Особливості фінансової діяльності державних підприємств

Слід зазначити, що фінансове забезпечення діяльності державних підприємств  відбувається за рахунок власних  та залучених, зокрема, із Державного бюджету  України,  коштів, що потребує ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів, тому для державних підприємств функція планування є традиційною.

Окрім того, держава здійснює належні  їй повноваження власника державного майна, зокрема, і у формі нормативно-правового  регулювання.

Відповідно до зазначених змін державні комерційні підприємства, казенні підприємства та господарські товариства, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій, (часток, паїв) належить державі, зобов'язані на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до статті 75 Господарського Кодексу.

Слід зазначити, що запровадження  державного контролю за діяльністю та використанням прибутку державними підприємствами дозволяє державі більш  ефективно використовувати свою власність.

Прибуток є основним узагальнюючим фінансовим показником результатів господарської діяльності підприємства. Відповідно до ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Розподіл прибутку (доходу) державних  підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог Господарського кодексу України та інших законів. У фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Органи, до сфери управління яких відносяться державні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.

Статутний капітал державного підприємства, що перебуває в загальнодержавній або комунальній державній власності, — це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, безоплатно виділених державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарчого відання. Чинним законодавством України встановлено, що, здійснюючи право повного господарчого відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається цими ресурсами, чинить стосовно них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.[23, c. 103]

Розмір статутного капіталу державного підприємства визначається обсягом виробництва товарів  і послуг на ньому. Якщо мова йде  про створення нового підприємства, то статутний, капітал обчислюється на основі кошторисної вартості будівництва, вартості необхідного технологічного устаткування, а також розміру мінімальних нормативних запасів сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, інших виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів.

Трудовому колективу державного підприємства може бути передане готове, діюче підприємство. В такому разі статутний капітал відображає вартість вкладених коштів у будівлі, споруди, устаткування, в запаси й витрати виробництва.

У будь-якому разі джерелом формування статутних капіталів державних підприємств є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств — у порядку внутрішньогалузевого й міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів — за розпорядженнями державних органів, що виконують функції з управління державним майном (міністерства і відомства України).

В сучасних умовах державні підприємства, як правило, нарощують  свої статутні капітали за рахунок  власних нагромаджень — прибутку. Частину чистого прибутку вони спрямовують на розвиток виробництва — у порядку його реінвестування на придбання нового устаткування, нове будівництво будівель і споруд, на реконструкцію та інші форми поліпшення матеріально-технічної бази, а також на вдосконалення технології виробництва, освоєння нових виробів, поліпшення їх якості. Свого часу (на перших етапах ринкових реформ) в Україні був установлений порядок, за яким державні підприємства зобов'язувались проводити відрахування від прибутку, що залишався в їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва за нормативами, встановленими органами, які виконують функції управління державним майном. Ці нормативи доводилися міністерствами й відомствами державним підприємствам у розмірі не менш як 30 відсотків і не більш як 80 відсотків суми прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств після сплати ними податків та обов'язкових платежів. З 1996 р. ця норма, яка певною мірою обмежувала самостійність трудових колективів державних підприємств, була скасована, отже, тепер усі підприємства самостійно приймають рішення про розподіл чистого прибутку на будь-які цілі, в тому»числі на збільшення статутних капіталів через реінвестування.

Частина прибутку може спрямовуватися до статутного капіталу на приріст власних оборотних коштів. Така потреба виникає у підприємства у зв'язку з необхідністю збільшити нормативи запасів оборотних активів, що, як правило, залежить від росту обсягів виробництва товарів та послуг.

Лише в окремих випадках, коли малорентабельна (або навіть збиткова) діяльність державного підприємства є  наслідком якихось об'єктивних причин, що не залежать від колективу підприємства, держава вишукує кошти для  збільшення статутних капіталів державних підприємств за рахунок централізованих фінансових ресурсів. У такому разі здійснюється фінансування капітальних вкладень за рахунок централізованих джерел або ж підприємству безпосередньо перераховуються кошти на приріст статутного капіталу вищестоящим державним органом (бюджетні або за рахунок внутрішньогалузевого перерозподілу). В усіх подібних випадках такі кошти до їх використання за призначенням обліковуються не як власний капітал, а як елемент II розділу пасиву бухгалтерського балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів". При використанні коштів цільового фінансування за призначенням (наприклад на капітальні вкладення) на відповідну суму збільшується статутний капітал (через рахунок "Інший додатковий капітал").[21, c.301]

Згідно із законодавством України управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств:

- приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності;

- затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень);

- укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

- здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;

- дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

- готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.

Пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що перебувають  у загальнодержавній власності, міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється.

Підприємствам загальнодержавної  власності забороняється передавати безоплатно закріплене за ними майно  іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Щодо фінансової діяльності державних підприємств, то держава  здійснює певний контроль.

Метою державного фінансового контролю є виявлення відхилень від  прийнятих норм та стандартів, порушень принципів законності, ефективності і економії витрачання матеріальних ресурсів на найбільш ранній стадії для того, щоб мати можливість вжити коригувальних заходів, а в окремих випадках – притягти винних до відповідальності, отримати компенсацію за заподіяну шкоду або здійснити заходи щодо запобігання або скорочення подібних порушень у майбутньому.

Основним об’єктом державного фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність державних підприємств, установ та організацій, підвідомчих  відповідним організаціям вищого рівня. Органи державного контролю здійснюють на підпорядкованих їм державних підприємствах, установах і організаціях перевірку: дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, ефективності і цільового використання бюджетних коштів; збереження коштів і матеріальних цінностей; ефективності використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, своєчасності документального оформлення господарських операцій, повноти виявлення та мобілізації внутрішньогосподарських резервів, причин непродуктивних витрат і втрат; економічного стану підприємств, установ і організацій, виконання виробничих і фінансових планів, законності здійснення операцій; правильності та достовірності ведення бухгалтерського обліку і звітності, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, повноти і своєчасності виконання зобов’язань перед бюджетом; додержання порядку встановлення та застосування цін і тарифів; виконання заходів щодо усунення недоліків, виявлених попередньою ревізією (перевіркою).

Основними завданнями фінансового  контролю є сприяння державній установі у забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного та комунального майна, достовірності фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього контролю. Під час проведення фінансового контролю вивчаються первинні документи щодо операцій з коштами та майном, іншими активами і пасивами, ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та організація внутрішнього фінансового контролю.[15, c.256-260]

Згідно вище викладеного  можна зазначати, що державний фінансовий контроль державних підприємств  полягає у запобіганні фінансових порушень, перевірці і аналізі  ефективності використання активів, правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності, забезпеченні дієвого функціонування системи внутрішнього контролю.

1.2 Інформаційна база  аналізу фінансової діяльності  державних підприємств

Згідно з Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, яка розроблена з метою визначення об'єктивних і суб'єктивних причин збитковості, забезпечення єдності підходів при оцінці фінансово-господарського стану та ефективності управління суб'єктів державного сектору економіки України, визначає основні показники, які характеризують фінансово-господарський стан підприємств, установлює порядок їх розрахунку за даними фінансової та податкової звітності, напрями перевірки діяльності підприємств з метою виявлення об'єктивних і суб'єктивних причин збитковості, а також критерії оцінки ефективності управління підприємствами.

Основними складовими фінансового аналізу діяльності підприємства є:

- горизонтальний фінансовий аналіз, який проводиться з метою вивчення динаміки окремих фінансових показників, розрахованих за даними фінансової звітності за певний період часу. Розраховуються абсолютні і відносні зміни, темпи росту (приросту) окремих показників (доходу, витрат, активів тощо) за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх змін;

- вертикальний фінансовий аналіз, який базується на порівнянні питомої ваги окремих структурних складових;

- порівняльний фінансовий аналіз, який проводиться для зіставлення планових та фактичних показників, фактичних та нормативних (галузевих, загальних) показників. Порівнюються такі показники, як: обсяг реалізації продукції, собівартість продукції, ціни на готову продукцію тощо;

- аналіз фінансових  коефіцієнтів, який полягає у  зіставленні показників звітності  та/або фінансового плану з  метою розрахунку коефіцієнтів: коефіцієнт платоспроможності (ліквідності), оцінки оборотності активів, фінансової  стабільності підприємства тощо;

- факторний фінансовий аналіз, який проводиться для оцінки впливу окремих чинників на рівень відповідних результативних показників.

Згідно з цим, основними  завданнями аналізу фінансового  стану є:

1) дослідження рентабельності та  фінансової стійкості підприємства;

2) дослідження ефективності використання  майна (капіталу) підприємства, забезпечення  підприємства власними оборотними  коштами;

3) об'єктивна оцінка динаміки  та стану ліквідності, платоспроможності,  фінансової стійкості підприємства;

4) оцінка становища суб'єкта  господарювання на фінансовому  ринку та кількісна оцінка  його конкурентоспроможності;