Особливості здійснення валютного контролю органами державної податкової служби України

19.02.1993 року з’явився Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що розпочав процес прискореної лібералізації валютного регулювання, але через деякий час цей Декрет перетворився в набір схоластичних догм, одні з яких були скасовані, а інші - просто ігнорувались.

19.02.1993 року, був підписаний ще один декрет  – «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті». Парадоксом було те, що, згідно з «основним декретом» передбачалася обов’язкова цесія «всіх надходжень на користь резидентів в іноземній валюті» через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, а «тимчасовий декрет» встановлював, що обов’язковому продажу за офіційним валютним курсом підлягає лише 50 відсотків валютних надходжень, а решта іноземної валюти може продаватися за курсом з відхиленням від офіційного, але не більше ніж у два рази.

І знову  ж таки 19.02.1993 року в світ виходить декрет «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» - третій «кит» української валютної політики. Таким чином, ці три декрети створили «фундамент» майбутньої системи державного валютного регулювання.⁶

Останніми роками найактуальнішою проблемою  державного регулювання валютного  ринку в Україні є підтримання  макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом  державного регулювання валютного  ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного  регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція, її зміст - запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці.

Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з  метою призупинення девальвації  курсу гривні до валютних одиниць  інших країн, є:

- збільшення  облікової ставки центрального  банку та норми обов’язкового резервування комерційних банків;

- заборона  українським комерційним банкам  кредитувань із ЛОРО - рахунків  банків-нерезидентів гривневими  коштами, подовження раніше укладених  кредитних угод та розміщення  гривневих депозитів на кореспондентських  рахунках банків-нерезидентів тощо.⁷

Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект  і не може забезпечити високого рівня  макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці.

Свої  повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом  у результаті падіння платоспроможності  гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна  набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного  регулювання та різних економічних  заходів не утримував національної валютної одиниці у межах валютного  коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від’ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні.

На території  країни немає поки що єдиного нормативного акта, який би регулював валютні  відносини. Його роль виконують Закон  України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» і «Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті» (19 лютого 1993 p.), Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (23 вересня 1994р.), Указ Президента України «Про удосконалення валютного регулювання» (22 серпня 1994 p.), а також акти НБУ у вигляді постанов Правління НБУ.

Регулювання валютної сфери України за сучасних умов зводиться до підтримки стабільного  становища на валютному ринку, нейтралізації  різких коливань валютних курсів. Стабільність валютного ринку в свою чергу  забезпечує нормальний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків держави і всієї економіки. Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються центральним банком. Кожна країна, як правило, використовуючи валютні інтервенції, виходить із конкретних особливостей своєї економіки, ступеня її «відкритості» для участі в міжнародних економічних відносинах.

Як це не парадоксально, але незважаючи на відсутність закону про валютне  регулювання, розвиток останнього в  Україні вже має свою історію  і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності.

Утворення України як незалежної держави вимагало створення власної законодавчої бази з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Останніми роками в Україні майже щомісячно  приймаються законодавчі та відомчі  нормативні акти щодо регулювання валютних відносин, удосконалення контролю за повнотою та правильністю розрахунків  при експортно-імпортних операціях. Всі вони підпорядковані єдиній меті - створенню валютного ринку, стабілізації курсу національної валюти. Але часто  заходи, яких вживають урядові та фінансові  органи для регулювання валютної сфери, є непослідовними та непродуманими.

1.3. Поняття та правова природа  валютного контролю

Побудова  будь-якої правової держави та її гармонійний  розвиток залежать від уміння організувати захист економічних інтересів останньої. Одним із найважливіших засобів  захисту інтересів держави є  правильно організована і чітко  налагоджена система контролю, в  тому числі валютного.

Необхідно зазначити, що формування валютного  контролю в Україні відбувалося  за умови відсутності чітко розроблених  теоретичних основ. І нині залишаються  не дослідженими питання щодо місця  валютного контролю в системі  державного контролю, його оптимальної  структури і обсягу завдань, які  ставляться перед валютним контролем, форми, суб’єктів та методів, що можуть використовуватися при здійсненні контрольних заходів.

 Валютний  контроль як вид контролю перебуває  на стадії формування. У вітчизняній  та зарубіжній науковій літературі  ще не склалося сталого й  загальновизнаного поняття валютного  контролю, хоча в законодавстві  України термін «валютний контроль» вживається ще з 1993 року⁸. Полемічним на сьогодні є питання про місце валютного контролю в системі державного контролю, зокрема, чи є валютний контроль самостійним видом спеціального державного контролю, чи це різновид фінансового контролю⁹.

 Деякі  науковці схиляються до думки,  що валютний контроль є окремим  видом чи підвидом фінансового  контролю. Так, наприклад, І.В.  Новосєлов, вважає, що валютний  контроль є частиною, видом фінансового  контролю, тому валютному контролю  притаманні всі загальні ознаки  фінансового контролю¹⁰. Згідно точки зору Л.К.Царьової валютний контроль, що здійснюється уповноваженими банками є частиною недержавного фінансового контролю¹¹, тобто є підвидом фінансового контролю. Поряд з цим, існують точки зору, що валютний контроль є лише важливим елементом фінансового контролю в сфері державного управління, або особливим видом фінансового контролю, що має на меті забезпечення дотримання валютного законодавства.

Для з’ясування правової природи валютного контролю та його співвідношення з фінансовим контролем необхідно розглянути поняття та ознаки останнього. Власне, науковці визначають фінансовий контроль як цілеспрямовану діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб’єктів фінансових правовідносин¹². З даного визначення випливає, що поняття «фінансовий контроль» не повністю охоплює поняття «валютний контроль», оскільки діяльність органів і агентів валютного контролю спрямована на забезпечення законності не лише в ході мобілізації, розподілу і використання грошових фондів держави, а й заходи, спрямовані на дотримання порядку здійснення валютних операцій усіма учасниками валютного ринку.

Аналізуючи  об’єкт фінансового контролю, слід зазначити, що формально об’єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, фактичним об’єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності. Що ж стосується валютного контролю, то у випадку здійснення такої контрольної діяльності державними органами відбувається контроль далеко не фінансових показників суб’єкта і не лише господарської діяльності підконтрольного, оскільки валютному контролю підлягають і фізичні особи, які не здійснюють господарської діяльності. Об’єктом валютного контролю, є саме дії фізичних і юридичних осіб, що виникають в процесі здійснення ними валютних операцій на відповідність їх чинному валютному законодавству.

Отже, на нашу думку, валютний контроль не є  видом фінансового контролю, оскільки предметом останнього є інше коло суспільних відносин.

Інша  точка зору щодо правової природи  валютного контролю існує у деяких російських авторів, зокрема, В.С. Мартем’янов вважає, що відносини з державного регулювання економіки, в тому числі і зовнішньоекономічної діяльності, в цілях забезпечення інтересів держави та суспільства, складають предмет господарського права. Тому на його думку, валютний контроль є різновидом господарського контролю¹³.

Чинне законодавство  України, зокрема Декрет Кабінету Міністрів  України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» містить термін «валютний контроль» і навіть визначає сферу валютного контролю, але не дає визначення цього поняття, чітко не встановлює напрямків валютного контролю, видів та ін. В преамбулі Положення про валютний контроль, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 8.02.2000 р. № 49, зазначено, що в ньому визначаються основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю. В цьому нормативному акті не визначені об’єкти, види та форми валютного контролю, а йдеться про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. В Законі України «Про Національний банк України» в ст.7 серед функцій Національного банку названо і функцію валютного контролю, зокрема здійснення валютного контролю за уповноваженими банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, але визначення «валютного контролю» знову не дається.

Поняття «валютний контроль» розглядається в роботах деяких вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема О.А. Костюченко вважає, що валютний контроль – це система контролю за обміном іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки та її обмінного курсу щодо іноземних валют¹⁴. На думку Н.В. Сапожникова валютний контроль – це діяльність держави в особі органів та агентів валютного контролю, спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні конкретних валютних операцій¹⁵. О.О. Качан визначає валютний контроль, як регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та її обмінного курсу на інші валюти¹⁶. І.В. Хаменушко, вважає, що валютний контроль – це вид державного контролю, метою якого є здійснення органами валютного контролю і їх агентами заходів, спрямованих на забезпечення законності при здійсненні валютних операцій¹⁷.

Визначення  цих авторів характеризують зміст  валютного контролю, але його сутність цим не вичерпується, адже контролю підлягають не тільки валютообмінні  операції, а й усі інші валютні  операції, а також операції з валютними  цінностями та зобов’язання щодо їх декларування.

Таким чином, жодне із існуючих визначень «валютного контролю» не відтворює повністю його правової природи, значення, яке він посідає в системі державного контролю та місця в системі права взагалі, адже валютний контроль є елементом державної валютної політики, яка пов’язана з державним управлінням валютними правовідносинами, а також однією із функцій державного управління в галузі валютного регулювання. Отже, на нашу думку, що валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, розрахованих на прискорення валютних надходжень і на стримування вивозу валюти з країни; а також вид державного контролю, спрямований на забезпечення дотримання суб’єктами підприємницької діяльності та фізичними особами норм валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. І нарешті, валютний контроль – це правові форми, засоби та порядок організації і здійснення контролю за дотриманням резидентами і нерезидентами валютного законодавства України.

Правове регулювання та управління валютними  відносинами здійснюється державою та її органами безпосередньо через  прийняття юридичних актів, які  є джерелом відповідних правових норм та формують правові основи валютного  регулювання і валютного контролю.

Валютний  контроль – це здійснення уповноваженими органами необхідних дій, спрямованих  на дотримання фізичними та юридичними особами встановленого законодавством порядку переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України.

Законодавство про валютний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств діє лише в країнах СНД. У нашій державі  поняття валютного контролю вперше з’явилося в 1993 р. з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93. Більш детально поняття валютного контролю було визначено у Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР.¹⁸

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів та зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають валютному контролю.

Декрет  про систему валютного регулювання  визначає, що валютні операції –  це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.