Сутність та систематизація банківських ризиків

1.1. Сутність та систематизація  банківських ризиків.

Управляти ризиком – означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого його рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління. Формально можна виокремити дві основних цілі управління ризиком:

1. Підтримання ризику на рівні, не вищому від заданого. Природно у кожного банку свої вимоги до рівня ризику, які, в свою чергу, залежать від вимог ЦБ, стану ринку, стратегії банку (агресивна, обережна). Згодом банк може послабити вимоги до ризику (наприклад, якщо не вдасться одержати достатній прибуток) або, навпаки, підвищити їх.
2. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах (наприклад, при заданому прибутку).

В основі системного підходу  до управління ризиками лежать загальновизнані  принципи – Generally accepted risk principles (GARP), розроблені на підставі зарубіжного досвіду.

GARP – це загальна структура  (89 принципів), за допомогою якої  банки можуть управляти і розподіляти  свої ризики і яку може використовувати  керівництво, правління й законодавці  для порівняльного аналізу кращої практичної діяльності.

З погляду ефективності контролю застосовується структуроване управління ризиками, при якому враховується: роль правління; стратегія, пов’язана з ризиком; загальне управління ризиками; інтегровані  функції підтримки; ефективне управління; ефективний контроль; якість кадрів; якість інформації.

Роль правління велика, адже відповідальність за розуміння ризиків, із якими стикається великий банк, і відповідний контроль лежить саме на правлінні.

Загальне управління ризиками передбачає складання карти ризику:

• кредитний ризик;
• ринковий ризик/ризики позиції;
• концентрація портфеля;
• операційний ризик;
• бізне-ризик / ситуаційний ризик.

Принципи GARP групуються певним чином: стратегія управління ризиками; функції по управлінню ризиками; звітність щодо вимірювання ризиків і їхній контроль; операції; системи управління ризиками.

Під ризиком прийнято розуміти можливу  загрозу втрати банком частини ресурсів, недоодержання доходів або створення  додаткових видатків унаслідок  здійснення фінансових операцій.

Ризик – специфічна риса процесу реалізації банківського товару: передача на час, на строк права володіння  й використання частини кредитного фонду та інфраструктурних послуг, необхідних для ефективного використання цієї частини.

Для банківського бізнесу, в силу специфіки  його продукту, ризик – обов’язкове  і не одмінне явище. У банківській  діяльності мова йде не про уникнення  ризику взагалі, а про передбачення і зниження його до мінімального рівня.

Залежно від сфери  виникнення банківських ризиків, вони поділяються на зовнішні і внутрішні (додаток 1). До зовнішніх належить ризики, не пов’язані з діяльністю банку або конкретного клієнта – політичні, економічні та інші. Внутрішні ризики поділяються на втрати в основній і допоміжній діяльності банку. Перші являють собою найпоширенішою групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі містять втрати, пов’язані з формуванням депозитів, ризики, пов’язані з новими видами діяльності, ризики банківських зловживань.

Ступінь банківського ризику враховує повний ризик, помірний і низькій, залежно від розташування на шкалі  ризиків, а також можливості його гарантування, страхування та інших  методів регулювання.

Основні операції банку  несуть у собі минулий і поточний ризики, окремі з них – майбутній. Поточному ризику підвладні операції з видачі гарантій, акцептів переказаних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активів із правом регресу тощо.

Але сама можливість оплати гарантії через певний час, оплата векселів, виконання акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці ж операції майбутньому ризику.

За характером обліку банківські ризики поділяються на ризики по балансових операціях та по позабалансових операціях. Часто кредитний ризик, що виникає по балансових операціях, поширюється і на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства.

Важливим є правильний облік  можливих втрат від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно  як по балансових, так і по позабалансових рахунках.

У комерційних банків часто виникає ризик незбалансованої ліквідності у випадку некритичного підходу до вибору клієнтів банку, переважного кредитування організацій із нестійким економічним становищем. Так, поява незбалансованої ліквідності багато в чому залежить і від таких суб’єктивних чинників, як кваліфікація керівництва і працівників банку, організація контролю за діяльністю банку, надійність застосованих методів регулювання ризиків, стійкість використовуваних засобів зв’язку.

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов’язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, що банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:

 

 

 

1. Кредитний ризик. 

Кредитування – основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитись. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов’язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків.

Великі кредити, надані окремому позичальнику або групі пов’язаних між собою  позичальників, є головною причиною виникнення у банків проблем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть виникати також по окремих галузях промисловості, економічних секторах або географічних регіонах.

Пов’язане запозичення, тобто надання  кредитів особам або фірмам, пов’язаними  з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проблеми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об’єктивно. Пов’язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов’язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однієї і тією ж сім’єю або групою. В цих та аналогічних обставинах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних витрат.

 

2. Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик.

У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід’ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов’язаний з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий “країновий ризик” найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установа, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов’язання позичальника деноміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли “валюта зобов’язання” просто виявиться для нього недоступною.

 

3. Ринковий ризик.

Банки постійно стикаються з ризиком  втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського  обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку – чи мова йде про боргові зобов’язання, акції або ж про валютні позиції.

Одним з конкретних елементів ринкового  ризику є ризик валютний. Банки  виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов’язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.

 

4. Процентний ризик.

Процентний ризик пов’язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов’язань і позабалансові інструменти.

Основними видами процентного  ризику, до яких схилені банки, є:

1. ризик переоцінки, який виникає в наслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ) банківських активів, зобов’язань і позабалансових позицій;
2. ризик кривої прибутковості, який є наслідком змін крутості і форми кривої прибутковості;
3. базисний ризик, що породжується недосконалістю кореляції в корегуванні ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки;
4. опціональність, яка виникає в наслідок існування явних або непрямих опціонів, закладених у більшість активів банку, його зобов’язання і позабалансові портфелі.     

Хоча такий ризик є звичайною  складовою частиною банківської  діяльності, проте надмірний рівень процентного ризику може створити чималу загрозу надходженням банку і його базі капіталу. Управління цим ризиком має можливість для високорозвинених фінансових ринків, де клієнти активно управляють своїм процентним ризиком. Особливу увагу треба приділити цьому ризику в країнах, де введено дерегулювання процентних ставок.

 

5. Ризик ліквідності.

Ризик виникає в наслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов’язань  або фінансувати зростання своїх  активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов’язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.

 

6. Операційний ризик.

Найбільш важливі види операційного ризику пов’язані із збоями у внутрішньому контролі і  корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані  помилкою, шахрайством, нездатністю  вжити адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через дилерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження, або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

 

7. Правовий ризик.

Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що в наслідок неадекватних або не правильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитись нижче, а розмір зобов’язань вище за очікувані.

Крім того, можуть виникнути  ситуації, коли:

• чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;
• судовий розгляд за участю банку може спричинити більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для багатьох інших банків;
• можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльність банків.

Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента проводити ці нові трансакції.

 

8. Ризик репутації.

Ризик репутації є наслідком  операційних прорахунків, нездатності  виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку.

 

9. Ризик при нових видах діяльності.

За великої розбіжності в  термінах і в розмірах платежів по рахунках факторингового відділу банк наражується на відповідні ризики, що можуть поглиблюватися внаслідок  допущених помилок чи прорахунків  у визначенні їхнього розміру  для створення певного резерву по цих операціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Методологічні  підходи управління банківськими  ризиками.

 

1. Загальні положення.