Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

Для того, щоб оцінити, яким чином змінювалася величина моральних ризиків для банків України, пов’язана з компенсацією вкладів, проаналізуємо динаміку зміни розміру суми компенсації (табл. 2.5, рис. 2.3) [27].

Таблиця 2.5

Динаміка зміни розміру гарантованої суми компенсації за вкладами

З табл. 2.5 видно, що з 1998 р. до теперішній часу розмір суми гарантованої компенсації за вкладами збільшився з 500 до 150 000 грн, тобто за останні 13 років сума компенсації зросла у 300 разів.

Фактично, за аналізований період часу величина моральних ризиків значно зросла. А з урахуванням того, що у розвинутих країнах світу величина компенсації обчислюється сотнями тисяч доларів, очевидно, що межа зростання компенсації, а отже, і величина моральних ризиків, ще не досягнута.

Таким чином, урахування данного виду моральних ризиків клієнтами банків, НБУ і самими банками є надзвичайно актуальним на сьогодні з погляду фінансової безпеки як окремо взятих банків, так і банківської системи в цілому, що є важливим показником їх надійності та стабільності.

 

               1998  2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 

 

Рисунок 2.3 Динаміка зміни розміру суми гарантованої компенсації вкладів за 1998–2012 рр. [27]

 

Важливим методом боротьби з моральними ризиками є страхування ліквідності. Договори про депозити гарантують клієнту банку повернення його коштів. Банківський депозит є абсолютно ліквідним активом. Надаючи можливість списання навіть невеликих сум, депозит служить загально-прийнятим інструментом платежу, тим більше перекази коштів з використанням чека або банківської картки здійснюються на основі договору про депозит. Системи взаємних розрахунків забезпечують розширення масштабу переказу коштів з депозитів з однієї установи в іншу. Нарешті, номінальна сума депозиту фіксована і не зменшується при скороченні банківського капіталу, за винятком випадку банкрутства банку.

Але за наявності системи гарантування вкладів, що регламентується державою, банківський депозит може розглядатися як менш ризикований актив, ніж цінні папери, випущені приватними позичальниками [4]. Отже, одним з найбільш серйозних видів моральних ризиків є ризик, пов’язаний з наявністю Фонду гарантування вкладів населення.

Перспективним методом його нейтралізації, на наш погляд, є імпліцитний захист депозитів.

Страхування депозитів, здійснюється на підставі закону, який обумовлює серед інших обставин, за яких підлягає виплаті компенсація (як правило, це примусове закриття банку), максимальну суму компенсації, що може бути виплачена одному депоненту, типи депозитів або депонентів, яким виплачується компенсація, заходи фінансування компенсаційних платежів і управління проектом.

Таким чином, реалізація проекту страхування депозитів значною мірою має зумовлений характер: у ряді випадків, коли керівний орган може володіти повноваженнями або може бути зобов’язаним діяти на свій розсуд, а межі, в яких ухвалюється рішення, є чітко встановленими.

На відміну від цього імпліцитний захист депозитів передбачає, що уряд повинен ухвалювати рішення в кожному конкретному випадку як щодо форми захисту, так і щодо способів його фінансування. Захист такого роду може призвести до того, що уряд виплачуватиме компенсацію безпосередньо депонентам. Як альтернатива, уряд може захистити депонентів, здійснивши заходи щодо переведення їхніх депозитів у життєздатний банк, сприяючи злиттю банку-банкрута з життєздатним банком або надаючи допомогу банку-банкрутові за рахунок державних коштів, можливо, шляхом ін’єкції нового капіталу або через купівлю активів за їх початковою обліковою ціною.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми функціонування банківської системи України та шляхи їх подолання

 

Кризовий період 2008-2009 років характеризувався для світової  економіки, зокрема економіки нашої держави, значним спадом виробництва, зниженням рівня ділової активності, зайнятості населення та інвестування,  виявленням нових проблем неефективного регулювання економіки з боку держави та загалом зниженням суспільного добробуту населення. Криза торкнулась усіх секторів економіки, в тому числі і банківську сферу.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є погана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, М. Фрідмен,. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука [19, с. 521].

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків. Сьогодні практично усі банки України (крім НБУ та Ексімбанку) належать до корпоративного сектора банківської системи. Серед них як за кількістю, так і за обсягами операцій провідне місце посідають комерційні банки.

На початок 2010 року в Україні зареєстровано 197 банків, з яких 182 здійснювали діяльність. Шість банків були виключені із державного реєстру за останній рік, тоді як ще 14 банків знаходяться на стадії ліквідації. У 11 банках функціонувала тимчасова адміністрація НБУ. Сукупні активи банківського сектору на початок 2010 року склали 873,4 млрд.грн., чистий відсотковий дохід - 53,7 млрд.грн., чистий комісійний дохід - 13,1 млрд.грн. В той же час, чистий збиток банків за рік перевищив 30 млрд. грн. Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

- мобілізація грошових ресурсів  на вклади від клієнтів;

- надання клієнтам позик і  створення нових платіжних засобів;

- здійснення розрахунків між клієнтами [19, с. 522].

Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентноздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

– низька якість банківських активів, включаючи значний обсяг і питому вагу простроченої заборгованості. В 2009 році січні-березні, по даним Національного банку України, депозити населення зменшились на 11,5%, депозити підприємств – на 15,2%.У деяких фінансових організаціях депозитні портфелі зменшились майже вдвічі. Усього обсяг проблемної заборгованості зріс з 2,27 % в січні до 3,68 % в березні, а за експертними оцінками – з 10-12 до 15-20 %. За даними Нацбанку, за перший квартал обсяг прострочених кредитів зріс на 55,18 %, досягнувши 27,955 млрд. грн., або 4-5 % від обсягу кредитів, наданих на споживчі цілі. За неофіційними оцінками, до проблемних можна віднести майже 20 % кредитів;

– загальне зниження ліквідності банківських активів. На початку 2009 року спостерігалося істотне погіршення платоспроможності значної кількості банків, що було спровоковане перш за все відтоком депозитів і зниженням ліквідності робочих активів;

– низька довіра до банківської системи. При цьому дії НБУ (як фінансова, так і нормативна підтримка) дозволили підтримати платоспроможність низки банківських установ лише на мінімально необхідному рівні. Рівень недовіри до вітчизняних банків зараз перевищує 80%, тоді як ще три роки тому більше половини громадян України довіряли банківським установам. Якщо на сьогодні люди і відважуються нести гроші до банку, то залишають їх лише на рахунках до запитання. Так, наприклад, в УкрСиббанку більшість клієнтів користуються депозитом «Активні гроші», що дозволяє зняти кошти без будь-яких проблем в любий час

– вразливість банківської системи до валютно-курсової політики в країні. Дії регулятора щодо стабілізації ситуації на валютному ринку країни мали короткостроковий ефект, в той же час схильність банків до валютного і кредитного ризиків залишається значною, зважаючи на поточну валютну структуру активів банківської системи;

– нестабільність та недосконалість нормативно-правового забезпечення, що не дозволяє відновити довіру до банківських установ, а також забезпечити ефективне функціонування усієї економіки країни [19, с. 523].

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

– розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

–  звузити процентну маржу комерційних банків;

–  розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

–  позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

– Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

– удосконалити податкову систему країни;

– ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

– ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

– розвивати та стимулювати приватну власність;

– оптимізувати ризик-менеджмент;

– швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

– налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

– розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

– створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

– збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

– впроваджувати нові банківські продукти;

–  запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

– розвивати кредитування малого бізнесу;

– розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

– сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

– зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

– розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

– розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

– розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

– підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

– удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;

– сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи [19, с. 525-526].

На стан банківської системи впливають численні фактори – зовнішні, внутрішні, економічні, неекономічні, викликаючи велику кількість серйозних проблем, які стоять на заваді підвищення конкурентоспроможності банківського сектору в Україні. Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків. Професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери дозволяють сподіватися, що з часом в Україні сформується повноцінна банківська система, яка буде здійснювати сприяння активному ринковому розвитку економіки країни. Планомірне і послідовне впровадження у масштабах країни комплексу запропонованих заходів може прискорити розвиток банківської системи, створивши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках повноцінного конкурентного середовища та формування конкурентноздатності банківського сектора на світовому рівні.