Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Ноября 2014 в 20:34, курсовая работа
На фінансовому ринку відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому кошти спрямовуються так: хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а також поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету.
ВСТУП
Фінансовий ринок і його роль в ринковій економіці.
Ринок, як економічна категорія, його фінансовий механізм
Фінансовий ринок: структура, функції, суб’єкти та об’єкти фінансового ринку
Класифікація фінансового ринку
Фінансові ринки в Україні на сучасному етапі.
Модель фінансового ринку України
Розвиток ринку цінних паперів: проблеми й перспективи
Сучасний стан і тенденції розвитку ринку фінансових послуг в Україні
Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні.
Аналіз сучасного стану фінансового ринку
Напрямки реформування ринку фінансових послуг в Україні
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі, на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та акціонерними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни. Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, її облігаціями - на позабіржовому.
Якщо взяти за характерну ознаку для класифікації поняття глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародні та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів (рис.1.3).
Фінансовий ринок |
||||||
Національний ринок |
Міжнародний ринок | |||||
Ринок резидентів |
Ринок нерезидентів |
Рис.1.3 Класифікація фінансових ринків за умовами емісії та механізмом обігу фінансових активів
Ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку. Ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентів в Японії називають "самурайським", в Іспанії - "матадорським". Цінні папери, емітовані на ньому, називають іноземними цінними паперами. Ринки нерезидентів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.
На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є євро-кредити, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти - ф'ючерси, форварди, опціони, свопи.
Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні процеси на них сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн в регулюванні процесів на національних фінансових ринках.
Остання класифікація, на якій ми зупинимось (рис.1.4), не має чітко визначеної ознаки. Проте оскільки окремі сегменти вітчизняного фінансового ринку мають специфічну структуру та механізми функціонування, є сенс виділити такі складові фінансового ринку, як ринок цінних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.
Фінансовий ринок |
||||||||
Кредитний ринок |
Фондовий ринок |
Валютний ринок |
Рис.1.4 Структура фінансового ринку
Вітчизняний валютний ринок відокремлений і жорстко-регульований, його функціонування пов'язане із великою кількістю законодавчих та нормативних актів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обігу іноземної валюти на території України, основ функціонування міжбанківського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функціонують за своїми законами. В цілому фінансовий ринок України досить відокремлений від інших фінансових ринків, і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків.
Слід зазначити, що на розвинених фінансових ринках валютний ринок (ринок, на якому здійснюється торгівля іноземною валютою) не виділяється окремо як складова фінансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфічна складова ринку інструментів позики.
Фінансовий ринок може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований, інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні. При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею в курсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністю інтегрованому ринку інвестор може інвестувати кошти будь-де. При цьому цінні папери одного ступеня ризику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу. Сьогодні фінансові ринки різного рівня, а також ринки різних фінансових інструментів різною мірою інтегровані. Емітенти мають обмежені можливості щодо залучення більш дешевого капіталу поза місцевим ринком, а інвестори - щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.
Іноді поняття фондового ринку пов'язують лише з ринком середньо - та довгострокових або капітальних цінних паперів. В цьому посібнику поняття ринку цінних паперів та фондового ринку ототожнюються.
Розділ 2. Фінансові ринки в Україні на сучасному етапі
Однією зі складових фінансової системи України є фінансовий ринок. Це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників та фінансових інститутів.
Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи.
Отже, можна сказати, що фінансовий ринок обов'язково має становити цілісну і прозору систему, в якій активно взаємодіють найрізноманітніші фінансові активи. Вилучення з обігу будь-якого з елементів системи негайно призведе до її руйнування і занепаду
Крім того, є й інші схеми поділу фінансового ринку як системи. Фінансовий ринок може діяти як на міжнаціональному (світовому) рівні, так і національному (рівні держави), регіональному чи місцевому рівнях.
Провідну роль у фінансовій системі України відіграють банки. Проте слід зазначити, що фінансовий ринок нашої країни ще перебуває в стадії формування, хоч окремі його сегменти розвиваються досить активно. Так, сектор небанківських фінансових установ став серйозним джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів в економіку, вважає колишній голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг В. Суслов. 2004 р. він назвав "роком вибухоподібного зростання та розширення ринку". До Державного реєстру фінансових установ станом на початок 2005 р. було внесено 387 страхових компаній, 610 кредитних спілок, 221 ломбард, 45 фінансових компаній, 24 недержавні пенсійні фонди та 28 адміністраторів НПФ. Тривало зростання кількості страхових компаній, особливо компаній, що займаються страхуванням життя (їх уже 45). "Справжнє страхування починається тоді, коли розвивається довгострокове страхування життя", — вважає В. Суслов. Це, за його словами, пов'язано з високою рентабельністю цього різновиду страхової діяльності.
2004 р. різко збільшилося збирання валових премій — до 19,431 млрд. грн., що на 10 млрд. більше, ніж 2003 р. Частка валових страхових премій у валовому внутрішньому продукті України 2004 р. становила 5,62 %, тоді як 2003 р. — 3,42 %. Позитивні процеси відбуваються в перестрахуванні: вперше за десять років частка внутрішнього перестрахування (50,3 %) перевищила частку перестрахування у нерезидентів (9,8 %). Це означає, що величезні обсяги капіталу залишилися всередині країни — вони або інвестуються, або іншим чином беруть участь у розвитку економіки, що є одним із основних досягнень у регулюванні страхового ринку. Комісії вдалося перекрити канали виведення коштів за межі України через схеми псевдоперестрахування ризиків у Литві й Латвії: кількість українських компаній, що працюють із контрагентами в цих країнах, скоротилася з 22 до 3[14, c. 21-23].
Тим часом експерти визнають, що вартість ліцензій, які видаються на страхову діяльність, є досить високою, однак це відповідає міжнародному досвіду: в тих країнах, де не оподатковується прибуток, ліцензії, як правило, дорогі.
Керівництво Державного департаменту фінансового моніторингу (Держфінмоніторингу) акцентує увагу на тому, що найближчим часом страхові компанії стануть одним з інвесторів житлового будівництва. Таким чином довгострокові ресурси компаній зі страхування життя реально використовуватимуться для інвестування економіки.
Становлення контрактних відносин під час розвитку економічних, у тому числі фінансових, систем, як відомо, може відбуватися за трьома моделями: американською (або англосаксонською), романо-германською (інші назви — євроконтинентальна, німецько-японська) та ісламською. Перші дві з них вважаються основними.
Принципова відмінність цих двох моделей полягає в тому, що романо-германська уособлює домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англосаксонська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій і пайових сертифікатів, як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. Реалізація англосаксонської моделі потребує розвинутішої мережі посередницьких структур, зокрема небанківських, пропозиції та споживання масових послуг дрібними учасниками ринку.
Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого розвитку — насамперед шляхом упровадження нових інструментів, операцій і послуг. Разом із наявними проблемами (незадовільні оцінки капіталізації, ліквідності та прозорості, слабкий захист прав власності) спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку: переважання інституційних учасників — інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу над індивідуальними, що свідчить про зрілість корпоративних (об'єднаних) варіантів розміщення активів та професіональне використання коштів; поширення організованих форм установлення і реалізації фінансових відносин, що означає легітимність та прозорість намірів учасників-контракторів при здійсненні угод[13, c. 76-78].
Доцільно визначити особливості розвитку вітчизняного фінансового ринку, проаналізувавши використання тих чи інших фінансових інструментів. У табл. 2.1 міститься інформація, що характеризує співвідношення використання пайових і боргових фінансових інструментів (інструментів власності та боргу) на фінансовому ринку України.
Дані таблиці, що стосуються цього періоду, спонукають експертів до однозначного висновку про перевагу інструментів боргу в сукупності засобів фінансування розвитку інституційних одиниць. Попри поступальне зростання вартісного виміру використовуваних фінансових інструментів обох видів (у 8,7 раза щодо інструментів власності та у 4,4 раза щодо інструментів боргу), помітні змінні відносні оцінки їх частки. Так, використання інструментів боргу переважає над інструментами власності, і різниця між ними досить значна.
Таблиця 2.1. Використання пайових та боргових інструментів на фінансовому ринку України (на кінець відповідного року)
Фінансові інструменти |
1999 р. |
2001 р. |
2002 р. |
2003 р. |
2004 р. |
2005 р. | ||||||
млрд грн |
% |
млрд грн |
% |
млрд грн |
% |
млрд грн |
% |
млрд грн |
% |
млрд грн |
% | |
Інструменти власності |
23,3 |
28,5 |
31,3 |
25,3 |
46,7 |
32,4 |
68,6 |
39,8 |
81,5 |
40,1 |
99,2 |
38,4 |
Інструменти боргу |
58,2 |
71,5 |
92,2 |
74,7 |
97,4 |
67,6 |
103,4 |
60,2 |
121,5 |
59,9 |
158,6 |
61,6 |
Чинники, що зумовлюють борговий характер фінансового ринку України, а також особливості переважного застосування фінансових інструментів із фіксованою дохідністю виокремив і аргументував доктор економічних наук В.В. Корнєєв[13, c. 80-81].
1. Тенденція до посилення
інсайдерської структури
За поступової концентрації капіталу мажоритарні власники підприємств не зацікавлені в розмиванні власності в акціонерних капіталах і тому схиляються до використання засобів боргового фінансування.
Побудова інсайдерського типу корпоративного управління, за якого зменшується частка власності держави і працівників — членів трудового колективу як дрібних інвесторів, з одного боку, і підвищується роль адміністрації (менеджменту) та зовнішніх великих інвесторів — з іншого, є визначальною тенденцією постприватизаційного перерозподілу капіталу на ринках України, Росії та інших держав. Тому фінансовий ринок України можна схарактеризувати як stakeholder capitalism — капіталізм власників великих пакетів, в основі якого виокремлюється німецько-японська модель.
Информация о работе Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні