Управління капіталом банку з метою забезпечення його фінансової стійкості

Термін “капітал” (фр., англ. – capital, лат. – сapitalis – головний) означає багатство (грошові кошти, цінні папери, майно), яке використовується його власниками для його ж накопичення.

Капітал банку виконує  такі функції:

•        захисну;

•        оперативну;

•        регулюючу.

Оперативна функція  пов'язана з фінансуванням статутного капіталу, ліцензуванням операцій, придбанням обладнання, запрошенням працівників для здійснення банківської діяльності.

Захисна функція — капітал — це амортизаційна "подушка", яка поглинає можливі втрати, яких банк зазнає в процесі діяльності під впливом ризиків. Для цього створюються відповідні резерви.

Регулююча функція на основі капіталу НБУ розраховує більшість економічних нормативів, а також здійснює класифікацію (рейтинг) банків відповідно до їх фінансового становища.

Розрізняють три  види оцінки власного капіталу:

—  книжкову (балансову);

— ринкову;

— регулятивну.

Балансова оцінка власного капіталу — це балансова вартість капіталу, вирахувана методами бухгалтерського обліку. З іншого боку — це різниця між статтями активів і зобов'язаннями, що оцінені методами фінансового обліку.

Ринкова оцінка власного капіталу — розкриває цінність банку на фінансовому ринку. Вона вивчається аналітиками банку для внутрішніх потреб. Статутний капітал визначають так:

К = кількість акцій  в обігу х ринкова ціна акцій

Регулятивна оцінка власного капіталу — це вирахування капіталу за методикою НБУ. Регулятивний капітал банку показує його здатність поглинути ризики і забезпечити захист інтересів вкладників, кредиторів і акціонерів та фінансову активність банку в цілому. Регулятивний капітал банку складається з основного (1 рівень) і додаткового (2 рівень).

Основний  капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перерозподілу, передаванню і повинен повністю покривати поточні збитки.Додатковий капітал має менш постійний характер і може змінюватися. До основного капіталу належать:

•  Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

•  Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені у фінансовій звітності). А саме: дивіденди, емісійні різниці, резервні фонди, створені відповідно до законів України, загальні резерви, утворені під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

•   Прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові включають  до капіталу першого рівня лише ва умови, що вони відповідають таким критеріям:

• Відрахуванню до резервів, які здійснені з прибутку після оподаткування або з  прибутку до оподаткування, який скореговано на всі потенційні зобов'язання.

• Призначенню резервів та фондів, рух коштів у них окремо розкрито в оприлюднених звітах банків.

• Фонди мають  бути у розпорядженні банку з  метою необмеженого і негайного використання для покриття збитків.

•   Будь-яке покриття збитків проводиться через рахунок прибутків і збитків.

Загальний розмір основного  капіталу визначають з урахуванням очікуваних збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшують на суму:

— несформованих  резервів під можливі збитки за кредитними операціями, за цінними паперами, за дебітор-вькою заборгованістю, простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання доходами за активними операціями, коштами, що розміщені на коррахунках у банках, які іиянані банкрутами або ліквідовуються, або розміщені в офшорних зонах;

—  нематеріальних активів за мінусом зносу;

—  капітальних вкладень у нематеріальні активи;

— збитків минулих  років, що очікують затвердження; збитків  поточного року.

Додатковий капітал  банку складають:

•  Резерви під стандартну заборгованість інших банків.

•  Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями.

•  Результати переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу ревальвації чи девальвації гривні.

•  Результат переоцінки основних засобів.

•  Прибуток поточного року.

•  Субординований борг.

На капітал другого  рівня накладаються такі обмеження:

1. Додатковий капітал  не повинен бути більше за 100 % основного капіталу.

2. Розмір субординованого капіталу не повинен перевищувати 50 % основного капіталу.

 

 

 Розділ 2.Аналіз та методи управління  капіталом комерційних банків  України.

2.1. Аналіз  капіталу комерційного банку. 

Аналіз статутного капіталу проводиться за напрямами:

•  Формування статутного капіталу при створенні банку.

•  Збільшення розміру статутного капіталу.

•  Зменшення статутного капіталу.

Для аналізу використовують інформацію форми 3 "Звіт про зміни  власного капіталу", примітки 25 "Статутний  капітал". Згідно з законодавством, термін відкритої підписки на акції не повинен бути більшим 6 місяців. Якщо до його закінчення не покрито підпискою 60% акцій, то банк вважаєтьсянезаснованим. До дня установчих зборів заявник повинен оплатити не менше 30 % номіналу акцій (відкрита форма акціонування), а якщо всі акції розміщуються між засновниками (закрита форма акціонування), то не менше 50%. Засновники повинні бути держателями акцій в обсязі не менше 25 % статутного капіталу терміном не менше 2 роки. Акціонери повинні сплатити вартість акцій у строки, що встановлені установчими зборами, але не пізніше дня реєстрації банку. Привілейовані акції випускають на суму не більше 10 % статутного капіталу. Частка одного акціонера не повинна перевищувати 35 % статутного капіталу.

Статутний капітал  формується лише за рахунок коштів акціонерів виключно у грошовій формі. Забороняється формувати статутний  капітал за рахунок бюджетних  коштів, коштів під заставу майна і придбаних у кредит.

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти  акціонерів (засновників, учасників), а  також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів. При аналізі дивідендів, що використовуються на збільшення статутного капіталу, слід враховувати особливості розподілу прибутку та дивідендної політики банку.

Зменшення статутного капіталу здійснюється через зменшення  номінальної вартості акцій або  зменшення кількості акцій шляхом викупу частини їх у власників з метою анулювання.

До складу власного капіталу банку входять резервний  капітал та інші спеціальні фонди  і резерви. Резервний капітал  формується в процесі подальшої  діяльності банку. Він призначений  для покриття непередбачених збитків  за всіма статтями активів та позабалансових зобов'язань. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість  банку, що, у свою чергу, позитивно  впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку.

Резервний капітал  формується в порядку, встановленому  загальними зборами учасників (засновників, акціонерів). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими, ніж це встановлено законодавчо. Мова йде про те, що мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25% регулятивного капіталу (але не менше 25'% зареєстрованого статутного капіталу), а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку. Якщо діяльність банку створює загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього.

Якщо внаслідок  діяльності банку розмір регулятивного  капіталу зменшився до суми, що є меншою, ніж розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного капіталу банку мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% від статутного капіталу банку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Використання коштів резервного капіталу має бути цільовим, тобто відповідати його призначенню, а також оформлене належним чином, зокрема, рішенням правління банку.

Важливо оцінити  обґрунтованість установленого  мінімального розміру резервного капіталу, виконання чи невиконання банком цієї вимоги. Доцільно врахувати при цьому стратегію і тактику, яку проводить банк у своїй діяльності, а також чинне податкове законодавство. Слід розібратися в причинах, які вплинули як на виконання, так і невиконання банком вимоги щодо мінімального розміру резервного капіталу. В останньому випадку причини можуть бути різні, наприклад: банк був недавно створений і не встиг одержати прибуток, який дав би змогу сформувати встановлений резервний капітал; банк різко збільшив розмір статутного капіталу, що призвело на даний момент до порушення оптимального співвідношення; банк нехтує вимоги щодо формування резервного капіталу; банк значну частину коштів резервного капіталу направив на покриття збитків від своєї діяльності; у банку погіршилась якість активів тощо.

Актуальним є  питання про розмір відрахувань  від чистого прибутку до резервного капіталу банку. Прискорені розміри  відрахувань з метою найшвидшого  створення резервного капіталу можуть істотно знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це негативно відіб'ється на вартості акцій та подальшому формуванні статутного капіталу банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу і можуть негативно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи із своїх власних потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім установлюються помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Мова йде про те, що до складу власного капіталу включаються резерви, створені для покриття не виявлених на даний час збитків. Ці резерви можуть вільно використовуватися для покриття збитків, що матеріалізуються з часом, у майбутньому. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов'язань, не повинні входити до складу власного капіталу банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку банку.

До складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів установлюються загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів є чистий прибуток банку.

 

 

2.2. Капітал банку та  методи його оцінювання.

Джерела формування банківських ресурсів відображуються у правій частині балансового  звіту і називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні і складаються з  капіталу та зобов’язань банку перед  вкладниками та кредиторами (дод. 1). Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. 
Зобов’язання доцільно поділити на дві групи — залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — це зобов’язання банку перед вкладниками, котрі надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах — називають депозитною базою. Якщо власних та залучених коштів банку не вистачає для проведення активних операцій, то можна вдатися до позики грошових ресурсів на ринку. У результаті проведення таких операцій формуються запозичені кошти або недепозитні зобов’язання (зобов’язання перед кредиторами), ініціатором яких є сам банк. За сукупним обсягом залучені та запозичені кошти банку в кілька разів перевищують капітал, що зумовлюється специфікою банківської діяльності. Кожний вид банківських пасивів (капітал, залучені і запозичені кошти) має свої особливості, що визначаються правами власності та різноманітністю джерел їх формування, а тому потребують застосування відповідних методів управління. 
Капітал, хоча за розмірами він становить незначну частину банківських ресурсів, відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку. Формування власної капітальної бази є необхідною умовою його майбутньої діяльності. 
Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіталу. За економічним змістом поняття капіталу відноситься, насамперед, до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу буде низькою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкрутом, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал складається з акціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною капіталу як за розмірами, так і за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників. 
Капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних ризиків. Капітал слугує захистом для коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Розмір банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблема визначення достатності капіталу банку та методи його регулювання є однією з центральних у міжнародній банківській практиці. 
У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення 
А = З + К, (2.1) 
де А — активи; З — зобов’язання; К — капітал банку. 
Звідси 
К = А – З. (2.2) 
У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу. 
МЕТОД БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ 
Згідно із цим методом усі активи та зобов’язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали в момент придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою (2.2), виходячи з балансової вартості активів та зобов’язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов’язань не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику. 
МЕТОД РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ 
Цей метод полягає в тому, що активи та зобов’язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку за формулою (2.2). Такий метод оцінювання банківського капіталу є найкориснішим як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань, а отже, і капіталу може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку. 
Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню становища на ринку. Крім того, не завжди можна оцінити активи та зобов’язання за ринковою вартістю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку. Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю. 
МЕТОД «РЕГУЛЮЮЧИХ БУХГАЛТЕРСЬКИХ ПРОЦЕДУР» 
Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах різні, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума ряду складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, у тому числі на покриття кредитних та валютних ризиків, субординованих зобов’язань і т. ін. 
Такий підхід має істотні недоліки, які полягають у розгляді боргових зобов’язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» постійно критикують зарубіжні економісти.