Причини та види бюджетного дефіциту

Варіант 4

1. Причини та види бюджетного дефіциту.
2. Особливості сплати зборів на державне пенсійне та загальнообов’язкове соціальне страхування.
3. Порядок формування фінансових результатів підприємства.

Задача 1. Фірма «ПРО» у січні у платників ПДВ придбала галантерейні вироби товарів на загальну суму 357000 грн. і одяг на загальну суму 428500 грн. Торгова націнка підприємства по галантерейним виробам складає 45 %, а по одягу – 63 %. Придбані товари у цьому ж місяці було реалізовано, при чому 33 % галантерейних виробів було реалізовано польським покупцям.

Розрахувати суму ПДВ, яку  необхідно перерахувати в бюджет.

Задача 2. - Автомобіль застрахований на суму 260 тис.грн. Умовами страхової угоди передбачено франшизу 10 %. Розрахувати розмір страхових виплат за умовної та безумовної фрнашизи, якщо:

а) збиток страхувальника складає 26100 грн.;

б) збиток страхувальника складає 18800 грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Причини та види бюджетного дефіциту

 

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати  коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може маги однозначної  оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;

прихований — офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит — негативніше явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим. Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні. Свідомий визначається характером фінансової політики держави — вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності — за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного  фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний — це спрямування  коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний — покриття поточних витрат.

 Джерелами покриття  дефіциту виступають:

1) державні позики;

2) грошова емісія.

Використання державних позик вимагає:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави; « довіри з боку кредиторів до держави;
• заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу і процентної політики);
• наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Бюджетний дефіцит як фінансове  явище виник водночас з оформленням  націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний дефіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін.

Водночас фінансовій історії  відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут  доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже  для всіх країн світу, у тому числі  й високо розвинутих.

У зарубіжній економічній  літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам  від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні  платежі.

Під трансфертними платежами  у західних країнах розуміють  фінансові ресурси, що передаються  з бюджету центрального уряду  до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного  рівня до бюджетів одиниць нижчого  адміністративного рівня. За рахунок  трансфертів у багатьох країнах  формується більша частина доходів  місцевих органів влади.

Наприклад, у СІЛА наприкінці 80-х років XX ст. дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний

Цей вид дефіциту являє  собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і  поточних витрат) та базовому рівні  безробіття. Коли економічна система  переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету  перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також  у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний

Вираховується як різниця  між наочно-реальним і структурним  дефіцитами бюджетів.

Необхідно зауважити, що за останні десятиріччя окремі країни почали приймати бюджети з незначним  дефіцитом, а США вперше за останні 30 років передбачено в бюджеті  на 1999 р. позитивне сальдо на суму 9,5 млрд. дол.

При плануванні бюджету в 1992—1999 рр., постійно передбачався його дефіцит. В окремі роки рівень дефіциту бюджету становив майже 1/5 частину  видатків.

Причинами дефіциту бюджету  в Україні є:

1. Зменшення приросту  національного доходу.

2. Збільшення бюджетних  витрат.

3. Зменшення надходжень  до бюджетів усіх рівнів порівняно  з видатками.

4. Відсутність чіткої  фінансової стратегії.

5. Інфляційні процеси.

Бюджетні процеси, пов'язані  з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

 У ст. 15 Бюджетного  кодексу визначені джерела фінансування  дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення;
• внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;
• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України  може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного  банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету  України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу  врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині  дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Особливості сплати зборів на державне пенсійне та загальнообов’язкове соціальне страхування

 

У зв’язку з набранням  чинності з 1 січня 2011 року Закону України "Про збір та облік єдиного  внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон) Пенсійний фонд України повідомляє.

Платники єдиного внеску визначені частиною першою статті  4 Закону.

Після проведення звірення платників з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України, передбаченого пунктом третім розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, а також отримання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України переліку бюджетних установ, яким на сьогодні встановлено розмір страхових внесків на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання як бюджетним установам згідно статті 4 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»  управління Пенсійного фонду України у районах, містах та районах у містах зобов’язані вручити (направити) платникам повідомлення про рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України для зарахування єдиного внеску, який сплачується залежно від визначеного класу професійного ризику виробництва або категорії платника.

При взятті на облік платників єдиного внеску слід керуватися Порядком взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-6 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за № 995/18290. База нарахування єдиного внеску визначена статтею 7 Закону.

Для платників – роботодавців, визначених пунктом 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 та платників  – найманих працівників, визначених пунктами 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону єдиний внесок нараховується  на суму нарахованої заробітної плати  за видами виплат, які включають  основну та додаткову заробітну  плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Згідно пункту 4.3.5 Інструкції про порядок нарахування і  сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5  та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 за № 994/18289 визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за N 114/8713.

Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України 22.12.2010 № 1170.

Розмір єдиного внеску встановлюється у відсотках від суми заробітної плати та залежить від класу професійного ризику виробництва, установленого для роботодавця за основним видом його діяльності і становить від 36,76% до 49,7 %.

Для бюджетних установ (незалежно  від визначеного їм класу професійного ризику виробництва) розмір для нарахування єдиного внеску становить 36,3 %.

Для роботодавців, які використовують працю найманих працівників із числа  осіб льотних екіпажів повітряних суден  цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, єдиний внесок встановлюється у розмірі 45,96 % визначеної бази нарахування для цих осіб.

Підприємства, установи, організації за працюючих інвалідів сплачуватимуть єдиний внесок у розмірі 8,41 %.

Нарахування єдиного внеску для найманих працівників (крім платників, зазначених у ч. 9 статті 8 Закону) здійснюється у розмірі 3,6 % сум нарахованої заробітної плати за видами виплат.

Згідно абзацу другого  частини 6 статті 8 Закону для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності особам (у тому числі  і інвалідам), зазначеним у пункті 11 частини першої статті 4 Закону, єдиний внесок на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та суми допомоги по тимчасовій непрацездатності нараховується за ставкою 33,2 %.