий пошук.

Крім того, заняття наукою потребують особливої підготовки: освоєння засобів наукового дослідження, що вже історично склалися завдяки досвіду людства, прийомів і методів використання цих засобів, а також засвоєння певної системи цінностей і цільових установок, характерних для науки. Це, наприклад, установка на пошук об'єктивної істини, звідки випливає, скажімо, вимога логічної несуперечності теорії та її експериментального підтвердження, або установка на постійне зростання знань, отримання нового знання, що передбачає заборону на плагіат, допустимість критичного перегляду підстав наукового пошуку та ін.

Таким чином, головними ознаками наукового пізнання світу є:

– предметність і об'єктивність наукового знання;

– вивчення об'єктів, порівняно незалежних від повсякденного досвіду та сьогоденних можливостей використання результатів.

Усі інші відмінні ознаки науки є похідними від основних і обумовлені ними.

Кажучи про наукове знання, необхідно виокремити два його рівні — емпіричний (тобто заснований на досвіді і через посередництво досвіду) і теоретичний (отриманий шляхом умовиводу, відокремлено від практики). Основними критеріями розподілу цих рівнів є:

– характер предмета дослідження;

– тип засобів дослідження, що застосовуються;

– особливості методу дослідження.

Безумовно, теорія та емпіричне дослідження мають справу з різними зрізами однієї і тієї самої дійсності. Однак емпіричне дослідження вивчає явища і залежності між ними, в яких воно може вловити прояв закону, тим часом як теоретичне дослідження дає закон у чистому вигляді.

Елементами емпіричного (заснованого на практичному досвіді) знання є факти, отримані за допомогою спостережень та експериментів і які констатують якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Стійка повторюваність і зв'язки між емпіричними характеристиками виражаються за допомогою емпіричних законів, виведених за допомогою теорії ймовірності.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об'єктом дослідження, що передбачає проведення спостереження й експериментальну діяльність. А все це, у свою чергу, потребує використання приладів, пристроїв, устаткування та інших засобів реального спостереження та експерименту.

У теоретичному дослідженні безпосередня практична взаємодія з об'єктом відсутня, об'єкт вивчається тільки опосередковано — через розумові конструкції, що є носіями тільки істотних характеристик і вільні від несуттєвих зв'язків та ознак. Інакше кажучи, теоретичний рівень наукового знання передбачає наявність особливих абстрактних об'єктів і таких, що їх взаємопов'язують, теоретичних законів. Ці об'єкти і закони створюються з метою ідеалізованого опису і пояснення емпіричних ситуацій, іншими словами, з метою пізнання суті процесів та явищ.

Оперування об'єктами теоретичного рівня, з одного боку, може здійснюватися без використання емпірії, а з іншого — передбачає можливість звернення до неї через пояснення фактів, що вже є або очікуються в майбутньому. Теоретичне пояснення може бути і якісним, і кількісним, що широко використовує математичний апарат, і особливо це характерно для сучасного етапу розвитку науки. Формування теоретичного рівня наукового знання призводить до якісної зміни рівня емпіричного. Якщо до формування теорії емпіричний матеріал, що становив її передумови, отримано, зокрема на базі повсякденного досвіду і природної мови, то з виходом на теоретичний рівень його розглядають крізь призму змісту теоретичних концепцій, що з цього моменту починають спрямовувати постановку експериментів і спостережень — основних методів емпіричного дослідження.