Сучасний стан економіки України

Загальне управління фінансовим господарством споживчої кооперації здійснюють правління кооперативних  організацій. При цьому вони керуються  Законами України «Про споживчу кооперацію», «Про власність», «Про підприємства в  Україні», «Про підприємництво», фінансовими  законами, іншими нормативними документами, статутом,  рішеннями зборів пайовиків, зборів засновників, Рад спілок споживчих товариств, з`їздів споживчої кооперації України.

Оперативне управління фінансовим господарством «Великомостівського  СТ» здійснює фінансовий апарат. Основними  завданнями фінансового апарату  є:

1) участь у розробці  плану економічного і соціального  розвитку (бізнес-плану) та складання  фінансового плану;

2) забезпечення виконання  договору про розрахункове і  касове обслуговування банку;

3) здійснення оперативної  фінансової роботи, пов`язаної з  фінансуванням і кредитуванням  поточної господарської діяльності;

4) забезпечення повноти   і своєчасності платежів до  бюджету та позабюджетних цільових  фондів;

5) контроль за платоспроможністю  і кредитоспроможністю товариства, за своєчасністю розрахунків  з постачальниками, покупцями,  банком та іншими кредиторами  і дебіторами;

6) впровадження внутрішнього  господарського розрахунку;

7) здійснення оперативної  роботи з фінансування і кредитування  капітальних вкладень;

8) контроль за виконанням  фінансового плану, аналіз фінансового  стану товариства з метою пошуку  внутрішньогосподарських резервів  підвищення кінцевих фінансових  результатів, забезпечення фінансової  стабільності.

За своїм змістом фінансова  робота споживчого товариства складається  з таких основних видів робіт: фінансового планування і прогнозування; поточної оперативної фінансової роботи; контрольно-аналітичної роботи.

Фінансове планування і прогнозування  включає:

• розробку фінансового плану як складової частини бізнес-плану на поточний рік; складання кошторисів  використання коштів спеціальних фондів, касового плану та заяви на ліміт готівки в касі; розрахунки потреб в короткостроковому кредиті тощо;
• розробку основних фінансових показників на перспективу, їх ув`язку з перспективним планом економічного і соціального розвитку. Реальність поставлених завдань сприяє діловій активності щодо втілення плану-прогнозу.

Оперативно-фінансова робота – це поточна робота, пов`язана  з процесами кредитування і фінансування господарської діяльності, капітальних  вкладень, фінансування соціальних програм, сплатою податків і неподаткових платежів державі, розрахунками з постачальниками, продавцями, покупцями, банками іншими кредиторами і дебіторами тощо.

Контрольно-аналітична робота зводиться до здійснення фінансового  контролю на всіх ділянках фінансово  господарської діяльності (за виконанням фінансового плану, збереженням  кооперативної власності, дотримання касової і розрахунково-платіжної дисципліни, виконання фінансових зобов`язань, ефективністю використання основних фондів і оборотних коштів тощо). Він пов`язаний з перевіркою, обробкою і узагальненням відповідних аналітичних матеріалів та вживанням заходів щодо фінансового оздоровлення.

Усі види фінансової роботи взаємопов`язані, тісно переплітаються між собою, доповнюючи одна одну, а їх якісне виконання сприяє ефективності господарювання.

1.3. Господарський  (комерційний розрахунок)

«Великомостівське СТ» здійснює господарську діяльність на засадах  самофінансування методом господарського (комерційного) розрахунку.

Господарський розрахунок як метод ведення діяльності ґрунтується  на сумірності в грошовій формі витрат і результатів діяльності з таким  розрахунком, щоб споживче товариство повністю відшкодовувало свої витрати  за рахунок доходів від своєї  діяльності й отримувало прибуток, було рентабельним.

Отримання прибутку для госпрозрахункових  організацій і підприємств не самоціль, а об`активна необхідність процесу відтворення. Прибуток після сплати податку й обов`язкових платежів у основній частині повинен скеровуватись не на особисте споживання, а на потреби економічного і соціального розвитку. Величина прибутку і вміле його використання в умовах ринкової економіки є важливим засобом самоутвердження, запобігання банкрутству, фінансової стабільності.

Господарський розрахунок як метод ведення господарства передбачає складання плану економічного і  соціального розвитку товариства (бізнес-плану). Бізнес-план повинен охоплювати всі  сторони діяльності: виробничу, комерційну і соціальну. У сукупності він  являє собою ресурснозбалансований  план економічного і соціального  розвитку, або прогнозовану програму діяльності товариства на певний період часу.

Господарський розрахунок як метод ведення господарства будується  на таких принципах: господарсько-оперативна самостійність, самоокупність і  самофінансування, матеріальна зацікавленість і відповідальність та грошовий контроль. Ці принципи є загальними, мають  правову і фінансово-економічну сторони та служать основою організації  фінансів споживчого товариства.

Принцип господарсько-оперативної  самостійності полягає в тому, що господарюючі суб`єкти мають повну економічну незалежність і господарську самостійність, визначену їх статутом і закріплену чинним законодавством. Як юридична особа воно має власні кошти, володіє на правах власності засобами виробництва та іншим майном, необхідних для здійснення статутних завдань.

Товариство самостійно проводить  господарську діяльність (складає бізнес-плани, укладає договори з постачальниками, покупцями, банками, з іншими юридичними і фізичними особами, в установленому  порядку здійснює розрахунки і платежі  з оплати праці, за товари і послуги, з фінансовими і кредитними установами тощо), перебувають на окремому балансі, мають свою печатку та інші рахунки  в банках.

Принцип самоокупності і  самофінансування – це основоположний принцип, у якому розкривається  зміст господарського (комерційного) розрахунку.

Самоокупність означає, що товариство повинно свої витрати відшкодовувати власними доходами від господарської  діяльності та отримувати прибуток, який після відрахувань у бюджет і  позабюджетні цільові фонди держави, передбачених чинним законодавством, а також покриття інших видатків і витрат за рахунок прибутку звітного року дасть їм змогу здійснювати  просте відтворення господарства.

Самофінансування – вища ступінь господарського розрахунку. На цьому ступені товариство в  процесі господарської діяльності отримує такий прибуток, який після  відрахувань у бюджет і позабюджетні цільові фонди держави та покриття інших видатків і витрат за рахунок прибутку дасть можливість розвивати господарство на розширеній основі та забезпечувати фінансування соціальних програм. Принцип самоокупності і самофінансування втілюється шлахом економічно обґрунтованого планування і прогнозування фінансово-господарської діяльності, систематичного контролю й оперативного реагування на хід виконання планових завдань.

Принцип матеріальної зацікавленості є рушійною мотивацією господарської  діяльності. Він передбачає поєднання  з допомогою економічних і  матеріальних стимулів, інтересів суспільства, товариств і колективу працівників. Втілюється він, насамперед, державою шляхом матеріального стимулювання суспільно необхідного виробництва, тобто створення умов, за яких товариства могли б  у процесі виробництва отримувати прибуток, необхідний для самофінансування господарської діяльності. Для цього держава використовує механізм ціноутворення, оподаткування, кредитування тощо.

У свою чергу товариство шляхом матеріального стимулювання високих результатів праці забезпечує виконання бізнес-плану, підвищує ефективність діяльності. З цією метою вони втілюють систему економічного і матеріального  стимулювання, з допомогою якої розмір заробітної плати, премій, доплат, можливість виробничого і соціального розвитку підприємства ставиться в залежність від результатів праці колективу  й кожного його члена зокрема  та від кінцевих фінансових результатів  діяльності підприємства в цілому.

Отже, у високих фінансових результатах роботи товариства матеріально  зацікавлені самі господарюючі суб`єкти, їх працівники, індивідуальні і колективні члени споживчого товариства, спілки споживчих товариств, засновники та учасники спільних товариств та суспільство в цілому.

Втілюється принцип матеріальної зацікавленості в усіх ланках споживчого товариства за допомогою механізму  оплати праці, розподілу і перерозподілу  прибутку, створені і використані  фондів виробничого і соціального  розвитку, нарахування і використання дивідендів на вкладений капітал.

Принцип матеріальної відповідальності передбачає встановлення матеріальної відповідальності за виконання своїх  зобов`язань перед державою, підприємствами, банками, іншими юридичними і фізичними особами, що закріплена чинним законодавством чи обумовлена угодами, договорами, контрактами. При невиконанні або невчасному виконанні фінансових зобов`язань перед державою на товариство накладаються штрафні санкції. Воно також відповідає за порушення правил безготівкових розрахунків, нецілеспрямоване використання і несвоєчасне погашення банківських позик та невиконання інших боргових зобов`язань.

Принцип грошового контролю передбачає необхідність постійного контролю як форми впливу на всі сторони фінансово-господарської діяльності і пошуку резервів підвищення її ефективності.

Грошовий контроль здійснює, насамперед, споживче товариство шляхом ведення бухгалтерського, оперативного та статистичного обліку і звітності, планування, кваліфікованого аналізу  й оцінки результатів роботи тощо. Він охоплює всі сторони фінансово-господарської  діяльності та скерований на дотримання законності, забезпечення виконання  бізнес-плану, пошуку резервів і шляхів підвищення рівня господарювання.

Грошовий контроль здійснюють також споживспілки, засновники власних  і спільних підприємств, державні органи та громадськість (шляхом перевірок, аналізу  звітних даних, ревізій, аудиту). За матеріалами аналізу, перевірок  і ревізій вживаються заходи щодо покращення фінансово-господарської  діяльності та своєчасного й повного використання виявлених резервів.

Таким чином, перераховані вище принципи господарського розрахунку розкривають  його суть як методу господарювання. Їх втілення скеровано на ефективність і високий кінцевий результат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Порядок нарахування  податків і зборів

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства  з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори – це обов’язкові  платежі до бюджету і державних  цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

За формою оподаткування всі  податки поділяються на дві групи: 1) прямі; 2) непрямі.

Прямі встановлюються безпосередньо  щодо платників, їх розмір залежить від  масштабів об’єкта оподаткування:

– податок на прибуток;

– прибутковий податок з громадян.

Непрямі податки встановлюються в  цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Стягуються у вигляді  надбавки до ціни товару і сплачуються  споживачами при його купівлі (ПДВ, акцизний податок).

За економічним змістом об’єкта  оподаткування податки поділяють на три групи:

1. Податки на доходи – стягуються  з доходів фізичних та юридичних осіб.

2. Податки на споживання –  сплачуються не при отриманні  доходів, а при їх використанні.

3. Податки на майно – встановлюються  щодо рухомого і нерухомого майна.

Державні цільові фонди –  це фонди, створені відповідно до законів  України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних  осіб, незалежно від форм власності і внесків фізичних осіб.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок  сплачувати податки. 
Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що сплачуються у визначеному законами України порядку, складає систему оподаткування.

Облік платників податків і зборів здійснюється Державною Податковою адміністрацією та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам  податків і зборів лише за умови  пред’явлення ними документа, що підтверджує  взяття їх на облік ДПА і в триденний  термін повідомляють про це ДПА.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції, робіт, послуг, вартість продукції в  т.ч. митна. або її натуральні показники, спеціальне використання природних  ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчо.

Прибуток, який є об’єктом оподаткування, визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно Закону, на:

– суму валових витрат платника податку;

– суму амортизаційних відрахувань;.