Сутність та структура фінансів соціальної сфери

На основі даних таблиці 2.7 можна зробити наступні висновки:

• Протягом 2007–2008 в цілому в Україні простежується позитивна динаміка щодо зростання доходів домогосподарств. Частка заробітної плати у сукупних ресурсах домогосподарств за даний період зросла з 50,6% в 2007 р. до 53,4% в 2009 р. Частка не грошового доходу значно знизилась у 2008 році, досягнувши 6,2%. Підвищення питомої ваги допомог в структурі доходів домогосподарств у 2007–2008 рр. пов’язано із державними заходами в сфері підвищення рівня соціального захисту в Україні. В 2009 р. спостерігаеться спостерігається загальне зменшення сукупних ресурсів домогосподарств та збільшення частки забобітньої плати до 53,4%.

• Приблизно 40% домогосподарств отримують доходи в основному за рахунок трансфертів. Питома вага пенсій та інших допомог в доходах таких домогосподарств перевищує 57,1% в 2008 р.

Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з січнем–вереснем 2008р. зменшилася на 1,5 в.п., в основному за рахунок скорочення з 49% до 47% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили більше чверті сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8%. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 7%.

Значні розбіжності  мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Доходи від зайнятості становили 58% сукупних ресурсів міських, чверть – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки збільшилися відповідно на 4 в.п. та 0,4 в.п.). У структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств частка доходів від зайнятості становила 38%, що на 1,6 в.п. більше, ніж у січні–вересні 2008р. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких становила 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 1,2 в.п. і склала 22% сукупних ресурсів сільських домогосподарств. У домогосподарствах з дітьми, як і у січні–вересні 2008р., 63% ресурсів формували доходи від зайнятості, шосту частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом 2008р. збільшилася на 3 в.п. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель не змінилася і склала 8% сукупних ресурсів. У домогосподарствах без дітей 44% ресурсів складали доходи від зайнятості (у січні–вересні 2008р. – 46%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові) – 37% (33%), доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель залишилися на рівні 9 місяців 2008р. і становили 7%.У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, доходів від особистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших осіб були більшими, ніж у заможних домогосподарствах.У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму майже чверть ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допоміг, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель. Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та домогосподарств першого дециля склали відповідно по 0,4%, останнього дециля – 0,3%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених домогосподарств, були відповідно в 2,6 раза нижче, ніж у групі заможного населення.

Одним з головних показників соціальної сфери є бідність. Розподіл населення за основними соціальними групами, середньодушові доходи яких є нижчими за прожитковий мінімум, за 2007–2009 рр. представлено в таблиці 2.8. В таблиці 2.9 показано розподіл домогосподарств, середньодушові доходи яких є нижчими за прожитковий мінімум, за місцем проживання за 2007–2009 рр.

Таблиця 2.8 - Аналіз розподілу населення за основними групами з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум в 2007-2009 рр (%). [2], [27], [28], [29]

Таблиця 2.9 - Аналіз розподілу населення із середньодушовими доходами нижчим за прожитковий мінімум(за місцем проживання) за 2007-2009 рр (%). [27],[28], [29]

Процентне співвідношення населення з середньодушовими доходами нижчими за прожитковий мінімум різко впало з 39,8% у 2007 р. до 25,6 у 2008 р. й в 2009 р. ця цифра практично не змінилася и склала 26%. Діти до 18 років та безробітні є найбільш вразливими соціальними групами населення. Більше 40% людей цих груп мають доходи, що є нижчими за прожитковий мінімум. З таблиці 2.8 видно, що у 2008 р. біля 20% працюючих та непрацюючих пенсіонерів мали доходи, що були нижчими за прожитковий мінімум. Це говорить про те, що незважаючи на покращання ситуації, рівень заробітних плат і соціальних допомог в Україні залишається низьким.

З таблиці 2.9 видно, що у 2008 р. порівняно з 2007 р. домогосподарств з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум, стало на 44% менше, але в 2009 р. ситуація у зв`язку з кризою цей показник погіршився вирісши на 15,8%. У сільській місцевості домогосподарств, що мають середньодушові доходи нижчі за прожитковий мінімум більше ніж у місті. Разом з тим, як було показано вище темпи зростання середньої та мінімальної заробітної плати були значно вищими ніж темпи зростання прожиткового мінімуму. Межа бідності, що розраховується як 75% медіанного значення сукупних еквівалентних витрат населення, зросла з 526 грн. у 2007 р. до 778 грн. у 2008 р. та 792 на 1 квартал 2009 р. Проте, інші показники не показують значного зменшення бідності у 2007–2009 рр. В Україні майже 12 млн. людей живуть за межею бідності. У звіті Світового банку зазначається, що працюючі складають 30,2% бідного населення. Рівень бідності домогосподарств з дітьми є значно вищим, ніж домогосподарств без дітей. Разом з тим серед домогосподарств з дітьми рівень бідності збільшується із збільшенням кількості дітей. Спостерігається тенденція зростання бідних домогосподарств серед домогосподарств без дітей у порівнянні з домогосподарствами з дітьми.

Осатаній не менш важливий показник соцсфери є міграція. Сьогодні Україна є одночасно країною донором, країною реципієнтом та країною транзиту мігрантів. У майбутньому вона потребуватиме та залучатиме все більшу кількість іммігрантів. Це зумовлюється несприятливими демографічними обставинами та економічним розвитком. Напрями міграції українців за період 2007–2009 представлено в таблиці А.1 в Додатках. Як видно з таблиці сальдо міграції є позитивним. Таблиця 2.10 показує, що у 2009 р. в країну в’їхало на 13,4 тис. осіб більше, ніж виїхало з країни.

Таблиця 2.10-Основні напрями міграції населення у 2008-2009рр.(осіб) [2]

Виїзд громадян України на роботу за кордон є найбільш масштабним та найважливішим міграційним процесом. Трудова міграція населення впливає на демографічний та соціально-економічний розвиток, створює нові проблеми національній безпеці та вимагає пошуків адекватних рішень у сфері міграційної та соціально-економічної політики, захисту прав людини та міжнародних відносин. За оцінками Міністерства праці та соціальної політики за кордоном працює 3 млн. осіб наших громадян. Разом з тим Уповноважений Верховної Ради з прав людини оцінює цю цифру в 7 млн. осіб. Трудова міграція з України сьогодні є досить численною. За даними Інституту соціології академії наук України у 2007 р. в 15,7% українських домогосподарств принаймні одна особа мала досвід тимчасової трудової міграції за кордон. Водночас, у 2007 р. 10,6% українців мали особистий досвід роботи за кордоном: 4,7% виїжджали за кордон в пошуках роботи один раз; 2,2% - два рази; 3,3% - три або більше разів. Працювали за кордоном за трудовими договорами з роботодавцем лише 28,3% працівників-мігрантів з України. Переважна більшість українців працювали нелегально. Відповідно до інформації посольств України за країнами призначення працівники-мігранти розподіляються наступним чином: 1 млн.осіб у Російській Федерації, 300 тис. осіб – у Польщі, 200 тис.осіб – в Італії та Чехії, 150 тис. осіб – в Португалії, 100 тис. осіб – в Іспанії, 35 тис. – в Туреччині та 20 тис. осіб – в США. На відміну від східного напрямку, тобто Росії, західний напрямок стає дедалі привабливішим внаслідок вищого рівня оплати праці та кращих її умов. Деякі європейські країни запровадили законодавчі процедури, які дають змогу незаконним мігрантам врегулювати свій статус. Перші трудові мігранти походили з великих міст, тоді як зараз серед них переважають жителі сільської місцевості. Порівняно з 1990-ми рр. значно змінилися показники віку та освіти працівників-мігрантів. Питома вага осіб з вищою освітою серед них зменшилась вдвічі, зросла частка осіб із середнім рівнем освіти, людей робітничих професій. Дискусія щодо міграційної політики та її ефективності відбулася в Раді національної безпеки і оборони України 15 червня 2007 р. Рішення Ради було введено в дію Указом Президента України від 20 липня 2007 р. Він переважно присвячений проблемам нелегальної міграції, візового та прикордонного контролю, а також реадмісії. Були сформульовані такі завдання щодо зовнішньої трудової міграції: зменшення масштабу виїзду на роботу за кордон, стимулювання внутрішньої трудової міграції як альтернативи зовнішньої міграції, надання соціальних гарантій громадянам, які працюють за кордоном та створення умов їх поверненню в Україну. Головним органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері трудової міграції є Міністерство праці та соціальної політики України. Зокрема міністерство здійснює ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та забезпечує контроль за додержанням ліцензійних умов, бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів у сфері трудової міграції, здійснює моніторинг трудової міграції, виступає замовником наукових досліджень цього явища.

2.2 Аналіз фінансової забезпеченості соціальної сфери

Конституція України, що прийнята парламентом  у червні 1996 року, закріпила право громадян на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Існуючі схеми системи соціального забезпечення в Україні наступні:

• пенсійне страхування, яким передбачено надання пенсій за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, пенсій за вислугу років, допомоги на поховання та ін.;

• страхування на випадок безробіття, яким передбачено надання допомога по безробіттю, одноразові виплати допомоги по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю, професійне навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації для безробітних тощо;

• страхування у зв’язку тимчасовою втратою працездатності, яким передбачено надання допоміг по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, на поховання, а також витрати на санаторно-курортне лікування та оздоровчі заходи;

• страхування у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, яким передбачено

надання допоміг, пов’язаних з нещасним випадком на виробництві та професійними захворюваннями, у разі тимчасової втрати працездатності, повної втрати працездатності, смерті потерпілої особи, а також витрати з профілактики нещасних випадків на виробництві;

• державна соціальна допомога, якою передбачено надання допоміг сім’ям з дітьми, допоміг малозабезпеченим сім’ям, допоміг інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

• соціальний захист ветеранів війни, яким передбачено надання щорічної разової допомоги ветеранам війни, різних пільг та дотацій;

• соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи;

• соціальна підтримка інвалідів, що передбачає безплатне встановлення телефонів,забезпечення автомобілями для інвалідів, забезпечення інвалідів колясками та протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, а також створення робочих місць для інвалідів. Видатки системи соціального забезпечення в Україні фінансуються за рахунок внесків на соціальне

страхування та за рахунок  державного та місцевих бюджетів України. В Україні засновано три фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема, (1) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, (2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, (3) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. [11] Ці фонди збирають соціальні страхові внески та забезпечують надання допоміг та послуг. Бюджети цих фондів відокремленні від Державного бюджету України, хоча існують також міжбюджетні трансферти між фондами соціального страхування та державним бюджетом. Нижче розглянуто основні існуючі напрями системи соціального забезпечення