Суть та структура грошового ринку

- значним перевищенням виплат  за борговими зобов’язаннями  приватного сектору над обсягами  нових залучень – від’ємне  сальдо за відповідними операціями  сформувалося в розмірі 6,4 млрд. дол. США (порівняно з 14 млрд. дол. США чистих залучень за січень – вересень 2011р.);- зростанням обсягів приросту іноземної готівки поза банками за січень – вересень на 7,2 млрд. дол. США, що майже відповідає рівню аналогічного періоду минулого року.

 

1.3 Чинники попиту та пропозиції  на грошовому ринку

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця - 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він повинен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

За такого трактування  попиту на гроші це явище набуває  важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде без інфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

При мікроекономічному  підході до аналізу попиту на гроші  швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей - явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою: МД = f(R), де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.

Пропозиція (M/P)S, за цією теорією, залежить від M(маса грошей) і P(загальний рівень цін),які є екзогенними величинами. Величина M визначається урядом, а P є відносно незмінною у межах короткотермінового періоду.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення  багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

Пропозиція грошей, або  грошова маса - це сукупність загальноприйнятих  грошових засобів в економіці. Зміна  маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. Однак з вимірюванням кількості грошей виникає немало труднощів, які пов'язані перш за все із чітким з'ясуванням рамок того, що слід вважати грошима. Справа в тому, що в сучасній економіці різні види активів тією чи іншою мірою виконують одну або й усі функції грошей. Тому дуже важливо враховувати усі складові окремих частин грошової маси для виявлення точного значення змін кожної з них. Для визначення кількості грошей застосовують грошові агрегати (грошові компоненти) відповідно до ступеня ліквідності.

1.4 Монетарна політика  держави

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна). Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий та інвестиційний попит. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризації і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Головною функцією Центрального банку кожної країни (у CШA — Федеральної резервної системи, в Україні — Національного банку) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит. Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики: 1. За об'єктами впливу:

• стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей;
• стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів: кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків; якісні інструменти — пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:

– адміністративні (прямі) інструменти — у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких —  обмежити сферу діяльності кредитних установ (лімітне кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям); 
– ринкові (непрямі) інструменти — способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

4. За строками впливу:

– короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;

– довгострокові інструменти  діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню. До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів. Операції на відкритому ринку — найбільш важливий інструмент з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери. Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, не фінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ — гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави. Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитних механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, не фінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика «дешевих» грошей. Комерційні банки, не фінансові організації і населення погоджуються на купівлю урядових цінних паперів, тому що ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності. НБУ продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною. Отже, НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей. Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Уперше норми банківських резервів були введені у США в 1913 р., їх увели і в інших країнах, зокрема у Німеччині (1948 р.), Франції (1979 р.). Норми обов'язкових резервів у різних країнах неоднакові. Найвищий їх рівень в Італії, Австрії (25 %) та Іспанії (17 %). В Японії норма резервування коливається в межах 0,125—2,5 %, в Англії резервних вимог практично немає. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції та підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає рестриктивну політику. І, навпаки, знижуючи резервну норму НБУ здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором. Навіть незначні зміни цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють. В країнах зі стабільною економікою, що характеризуються високим ступенем розвитку ринкових відносин, резервні вимоги комерційних банків, як монетарний інструмент управління грошово-кредитним ринком, відіграють незначну роль. В Україні обов'язкові резерви в період 1997—1998 рр. були домінуючими серед інструментів монетарної політики. Облікова ставка — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам .НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, НБУ скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає. Спрямування зміни облікової ставки НБУ в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики (рестрикційного чи експансивного) та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни. ниження облікової ставки, як важіль експансивної політики, обумовлює зниження ставок за кредитами комерційних банків і відповідно зростання у підприємств можливостей інвестування коштів у виробництво. Тенденції економічного розвитку України свідчать про посилення ролі банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними коштами. Попри досі невисокий рівень банківського кредиту у валовому внутрішньому продукті України його значення значно зросло: від 8,65 % у 1998 р до 25,68 % — у 2003 р. Крім того, що облікова політика НБУ позначається на кредитній активності комерційних банків та на співвідношенні між попитом і пропозицією на грошовому ринку, вона має вплив:– на динаміку кон'юнктури на ринку цінних паперів. Так, при підвищенні ставок НБУ курсова вартість цінних паперів може знижуватися, оскільки попит на них на ринку скорочується як з боку банківських установ, так і з боку всіх інших економічних агентів;– на депозити. Зменшення облікової ставки, у свою чергу, зменшує привабливість цього виду активів для населення, спонукуючи його збільшувати споживчі витрати, що в обох випадках може мати стимулюючий вплив на динаміку ВВП. У разі ж зростання облікової ставки зазначені тенденції набувають протилежного спрямування;– на приток іноземних капіталів. Облікова ставка в разі її підвищення може виступати одним з факторів стимулювання притоку іноземних капіталів у країну. Відтак зростає попит на національну валюту, що призводить до підвищення її курсу (ревальвації). Протилежна ситуація спостерігається у разі зниження офіційної облікової ставки та відповідної реакції ринкових ставок процента, що зумовлює відтік короткострокових капіталів у ті країни, де рівень банківських ставок більш високий. Зміна облікової ставки має здійснюватись порівняно плавно, без значних стрибків та мати цілеспрямований характер. НБУ має реагувати не стільки на зміну доходності державних облігацій чи ставок міжбанківського кредитування, скільки на загальну господарську кон'юнктуру, темпи інфляції, динаміку ВВП, рівень безробіття, не допускаючи різних спадів і «перегрівів» у роботі економічної системи. До недоліків політики облікової ставки відноситься низький рівень прогнозованості її наслідків щодо конкретних величин збільшення або зменшення кредитних вкладень в економіку, оскільки регулювання процента визначає лише загальну спрямованість динаміки попиту на банківські позички. Рівень облікової ставки залежить від дії різноспрямованих факторів, що впливають на попит і пропозицію грошових коштів. Основні з цих факторів такі:

• наявний рівень інфляції та інфляційні очікування економічних суб'єктів;– обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;
• структура кредитної емісії Національного банку;
• відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами і за міжбанківськими кредитами;– структура залучених коштів комерційних банків (співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання);

– валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні  очікування в економіці; доходність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку. Вказані інструменти  грошово-кредитної політики дозволяють здійснювати ефективне антициклічне регулювання в країнах з ринковою економікою. Уряд проводить жорстку грошово-кредитну політику, підтримуючи на визначеному рівні обсяг грошової маси, або гнучку грошово-кредитну політику, утримуючи на деякому заданому рівні ставку процента. Вибір конкретного варіанта грошово-кредитної політики залежить від того, які фактори вплинули на зміну попиту на гроші. Якщо, наприклад, його зростання пов'язане з підвищенням темпу інфляції і «перегрівом» економіки, то доцільне проведення жорсткої грошово-кредитної політики. Кожний із вказаних елементів запускається попереднім і приводить в дію наступний важіль. Тому збій в роботі будь-якого важеля послаблює результативність проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, слабка реакція інвесторів на помітне зниження відсоткової ставки, викликане, в свою чергу, суттєвим розширенням обсягу грошової маси, не викличе адекватного поширення сукупного попиту, а також і сукупної пропозиції, на Р була направлена дія грошово-кредитної політики в цілому, при ньому може спостерігатися посилення інфляційних процесів, така ситуація може бути пов'язана з нестабільною політичною ситуацією в країні, яка пригнічує інвестиційну активність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЗАГАЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ  РОЗВИТКУ І РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ.

 

2.1 Динаміка грошових агрегатів

 

Для проведення аналізу стану грошового  ринку України особливу увагу слід приділити основним компонентам грошей. У звітних документах Національного банку наводяться абсолютні та відносні зміни агрегатів М0 (гроші поза банками, тобто готівка), М1 (М0 + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті), М2 (М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти) і М3 (М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні)

З введенням національної валюти в Україні спостерігається процес інтенсивного наповнення економіки грошовою масою за всіма її компонентами, однак кризовий 209 р. відмічений значним спадом грошової маси країни (табл. 2.1 за даними )

 

Таблиця 2.1

Грошові агрегати (на кінець періоду)

(млн. грн.)

Агрегати  Роки	М0	М1	М2	М3
1999	4041	6315	9023	9364
2000	6132	9050	12448	12541
2001	7158	10331	15432	15705
2002	9583	14094	21714	22070
2003	12799	20762	31544	32252
2004	19465	29796	45186	45755
2005	26434	40281	64321	64870
2006	33119	51541	94855	95043
2007	42345	67090	125483	125801
2008	60231	98573	193145	194071
2009	74984	123276	259413	261063
2010	111119	181665	391273	396156
2011	154759	225127	512527	515727
2012	157029,4	233748,4	484771,9	487298,2

Як видно з даних табл. 2.1, зростання грошової маси М3 до 2012 р. у 42,3 рази супроводжується збільшенням грошових агрегатів М0 – в 27,5, М1 – в 28,8 та М2 – в 43,4 рази.

Однак вже в 2012 р. відбулося значне зниження грошового агрегату М2 – на 27,7 млн. грн. та грошового агрегату М3 – на 28,4 млн. грн.

Для точнішого аналізу динаміки грошової маси протягом останніх 5-ти років  використаємо значення ланцюгових темпів приросту показників (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2.

Ланцюгові темпи приросту грошових агрегатів протягом 2008 – 2012 рр. (%)

Агрегати  Роки	М0	М1	М2	М3
2008	142,24	146,93	153,92	154,27
2009	124,49	125,06	134,31	134,52
2010	148,19	147,36	150,83	151,75
2011	139,27	123,92	130,99	130,18
2012	101,47	103,83	94,58	94,49

 

Таким чином, з даних табл. 2.2 можемо спостерігати, що зростання грошової маси в Україні відбувалося доволі нерівномірними темпами. Зокрема, найбільший приріст грошової маси спостерігався у 2008 та 2011 рр., низький – у 2009 р., а найнижчий – у 2012 р.