Платежеспособность предприятия

Залежно від того, які  зобов'язання підприємства приймають  у розрахунок, розрізняють короткострокову  і довгострокову платоспроможність.

Оцінка платоспроможності  проводиться за даними балансу на основі розрахунку таких показників:

• розміру власного оборотного капіталу;

• коефіцієнтів ліквідності;

• співвідношення позикового та власного капіталу;

• коефіцієнта довгострокового  залучення позикових коштів;

• коефіцієнта забезпеченості процентів за кредитами.

У складі показників ліквідності  розрізняють:

• коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності;

• коефіцієнт поточної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття);

• коефіцієнт загальної  ліквідності.⁹

Розраховуючи всі ці показники, до уваги беруть один і  той же знаменник - короткострокові  зобов'язання: короткострокові кредити, позики, не погашені в строк, короткострокові позикові кошти та кредиторську заборгованість (III розділ пасиву балансу).

Розглянемо кожний з  цих показників.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - це відношення найбільш ліквідної частини оборотних коштів грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень (швидкореалізовуваних цінних паперів) до поточних зобов'язань.Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена за необхідності негайно. Його значення вважається теоретично достатнім, якщо воно перевищує 0,2 - 0,3 %. Тобто якщо підприємство на даний момент може на 20 - ЗО % погасити всі свої борги, то його платоспроможність вважається нормальною.¹⁰

Коефіцієнт поточної ліквідності - це відношення грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, коштів, вкладених у дебіторську заборгованість, строк оплати якої не настав, та готової продукції до поточних зобов'язань (короткострокової заборгованості).Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта - 0,7 - 0,8, хоча світова практика і допускає значення 1,0.

Деякі фахівці рекомендують обчислювати коефіцієнт швидкої  ліквідності (Кшв.л.) як відношення величини поточних активів мінус запаси і  незавершене виробництво (Нзв.) до величини поточних зобов'язань.Бажано, щоб цей  показник дорівнював одиниці. Оскільки на практиці це буває нечасто, можна задовольнитися його значенням 0,8 - 0,9.

Слід враховувати, що достовірність висновків за результатами розрахунків цього коефіцієнта  значною мірою залежить від "якості" дебіторської заборгованості (термін її виникнення, фінансового стану боржників та інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансовій стійкості підприємства.Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності є коефіцієнт загальної ліквідності.

Коефіцієнт загальної  ліквідності - це відношення оборотного капіталу (II розділ активу балансу) до поточних зобов'язань (короткострокової заборгованості).Він дозволяє встановити, у скільки разів поточні активи покривають короткострокові зобов'язання. Нормальним значенням для цього показника вважається 2-3. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань повинно припадати не менше ніж дві гривні ліквідних коштів. Деякі фахівці вважають задовільним значення коефіцієнта 1,5-2,0.

Для того, щоб висновки за результатами аналізу платоспроможності  були адекватними і щоб можна  було інтерпретувати одержані коефіцієнти, необхідно фактичні значення коефіцієнтів платоспроможності аналізованого  підприємства за звітний рік порівняти  з фактичними значеннями їх:

• за минулий рік, а  також за кілька попередніх років;

• з нормативами, які  прийняті підприємством;

• з показниками платоспроможності  підприємств-конкурентів;

• з галузевими показниками.¹¹

Для внутрішньої оцінки фінансового стану підприємства важливим є оперативний аналіз поточної платоспроможності. Він здійснюється за допомогою платіжного календаря, в якому, з одного боку, підраховуються очікувані надходження коштів за всіма напрямами, а з іншого - спроможність підприємства своєчасно і повністю виконувати всі свої зобов'язання.

Платіжний календар, як правило, розробляється на місяць з розбивкою  на декади або тижні. Для його складання  використовують:

• матеріали щодо випуску  й реалізації продукції (робіт, послуг);

• кошториси витрат на виробництво;

• договори на поставку матеріальних ресурсів;

• строки виплати заробітної плати, премій (узгоджені відповідно до чинного законодавства);

• узгоджені з податковою інспекцією строки внесення платежів до державного бюджету та позабюджетних  державних фондів;

• кредитні угоди з  банками в частині строків  одержання та повернення кредитів і  сплати процентів за користування ними;

• дані бухгалтерського  обліку про стан дебіторської та кредиторської  заборгованості;

• витяги з банківських  рахунків;

• оперативні дані відділів постачання, збуту, інших підрозділів про надходження коштів на підприємство у відповідні строки або потребу в коштах, яка виникає в даний період. Балансуючою величиною при складанні платіжного календаря є залишок (сальдо) розрахункового рахунку в банку, оскільки саме стан цього рахунку визначає на кожний даний момент платоспроможність підприємства, або від'ємна величина, що утворюється в разі недостачі поточних надходжень коштів для покриття очікуваних платежів.¹²

Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство негайно шукати резерви збільшення обсягу фінансових ресурсів як за рахунок прискорення відвантаження продукції, ліквідації недоліків у сфері розрахунків зі споживачами продукції, так і за рахунок зменшення (або тимчасового відкладення) певних витрат, налагодження партнерських відносин з комерційними банками. Якщо ж дані оперативного фінансового планування показують, що в той чи інший період підприємство забезпечує стале перевищення коштів над потребами в них, є сенс внести певну суму вільних грошей на банківський депозит, що приносить підприємству відповідний дохід. Наявність сталого значного сальдо грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства недоцільна.

Оцінка платоспроможності  підприємства передбачає вивчення та аналіз причин фінансових ускладнень підприємства. Вивчається, як часто виникають неплатежі, тривалість прострочених боргів. Як правило, причинами неплатоспроможності бувають:

• невиконання плану  з випуску та реалізації продукції;

• недотримання режиму економії, перевитрати по собівартості;

• недовиконання плану  прибутків і як результат - нестача  власних джерел самофінансування;

• високий процент  оподаткування;

• відвернення коштів у наднормативні запаси сировини, матеріалів, готової продукції.

 

 

 

 

 

 

 

2.Інформаційне забезпечення аналізу платоспроможності підприємства

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими  ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного  проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Фінансовий стан у вартісній формі відображає  загальні результати роботи підприємства.

Інформаційною базою  аналізу фінансового стану підприємства є, в першу чергу, фінансова звітність.

Фінансова звітність  являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах  України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) запроваджені перелічені далі форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам:

• Форма 1 „Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату.
• Форма 2 „Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній період.
• Форма 3 „Звіт про рух грошових коштів”, що відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційним, інвестиційним і фінансовим напрямками діяльності підприємства.
• Форма 4 „Звіт про власний капітал”, що відбиває зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду.
• „Примітки до звітів” – сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію.

Мета складання фінансової звітності – надати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень.

Основними джерелами  даних є бухгалтерський баланс –  форма №1 (саме тому аналіз фінансового  стану часто називають аналізом балансу). Використовується також решта  форм бухгалтерської звітності.¹³

Також придатними до використання є  дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; дані з первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки. Крім того, цілком можливе залучення інформації з засобів масової інформації, загальнодоступні статистичні дані щодо галузі, в межах якої здійснює свою діяльність підприємство-об’єкт дослідження і т. п. ¹⁴ 

У цілому бухгалтерський баланс складається  з активу та пасиву і свідчить про  те, як на певний час розподілено  активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового  аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
• оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;
• прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування  фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних. Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.¹⁵

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво  розширено показники доходів  і прибутків підприємства.

Фінансова звітність  підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних  фінансово-господарських проблем. Для  прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.¹⁶

З цією метою підприємство повинно  розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського  обліку. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.¹⁷

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

• мету фінансових звітів;
• їх склад;
• звітний період;
• якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;
• вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.