Сучасний стан та проблеми управління кредитним ризиком банку

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………...  3

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ  РИЗИКОМ  БАНКУ…………………………………………….. 6

1.1. Економічна природа і сутність кредитного ризику. Поняття про кредитну політику………………………………………………………………... .6

1.2. Сучасний стан кредитного ринку України………………………. …17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ В БАНКАХ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»…………...  21

2.1. Оцінка практичних аспектів організації системи захисту від кредитного ризику в комерційному банку на прикладі ПАТ КБ «Приватбанк»……………………………………………………………………. 21

2.2. Аналіз  кредитної діяльності комерційного  банку…………………  31

2.2.1. Якісний аналіз банківських  ризиків……………………… 31

     2.2.2 Кількісний аналіз банківських ризиків. Факторний аналіз кредитного портфеля на предмет ризикованості……………………………… 37

2.3. Фактори  зниження кредитного ризику банку 44

Висновки до розділу 2 46

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ 49

3.1. Зарубіжний  досвід щодо мінімізації кредитного  ризику  49

ВИСНОВКИ-ПРОПОЗИЦІЇ  55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 61

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської системи висуває на перше місце проблеми, які пов`язані з ризикованістю кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження в курсовій роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Дана робота має на своїй меті розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних банків, так і зі сторони держави в особі Національного банку України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: досліджено роль резервної бази банку; розглянуто організацію роботи з питань управління кредитними ризиками банку; викладено проблеми формування резервної бази банку; запропоновано напрямки щодо вдосконалення методів та механізмів управління кредитними ризиками банку.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

Характер курсової роботи розкриває взаємовідношення двох рівнів банківської системи України: Національного банку України і комерційних банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку – це об`єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

У зв'язку з цим, в літературі та аналітичних матеріалах, що стосується банківських операцій зростає увага до банківських ризиків, їх класифікації, методів управління та аналізу. Все більше з'являється статей в спеціалізованій періодичній пресі, присвячених окремим проблемам управління ризиками, мінімізації можливих втрат в ході діяльності банку.

Кредитні операції - найбільш прибуткова стаття банківського бізнесу. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та йде на виплату дивідендів акціонерам банку.

Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке і цивілізоване становлення господарств, підприємств, впровадження інших видів підприємницької діяльності на внутрішньодержавному і зовнішньому економічному просторі.

У той же час дані операції знову  пов'язані з кредитними ризиками, яким піддаються банки. Тому особливої уваги заслуговує процес управління кредитним ризиком, тому що від його якості залежить успіх роботи банку. Дослідження банкрутств банків усього світу свідчать про те, що основною причиною стала низька якість активів.

 Кредитний ризик - ризик непогашення  позичальником основного боргу  і відсотків по кредиту, ризик  процентних ставок і т. д. Уникнути  кредитний ризиків дозволяє ретельний  відбір позичальників, аналіз умов  видачі кредиту, постійний контроль  за фінансовим станом позичальника, його здатністю (і готовністю) погасити кредит. Виконання всіх цих умов гарантує успішне проведення найважливішою банківської операції - надання кредитів.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволять покращити роботу з формування та використання резервних фондів банку, допоможуть зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку - це об’єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів та інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ  РИЗИКОМ  БАНКУ

 

1.1. Економічна природа і сутність кредитного ризику. Поняття про кредитну політику.

 

У спеціальній літературі є різноманітні визначення кредитного ризику. Будемо користуватися таким визначенням. Кредитний ризик – можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи належні за договором відсотки.

При неповернені кредиту в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні втрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплатоспроможною, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком найбільше розроблена в банківській практиці, кредитний ризик комерційних банків знаходиться під особливим спостереженням НБУ і регулюється множиною нормативних актів.

Управління кредитним ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. У рамках дилеми “прибуток - ризик”, банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій. [4]

Крім того, кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки. [20,17]

Удосконалення практики потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер їх використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні, високоефективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні. [6]

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності) і принцип цілеспрямованості.

До специфічних принципів належать ліквідність, доходність, надійність.

Розглянемо ці принципи докладно.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики. Тому здатність до управління залежить від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації його рядових працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з принципами дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності. [5]

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернена в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики. Порушення цього принципу означає перетворення позики в прострочену. При порушенні термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити таким позичальникам, як правило, не видаються.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення. [5]

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком мають задовольняти такі вимоги:

• висока ліквідність. Під ліквідністю товаро – матеріальних цінностей (цінних паперів, фінансових вимог до третьої сторони тощо) мається на увазі здатність до конвертації у готівкові кошти;
• здатність до довготермінового зберігання (як мінімум, протягом строку погашення позики);
• стабільність цін на заставлене майно;
• низькі витрати щодо зберігання і реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає цим умовам. визначається обсяг позики, що видається банком. Розмір позики під заставу майна встановлюється у процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право на реалізацію застави з метою повернення з виручених коштів боргу клієнта й витрат на реалізацію. [7]