Сучасний стан та проблеми управління кредитним ризиком банку

 

Продовження таблиці 2.5

 

Назва нормативу	Нормативне значення	Роки, станом на 01 число року, наступного за звітним
		2010	Відхилення,%	2011	Відхилення,%
Максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), %	не >5%	4,88	0,12	4,65	0,35
Максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), %	не >30%	26,21	3,79	27,40	2,60
Нормативи інвестування (інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), %	не >15%	2,78	12,22	3,37	11,63
Загальної суми інвестування (Н12), %	не >60%	26,51	33,49	13,53	46,47
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13), %	не >60%	24,6049	35,40	19,7748	40,23

 

З таблиці 2.5 видно, що ліквідність «Приватбанка» перебуває на достатньому рівні для нівелювання поточних  ризиків. Нормативи ліквідності Банку значно перевищують мінімальні вимоги НБУ та середні значення по системі.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операції репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове використання (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андерайтинг), будь яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми. [16]

Нормативи максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремих контрагентами своїх зобов’язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банка.

Отже, нормативне значення показника кредитного ризику на одного позичальника  за проаналізовані роки не перевищує 25 %. Це свідчить про поліпшення банку з клієнтами та покращення погашення клієнтами кредитів.

З метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів установлюється норматив великих кредитних ризиків. Максимальний розмір «великих» кредитних ризиків (Н8) визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або групи пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів до регулятивного капіталу банку. [8]

З таблиці 2.5. видно, що максимальний розмір «великих» кредитних ризиків у 2011 році в порівняні з 2010 роком збільшився (рис. 2.2).

Рисунок -2.2. Економічні нормативи ПАТ КБ «Приватбанк», %

Протягом аналізованого періоду «Приватбанк» не порушував економічних нормативів, встановлених НБУ. Темпи зростання активів з 2010 року по 2011 рік випереджали темпи приросту регулятивного капіталу банку, що відобразилось на поступовому зменшенні значень нормативів адекватності (Н2 та Н3). [9]

2.3 Фактори зниження кредитного ризику банку

 

Кредитному ризику властива величезна кількість факторів, що його утворюють. Так, розробниками системи управління ризиками Mark To Future компанії Algorithmics доведено, що на кредитні ризики впливають від 50 до

2000 ризикоутворюючих  факторів. Для порівняння зазначимо, що за цією ж

системою, на ринок впливає від 50 до 1000 факторів ризику.

До ризикоутворюючих факторів кредитного ризику відносяться: значний обсяг кредитів, наданих вузькій групі позичальників або галузей, часта зміна кредитної політики, висока частка кредитів для фінансово нестабільних позичальників, концентрація діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних для банку сферах діяльності, надмірна довіра до забезпечення кредитів, незадовільна диверсифікація кредитного ризику, відсутність адекватної або достатньої інформації для аналізу і розуміння параметрів кредитного ризику, недоліки в методології розрахунку резервів під можливі втрати по активних операціях тощо [33].

Всесвітнім банком було визначено основні внутрішні та зовнішні фактори, що спричиняють втрати при кредитуванні (табл. 2.6). За цими даними внутрішні фактори є причиною 67% втрат банків за позиками, а зовнішні – 33% [34].

Таблиця 2.6

Фактори, що спричиняють втрати банку при кредитуванні

1. Внутрішні фактори	67%	2. Зовнішні фактори	33%
1.1 Недостача забезпечення	22%	2.1 Банкрутство компаній	12%
1.2 Неправильна оцінка  інформації при вивченні заявки на позичку	21%	2.2 Вимоги кредиторів про  погашення заборгованості	11%
1.3 Слабість операційного  контролю і затримки у виявленні і реагуванні на ранні попереджувальні сигнали	18%	2.3 Безробіття / сімейні проблеми	6%

 

Продовження таблиці 2.6

1.4 Погана якість забезпечення	5%	2.4 Крадіжка / шахрайство	4%
1.5 Неможливість одержання обговореного у контракті забезпечення	1%

 

 

Згідно цієї класифікації, основним зовнішнім фактором виникнення кредитного ризику є банкрутство підприємств. Але, як показує практика, є такі позичальники, які не сплачують кредит та відсотки за ним не тому, що в них немає можливості, а тому, що просто не бажають цього робити. Тому вважаємо, що дана класифікація не є вичерпною, не враховує чинників зовнішнього, щодо банків та контрагентів, середовища, в якому постійно відбуваються процеси, що зумовлюють перспективні та сприятливі умови для кредитування банками нових клієнтів, економічно значущих галузей та регіонів, інноваційних проектів або, навпаки, створюють додаткові труднощі,

що виявляються у підвищенні негативної дії кредитних ризиків та зниження якості їхніх кредитних портфелів.

У зв'язку з цим для адекватного оцінювання та ефективного впливу на чинники кредитних ризиків банківських установ вважаємо за доцільне використовувати їх комплексну класифікацію, яка враховує чинники  виникнення кредитного ризику зі сторони позичальника, зі сторони банку та зовнішнього середовища щодо банків та позичальника (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Класифікація чинників кредитних ризиків банківських установ

Група чинників	Види чинників
1. Чинники зовнішнього  щодо банків та контрагентів  середовища	- Законодавчо-регулюючі - Загальноекономічні - Політичні - Форс-мажорні

 

Продовження таблиці 2.7

2. Внутрішньо банківські  чинники кредитних ризиків	- Стратегічні - Організаційні - Управлінські - Інформаційні
3. Чинники, притаманні діяльності  позичальників	- Характеристики позичальника - Характеристики кредитної  угоди - Забезпечення повернення  кредиту - Рівень обслуговування  кредиту позичальником

 

Чинники кредитних ризиків по-різному впливають на діяльність банків – банк може отримати неочікуваний дохід або, як найчастіше буває, зазнати фінансових збитків. Негативний характер прояву кредитних ризиків призводить до збитків банку за кредитними операціями, втрати репутації серед клієнтів і навіть до зниження фінансової стійкості та платоспроможності. Тому систематизація чинників кредитних ризиків поліпшить процес управління кредитними ризиками та запобіжить непередбачуваним втратам банку.

 

Висновки до розділу 2

 

Комерційний банк Приватбанк був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день Приватбанк є одним з банків, які найбільш динамічно розвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни.

Для мінімізації кредитного ризику ПАТ КБ "Приватбанк" застосовує наступні методи: оцінка кредитоспроможності позичальника, нормування, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля, використання забезпечення, страхування, створення страхових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями. В дипломній роботі детально описано підходи, які використовує досліджувана банківська установа для захисту від кредитного ризику.

Проблемним питанням для аналізованої банківської установи є методика оцінки кредитного портфеля установами ПАТ КБ „Приватбанк” є досить простою. Недоліком її можна назвати абстрактність окремих показників та критеріїв їх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального стану позичальника та суми кредиту слід вважати низьким або середнім, чи як визначити  ринкову позицію позичальника. Досить малу вагу при розрахунках отримує критерій "прибутковість-збитковість". Дана методика є характерним прикладом адаптації банком оціночних критеріїв до практичного застосування, про яку йшла мова раніше.

Базуючись на результатах дипломного дослідження ми можемо стверджувати, що стратегія кредитних ризиків будь-якого банку має забезпечувати безперервність підходу. Внаслідок цього, стратегія повинна буде враховувати циклічний розвиток будь-якої економіки та відповідні зміни в складі та якості загального портфеля кредитів. Хоча стратегія повинна періодично переглядатися і доповнюватися, вона повинна бути життєздатною протягом тривалого періоду та протягом різноманітних економічних циклів.

Стратегія та політика кредитних ризиків повинні бути успішно поширені в межах банківської установи. Весь персонал, який причетний до стратегії і політики, має чітко розуміти підхід банку до надання і управління кредитами і має нести відповідальність за впровадження розробленої політики та механізмів.

Наріжним каменем безпечного та розсудливого банківського розвитку є формування та запровадження політики та механізмів, що стосуються ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Кредитна політика встановлює схему з надання позик та спрямовує банківські операції з кредитування. Кредитна політика має стосуватись таких сфер, як цільові ринки, структура портфелів, цінові та не цінові умови, структура обмежень, уповноважені органи, опрацювання/ звітування про винятки тощо. Така політика повинна бути чітко визначеною, узгодженою з розумними банківськими методами, відповідними контрольними вимогами і відповідати природі й складності банківських операцій. Політика повинна бути сформована і запроваджена в контексті внутрішніх і зовнішніх факторів, таких як становище банку на ринку, торгівельна зона, кваліфікація персоналу і технології. Належним чином розвинені політика та механізми надають банку можливість: (1) підтримувати розумні стандарти кредитування; (2) перевіряти та контролювати кредитні ризики; (3) ретельно оцінити можливості проведення нових операцій; і (4) визначити й управляти проблемними кредитами.

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

 

3.1 Зарубіжний  досвід щодо мінімізації кредитного  ризику

 

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов’язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов’язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%.[35].