Платежеспособность предприятия

П(С)БО 1 треба застосовувати  за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний  стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних  стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень .¹⁸

Для прийняття економічних  рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни  у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:

• баланс;
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• примітки до звітів.¹⁹

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю. Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку .

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства .

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

• існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;
• оцінка статті може бути достовірно визначена.²⁰

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок  складання річного бухгалтерського  звіту підприємство має право  відображати в балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані  боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення (див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінено аудитором.²¹

 

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведено статтю, - у балансі чи у звіті  про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1. Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називається визнанням.

Для того, щоб фінансова  звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній  даних про:

• підприємство;
• дату звітності та звітний період;
• валюту звітності та одиницю її виміру;
• відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;
• облікову політику підприємства та її зміни;
• аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;
• переоцінку статей фінансових звітів;
• іншу інформацію.²²

Фінансова звітність  має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності  є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а  й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. ²³

Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене  відображення лише зобов'язань власників  стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства. Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.²⁴

Фінансові звіти складаються  також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або  суттєво зменшувати масштаби своєї  діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

 

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

• коли можливі такі зміни;
• що не вважається зміною облікової політики;
• як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;
• які примітки слід давати у разі змін облікової політики.²⁵

Цілій низці господарських  операцій, таких як погашення сумнівної  заборгованості, визначення можливого  строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.²⁶

Сутність операцій або  інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної  форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.²⁷

Під час складання  фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності. Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993 p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.²⁸

Методологічні відмінності  попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:

• якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;
• не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;
• принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.²⁹

Отже, в процесі аналізу  фінансового стану підприємства використовується фінансова звітність (насамперед бухгалтерський баланс), а  також дані з інших доступних  джерел. Реальне дослідження фінансового  стану підприємства, а тим більше виявлення причин, що призвели то тих чи інших наслідків, потребує залучення максимально можливих обсягів відомостей, що стосуються роботи підприємства. В подальшому відбувається поступовий відбір та відсіювання другорядних деталей. Важливо усвідомлювати, що лише достовірні початкові дані є запорукою успішної роботи фінансового аналітика.³⁰

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Основні показники аналізу платоспроможності підприємства

 

Визначення і аналіз показників платоспроможності і  фінансової стійкості є невід’ємною  частиною системи фінансового управління. Структура балансу аграрних господарств має відмінності від структури балансу підприємств інших галузей, що пов’язане із тривалим виробничим циклом і, як наслідок, в цілому нижчою ліквідністю балансу сільськогосподарських підприємств порівняно з промисловістю чи торгівлею.

Одним із показників платоспроможності  є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує платоспроможність  підприємства на дату складання балансу. Він  показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час. У методиках різних авторів його нормативне значення коливається: 0,1-0,2 , 0,2-0,25, 02,-0,5.³¹

Показник, який відображує платоспроможність підприємства за період, який дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості, називається коефіцієнтом критичної (швидкої) ліквідності. Даний показник показує, скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Він повинен бути ≥ 1, у міжнародній практиці ≈ 0,7÷0,8.

Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності є загальний  коефіцієнт покриття балансу. Даний коефіцієнт  характеризує співвідношення поточних активів за мінусом витрат майбутніх періодів та собівартості транспортних послуг і поточних зобов’язань. Він характеризує достатність оборотного капіталу для погашення боргів протягом звітного періоду. У світовій практиці вважається достатнім його значення 2-2,5.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами оборотних активів  визначається як відношення різниці суми джерел власних коштів і вартості основних фондів та інших позаоборотних  активів до фактичної вартості оборотних активів. Цей показник характеризує мінімальну наявність у підприємства власних оборотних коштів,  яка необхідна для забезпечення його фінансової стійкості. Нормативне значення коефіцієнта повинне бути більшим за 0,1.³²

Нормативні значення коефіцієнтів платоспроможності відображають нормативну структуру балансу, тому їх значення розглядаються як суто інформаційні орієнтовані межі показників. У залежності від характеру господарської діяльності, від стану дебіторської заборгованості і запасів структура активів може відхилятися від нормативної і при цьому забезпечувати достатню платоспроможність, тому для кожної галузі необхідно розраховувати галузеву нормативну структуру балансу.

В АПК підприємствами з найбільшою платоспроможністю  є ті, що мають розвинуті переробні  потужності, виробляють високоліквідну продукцію, а також господарства із відносно коротким виробничим циклом (птахівництво, насінництво, інкубація). Малоплатоспроможними  підприємствами є господарства тваринницького спрямування (скотарство і свинарство). Середню позицію за рівнем платоспроможності займають підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні зернових та олійних культур.³³

Для аграрної галузі з її тривалим виробничим циклом та підвищених виробничих ризиках характерна збільшена питома вага запасів, особливо на початок зимового періоду, коли сформовані запаси насіння та ПММ для весняної сівби, а також кормів на зимовий період. У зв’язку з чим виникає необхідність корегування коефіцієнта покриття до гранично мінімального рівня 1,5 , тобто  після погашення боргів у підприємства повинні залишитися оборотні активи в розмірі не менше 50% від зобов'язань. Але фінансова служба має визначити не тільки відносний показник покриття, а ще  й абсолютну суму оборотних активів, необхідних для подальшої безперебійної роботи після погашення боргів. Це здійснюється шляхом добутку цін відповідних запасів на їх натуральний обсяг, необхідний для проходження одного виробничого циклу.³⁴