Податки Київської Русі

Міністерство науки і освіти України

Красноградський технікум механізації сільського господарства ім. Ф. Я. Тимошенка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

Податки Київської Русі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: Федоркова Катерина Володимирівна

                                                                               Вчитель: Шевченко Ніна Гнатівна

 

Існування податків в Україні тісно пов’язано з виникненням, формуванням і розвитком Київської Русі як держави.

У літературних джерелах цей період одні автори відносять до VІІІ – ХІІ інші до ІХ – ХІІІ століття.

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов’язано з найпершими людськими потребами, які могли задовольнитися через суспільну діяльність.

Н.І. Тургенєв розглядав  податки як історичну категорію, виникнення якої пов'язано з виникненням держави і вважав податки основним джерелом доходів держави.

Деякі слов'янські племена ще задовго до створення Київської Русі  платили дань більш сильним сусідам – хазарам, норманам. Так, у полян, які займалися землеробством і скотарством, ми знаходимо перші зразки поземельної податі – вони її сплачували  хазарам від рала (плуга). Інші племена, які займалися  рибальством, мисливством,  сплачували данину то з диму, то з людини.

До данини існували так звані „дари” і „поклони”, які  були винагородою князю за так званий захист і підтримку миру.

Такий податок  прирівнювали до страхової  премії, яку сплачували за безпеку і гарантію власності.

Але, як зазначає  М.П. Кучерявенко, „дар” (поклон) відрізнявся від дані,  по-перше – розміром; по-друге – збиранням і по-третє – характером, процедурою збору. Оскільки „дари” були менші данини, збиралися вони не князями чи їх намісниками, а самими платниками – підданими особами на місцях, а потім доставлялися князю”.

Крім того, „дари” було у вигляді випадкової, надзвичайної податі, яка стягувалася при в'їзді князя в будь-яке місто (місцевість) та при виїзді з нього. У деяких випадках дари  приносили князю при вступі його на престол. Наприклад, такий збір був у Новгороді. Великий князь стягував його на третій рік і називався він крюком.

Спочатку податки існували у вигляді безсистемних платежів, що були переважно в натуральній формі і називалися данина, подимне, пополужне, полюддя тощо.

Крім того, в Київській Русі сплачували так зване мито.

Спочатку митні порядки існували в містах Причорномор’я, а також згадуються у перших міжнародних угодах, зокрема в договорах 907, 911 років Київської Русі з Візантією.

Про це свідчать історичні джерела. С.М. Соловйов, зокрема, зазначав: “Приклад Візантії та скупчення іноземних купців у Києві дали зрозуміти вигідність торгівлі для скарбниці князівської, в яку збиралися торгові мита. І от київський князь зобов’язує болгар не купувати товару в селах у тіунів та інших осіб, а купувати його у містах. Тут очевидні два види торгівлі: початкова, за якої будь-хто збував будь-кому залишок своєї власності, й торгівля в справжньому розумінні, яка внаслідок урядових розпоряджень починає витісняти першу”.

Отже, як видно із зазначеного, князь і його радники проводили таку політику, яка б дозволила сконцентрувати торгівлю в містах, перетворивши її на організовані, підпорядковані міській владі центри. Це сприяло спрощенню контролю за укладанням відповідних угод, сплатою податків. Менш проблематичним ставало й збирання мита за право торгувати. Князівська скарбниця вчасно поповнювалася, доходи зростали прямо пропорційно кількості здійснених торгових операцій.

Найдавнішою формою прямих податків у Київській Русі була данина, яка здебільшого йшла на утримання княжого двору і дружини.

Перші згадки про стягнення данини відносяться  до епохи князя  Олега. У давньоруських літописних зводах термін „дань” – „данина” вживається насамперед як військова контрибуція, яку підвладні слов'янські племена платили своїм переможцям: на півночі – варягам, на півдні – хазарам. Даниною обкладалися підкорені племена, як слов'янські так  і не слов'янські, і перші руські князі.

Як зазначає В. Курі, „тільки переможені народи сплачують данину, тобто ціну, якою відкупляються від рабства, утворюючи заміну рабського служіння”.

Однак не завжди князям вдавалося утримувати в покорі племена. Про це свідчить такий яскравий епізод, наведений у “Великій історії України”: “Болгари були сильні і заможні, і важко було їх підбити. Коли було приведено бранців, мудрий Добриня оглянув їх і сказав: “Всі вони в чоботях, - такі не схочуть давати нам дані, краще ходімо на тих, що ходять у лаптях”.

У мірі зміцнення і посилення Київської феодальної держави данина втрачала значення контрибуції і перетворювалася на подать, яку сплачувало населення державі. Першим письмовим джерелом, що підтверджував  факт збирання  податків на Київській Русі є „Повість вренних лєт”, знаменитого літописця Нестора (приблизно 1113 р.), в якому  розповідається про похід у 945 р. Київського князя Ігоря за даниною до древлян і в якій перераховуються народи  „иже дань дают Руси”.

На ранній стадії становлення державності у Київській Русі основною формою натуральної повинності – одним із перших видів податку – були данина і полюддя. У „Повісті вренних лєт” згадується про данину від окремої будівлі – диму. Подимна данина з часом трансформувалася у поземельну – від рала або плуга.

За свідченням Нестора, деякі слов'янські племена ще в IX ст. поневірялися в лісах, жили в хижах, землянках  тощо і тільки дим вказував   на існування людського житла. Стягувати данину з диму  було просто, зручно і вигідно. Данина мала звичаєвий характер і саме це робило її протягом тривалого часу відносно постійною. В умовах панування натурального господарства грошові побори були обмежені і велика частина данини збиралася натурою. Вона, як правило, сплачувалася продуктами промислів і сільського господарства (хлібом, медом, воском, хутром, шкірами тощо), а пізніше грошима.

Як  повідомляє історик  С.М. Соловйов, „одні платили міхами з диму, або пригодного житла, інші по шлягу від рала”. У  цьому випадку під ралом  розумілася одиниця обкладення – плуг або соха.

В.О. Ключевський стверджує, що під „шлягом” необхідно розуміти іноземні металеві гроші, які були тоді засобом платежу на Русі – переважно срібні арабські дирхеми.

З IX  століття данина стає основним джерелом поповнення князівської  казни. Як стверджує Д.Г. Черник, що “фактично це було пряме оподаткування, що  зароджувалося”.

Князь Олег встановив данину ільменським слов'янам, кривичам і мері. У 883 р. покорив древлян і визначив  данину – по чорній куниці з житла.  У наступному році переміг дніпровських “северян” і обложив їх легкою даниною. Про це стало відомо родимичам, що жили на березі річки Сожі, які без опору почали самі сплачувати данину київському князю, який їх захищав від хазар. Якщо хазарам вони платили по два шляга від рала, то зараз стали платити по одному шлягу.

Близько 1/3 зібраної данини, як правило, князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління, ведення війни.

Данина, мито формували князівський бюджет, були його фундаментом, гарантували економічну безпеку держави. Наповненість скарбниці дозволяла підтримувати належним чином авторитет князя і його дружини. Для неї князь не шкодував нічого. “З дружиною здобуду срібло та золото”, - говорив Володимир Святославович. Літописець дає таку оцінку князеві: “Він не збирав багато вир і продаж неправедних не накладав на людей; однак, якщо трапиться права вира, її брали та відразу віддавали дружині на зброю”.

Крім того, за князя Володимира на Київській Русі були введені так звані “великі ріжниці десятини” – тобто десята частина княжих прибутків йшла на утримання Десятинної церкви, побудованої за наказом князя. “Се даю церкви сей святій Богородиці от имени своего и от моихъ градъ десятую часть”.

На перших порах данина була „платіжкою” за спокій, але з часом вона перетворилася в податок, який повинні були сплачувати всі підлеглі народи. С.А. Корф у розвитку данини в Київській Русі виділяв три стадії:

-   дань у вигляді простої контрибуції з населення, яку брав князь за свій військовий ризик;

-   дань, яку брав князь, який уже твердо тримав владу в окремо взятому князівстві;

-   дань, що мала характер державної повинності.

М.П. Кучерявенко в розвитку данини виділяє чотири етапи.

Перший етап характеризується використанням данини як військової контрибуції, цей платіж був іноді випадковий і неперіодичний.

На другому етапі відбувається консолідаційне значення данини, яке включає всі платежі і фактично охоплює всі доходи князя.

На третьому етапі данина виступає як один із прямих податків, яка має визначальне значення в податковій системі.

Четвертий етап – період формування й укріплення централізованої самодержавної держави характеризується тим, що данина трансформується в незначне джерело доходів.

Спочатку це був нерегульований, а пізніше все більше систематичний прямий податок.

До прямих податків також належали дари (добровільне підношення підданих), оброк (плата за користування земельними надрами, знаряддями праці).

Данина справлялася двома способами: повозом – коли її привозили в Київ і полюддям, коли князі чи їх дружинники самі їздили за даниною.

Полюддя у Київській Русі носило характер щорічного об¢їзду князем з його дружиною підвладного населення для „кормління” і збирання данини „ходіння по людях”. Про полюддя у слов¢янських землях згадується в арабських джерелах X – XI ст. (Ібн Руста Гардізі), а також у творі „Про управління імперією”  імператора Костянтина VII Багрянородного (середина X ст.). Термін „полюддя” зустрічається у давньоруських літописах і грамотах XII ст.

Розмір данини під час полюддя, яке сплачувалося грішми, хутром, зерном, медом, не було визначено, що створювало умови для конфліктів між Київським князем і підлеглим йому населенням.

Полюддя нічим не регламентувалося, залежало від самих потреб і задумів князя, збиралося восени (зокрема, в листопаді) і, як правило, мало характер походів, які періодично повторювалися.

З часом полюддя перетворилося вже  в регулярний податок не залежно від  того чи приїздив за даниною сам князь, чи його агенти.

В.О. Ключевський  виділяє дві групи прямих податків, які існували в Київській Русі.

До першої належали данина або податі князю і до другої – так звані корми, що йшли місцевим управителям.

Корми – це спеціальні платежі, які застосовувалися у таких формах, як   в¢їзний платіж, що стягувався  при вступі управителя в управлінням округу; постійний (річний) – платежі, що сплачувалися в відповідні фіксовані строки (петровський, різдвяний).

Тривалий час вони стягувалися в натуральній формі (м'ясом, хлібом, зерном, сіном), а при переході до централізованої держави були перекладені в грошові оклади. Корми  як специфічна форма платежу розвивалися з  полюддя, коли податне населення приносило князю продукти під час його об'їздів. З переходом до кормів намісники не об'їжджали території, а чекали підношень. Підношення відбувалися  при  в'їзді на Петровий день і на Різдвяні свята у вигляді відповідної кількості продуктів. Кожне таке підношення визначалося на підставі сошної розверстки, при якій на кожну соху припадала відповідна кількість випеченого хліба, м'яса, сіна тощо. В.О. Ключевський характеризував корми як різновид полюддя, яке стягувалося в іншій формі.

При зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні риси феодально-децентралізованої системи: неврегульованість розмірів і періодичності збору більшості податків, їх величезна кількість і різнорідність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені у максимальному доході. Усе це призводило до значних зловживань,  результатом  чого  були  заворушення  і  навіть  повстання.

Класичним прикладом стали події 945 р. – повстання у Древлянській землі проти Київського князя Ігоря. Під час полюддя він спробував стягнути данину з древлян двічі, за що і поплатився головою. За свідченням Н.М. Карамзіна, князь Ігор  забув, що поміркованість є добродатель влади і обтяжив древлян тяжкою даниною, а тримавши її, повернувся вимагати нової. Древляни не витримали „подвійного оподаткування і князь був  убитий”.

Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам. Проте смерть Ігоря примусила її „уважно поставитися до справи оподаткування людності”.

За твердженням М. Буланже, „приборкавши древлян і з’явившись за даниною в Новгород Великий, княжна значно зменшила свій апетит і повела себе досить ліберально”.

Княгиня Ольга (945 – 957) упорядкувала фінансову систему, започаткувала більш стабільне стягнення податків. Вона запровадила адміністративно-фінансові пункти для збирання данини, так звані „становища”, використавши для цього центри сільських общин – погости, двори, куди звозили данину. Для стягнення податі призначалися постійні князівські агенти – збирачі данини. Були встановлені „оброки”, „уроки”, „устави”, „дані”, які визначали зміст та розмір данини.