Особливості організації фінансів на підприємствах різних форм власності

Корпоративне  підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє  на основі об'єднання майна та/або  підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного  управління справами, на основі корпоративних  прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів  та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній  власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК).[17]

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції  за рік підприємства можуть бути віднесені  до категорії малих підприємств, середніх або великих підприємств (ч. 7 ст. 63 ГК).[17]

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від  реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної  п 'ятистам тисячам евро за середньорічним курсом Національного банку України  щодо гривні.

Великими  підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність  працюючих за звітний (фінансовий) рік  перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п 'яти мільйонам евро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 ГК, підприємство визнається дочірнім (ч. 8 ст. 63 ГК).[16,стр.108-110 ]

2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

2.1 Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи

Згідно  з положеннями Закону України  «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької  діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни  України, а також громадяни інших  держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити  підприємницьку діяльність без створення  юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка  є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької  діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без  створення юридичної особи має  право відкрити рахунок у будь-якому  банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому  НБУ. Підставою для відкриття  рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької  діяльності та копія документа, що підтверджує  взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною  приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Відповідальність  і банкрутство. Приватний підприємець  відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм  майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно  з прийняттям заяви про порушення  справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення  про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної  маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна  громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної  маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого  листа про звернення стягнення  на майно та постанови суду про  визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок  відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський  суд може визнати недійсними угоди  підприємця, пов’язані з відчуженням  його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом  за заявою кредитора протягом п’яти  років після завершення розрахунків  з кредиторами (у разі недостатності  коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог  кредиторів.

Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування  доходів приватних підприємців:

- оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);

- сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

- сплата єдиного податку.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим  доходом (виручки у грошовій та натуральній  формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними  з одержанням доходу. Якщо ці витрати  не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків  за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Доходи приватного підприємця оподатковуються за шкалою ставок, які передбачені законодавством про прибуткове оподаткування громадян.

За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати: пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням  чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподаткування своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів  податків і зборів (ПДВ, внески у  Пенсійний фонд, фонд соціального  страхування тощо).

Переваги  традиційної системи оподаткування  здебільшого зводяться до такого:

розмір  сплачуваних податків залежить від  розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити  не буде);

на відміну  від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною  системою практично відсутні обмеження  щодо виду діяльності.

Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, слугує підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:

1) здійснення  підприємницької діяльності з  продажу товарів і надання  супутніх такому продажу послуг  на ринках з обов’язковою сплатою  ринкового збору згідно з чинним  законодавством. Доходи такого громадянина,  отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються прибутковим податком у загальному порядку;

2) кількість  осіб, що перебувають у трудових  відносинах з таким підприємцем,  включаючи членів його сім’ї,  не повинна перевищувати п’яти; 

3) валовий  дохід підприємця від самостійного  здійснення підприємницької діяльності  або з використанням найманої  праці за останні 12 календарних  місяців, що передують місяцю  придбання патенту, не перевищує  7000 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян.[9,стр.144]

Приватні  підприємці, які обрали спосіб оподаткування  доходів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами.

Ставки  фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, районною). Законодавчо визначено максимальні  та мінімальні розміри фіксованого  податку — 20 і 100 грн за календарний  місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону  єдиним критерієм при встановленні розміру фіксованого податку  є тільки розміщення об’єкта торгівлі).

Патент  може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксованого податку не залежить від місцезнаходження торговельного  місця і від місцевих органів  самоврядування і становить для  всієї території України 100 грн  за календарний місяць. Якщо підприємницька діяльність здійснюється з використанням  найманої праці або із залученням до неї членів сім’ї підприємця, розмір фіксованого податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Доходи  фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються  до складу її сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Окрім  цього, приватні підприємці — платники фіксованого податку звільнені  від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат.

Єдиний  податок. Приватний підприємець  може стати платником єдиного  податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо:

1) у трудових  відносинах з ним протягом  року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;

2) обсяг  виручки від реалізації продукції  за рік не перевищує 500 тис.  грн;

3) відсутня  заборгованість зі сплати всіх  установлених податків і обов’язкових  платежів за попередній звітний  (податковий) період.

4) приватний  підприємець не є суб’єктом  особливого порядку оподаткування  за допомогою сплати спеціального  торговельного патенту;

5) приватний  підприємець не здійснює торгівлю  пально-мастильними матеріалами,  а також лікеро-горілчаними і  тютюновими виробами (торгівлю іншими  підакцизними товарами здійснювати  не заборонено).

Ставки  єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької  діяльності залежно від виду діяльності i не можуть становити менше ніж 20 грн i більше ніж 200 грн за календарний  місяць. Якщо приватний підприємець  здійснює кілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він придбаває  одне свідоцтво i сплачує єдиний податок  за цими видами діяльності за більшою  ставкою. У разі використання підприємцем  праці найманих працівників або  членів сім’ї (далі — наймані працівники) ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожного працівника.

Відмовитися від застосування цієї системи і  повернутися до раніше встановленої системи оподаткування підприємець  може з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до податкового органу не пізніше ніж  за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Платники  єдиного податку звільняються від  сплати не тільки прибуткового податку, а й ряду інших податків, зборів та обов’язкових платежів, зокрема  від зобов’язань нарахування, відрахування i перерахування коштів до державних  цільових фондів, а також зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї. Платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість, тому їм немає необхідності реєструватися як платникам ПДВ, а раніше зареєстровані підприємці зобов’язані подати до податкової інспекції заяву щодо зняття їх з обліку як платників ПДВ. Платники єдиного податку, як i інші фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, зобов’язані утримувати прибутковий податок з виплачуваних найманим працівникам, включаючи членів їх сімей, доходів i перераховувати його до бюджету.

Завдяки переходу на спрощену систему оподаткування та звітності  приватні підприємці мають суттєву  економію на накладних витратах, оскільки не є обов’язковим використання електронно-касового апарата (ЕККА), набагато спрощеним  є ведення книги обліку доходів i витрат та значно скорочено щоквартальний  звіт.[11,стр.65-69]

2.2 Особливості фінансової діяльності приватних підприємств

Утворення приватного підприємства та його діяльність регламентуються Законами України «Про власність», «Про підприємництво»  та «Про підприємства в Україні».

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Приватне підприємство повинно  мати статут, власну печатку, складає  самостійний баланс, відкриває розрахунковий  рахунок у банку, тобто має  всі атрибути юридичної особи.

Згідно з чинним законодавством підприємства — суб’єкти підприємницької  діяльності незалежно від форми  власності обов’язково повинні мати статутний капітал. Зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу внесення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов’язковим.