Видатки місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризаці

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

 

Отже виходячи з даних  діаграми 2.1 по видаткам бюджету ми бачимо, що найнижчий рівень видатків у 2007 році становив 104,853 млрд. грн.. В свою чергу найвищий показник спостерігається у 2011 році 180,987 млрд. грн.. Значне зменшення видатків саме у 2007 році могло бути викликане кризовим станом країни та політичною нестабільністю України. А значне підвищення рівня видатків з 2008 по 2011 рік може говорити про ефективнішу роботу виконавчих органів, про поступовий вихід країни з кризового стану, а також про збільшення доходів бюджету. Таким чином у 2007 році видатки бюджету складали 104,853 млрд. грн., у 2008 році 138,998 млрд. грн., у 2009 році 136,254 млрд. грн., у 2010 році 159,760 млрд. грн., а у 2011 році 180,987 млрд. грн..

Після аналізу  абсолютних показників проаналізуємо  їх динаміку за величин за аналізований період (Рис. 2.2).

Рис. 2.2 «Темпи приросту місцевих видатків»

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

В ході дослідження  зростання видатків місцевих бюджетів мною було виявлено, що у 2008 році порівняно з 2007 приріст видатків складав  - 32,6%. Проте у 2009 році ця цифра значно знижується і її різниця між 2008 і 2009 роком становить -1,9%. Це обумовлюється постійними змінами у показниках доходів бюджету а також зміни у населенні, споживачах соціальних послуг чи іншими соціальними і економічними перемінами. Також у 2010 році порівняно з 2009 роком спостерігається підвищення на 17,25%, а у 20011 порівняно з 2010 зменшення до 13,29%.

Проаналізувавши склад і темп приросту місцевих бюджетів України можна дослідити  іх структуру, яка в свою чергу є дуже різноманітною. Це ми бачимо з таблиці 2.2(Додатки) і з рисунку2.3.

В 2007 році структура місцевих видатків бюджетів мала наступний вигляд (Рис 2.3):

Рис. 2.3 «Структура місцевих видатків за 2007 рік»

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських звітів»

Основними показниками  в структурі місцевих видатків України  в 2007 році можна виділити такі, як: освіта, що займає 27,8% від усіх видатків, охорона здоров’я – 19,8%, соціальний захист та забезпечення – 18,4%, економічна діяльність – 9,5%, загальнодержавні функції – 7,02%, житлово-комунальне господарство – 4,9% та духовний та фізичний розвиток який складає 3,5%, а також інше складає – 0,52%.

Тепер проаналізуємо  структуру видатків місцевих бюджетів в 2011 році (Рис 2.4):

Рис. 2.4 «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

У 2011 році порівняно  з 2007 роком значна зміна відбулася  в таких показниках як: освіта яка  збільшилась на 4,8%, соціальний захист та забезпечення зросли 4,7%, охорона здоров’я збільшилась на 1,6%, видатки на духовний і фізичний розвиток також зросли в 2011 році на 0,3% порівняно з 2007. Але є декілька показників видатки на які зменшились в 2011 році порівняно з 2007. Це загальнодержавні функції які зменшились на 1,52%, видатки на економічну діяльність зменшились на 2,7%  і показники житлово-комунального господарства знизились на 0,3%. Про зміну цих показників свідчить зміни в населенні країни, зменшення або збільшення споживачів соціальних послуг, соціально-економічні зміни, економічний спад або піднесення і також політична стабільність країни.

 

 

На основі Рис. 2.5 проаналізуємо, як змінювалася частка кожного видатку  з 2007 по 2011 рік.

Рис. 2.5 «Структура видатків»

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

На цьому  рисунку ми бачимо, як змінювався кожний показник з 2007 року по 2011. Деякі показники  зростають а деякі знижуються. Як ми вже зазначили про зміну  цих показників свідчить зміни в населенні країни, зменшення або збільшення споживачів соціальних послуг, соціально-економічні зміни, економічний спад або піднесення і також політична стабільність країни

Тепер проаналізуємо ефективність здійснення видатків на основі Рис. 2.6

Рис. 2.6 «Ефективність здійснення видатків»

*Прим. «Побудовано  автором на основі Казначейських  звітів»

В ході дослідження  даної діаграми можна сказати, що по кожному з років з 2007 по 2011 урядом було заплановано видатків значно більше ніж було здійснено. В 2007 році було заплановано 109,568 млрд. грн. а виконано 104,853 млн. грн., в 2008 році заплановано 147,351 млрд. грн. а виконано 138,998

Проаналізувавши напрями витрачання бюджетних коштів, можна чітко стверджувати, що пріоритетним напрямом у сфері видатків місцевих бюджетів є соціальний. Саме видатки на освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення, охорону здоров'я становлять найбільшу частку особливо в бюджетах найвищих рівнів, де відбувається безпосереднє надання послуг громадянам. Як негативний аспект можна відзначити досить значну частку видатків на управління. В цьому напрямку потрібно проводити зміни у структурі його апарату, які дали б можливість скорочення витрат на персонал та спрямовувати фінансові ресурси на розвиток інфраструктури та місцевий економічний розвиток.

Отже після аналізу  показників складу та структури місцевих видатків ми можемо сказати. Що з 2007 року по 2011 рік відбувалося постійне підвищення видатків. Але зростання було нерівномірним, що є наслідком постійних змін доходів бюджетів та змін у складі населення і споживачів соціальних послуг. А також це може обумовлюватись кризовим станом країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3: Напрями  оптимізації видаткової частини  місцевих бюджетів України

Бюджетна реформа, яка  почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2001 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом.

Складовою цього процесу  є впровадження середньострокового планування бюджету з використанням одного із сучасних інструментів бюджетування – програмно-цільового методу. За цим методом з 2002 року було сформовано державний бюджет, а з 2003 року програмно-цільового методу почав застосовуватися на рівні місцевих бюджетів України.

Програмно-цільовий метод  передбачає здійснення бюджетних видатків на цілі, що відповідають середньо - або  довгостроковій стратегії розвитку територіальної громади і являє  собою інструмент планування бюджету  на середньострокову перспективу. Завдяки заздалегідь визначеним показникам виконання бюджетних програм влада разом з громадою може здійснювати контроль не лише за цільовим використанням бюджетних коштів, але й за фактичними результатами від надання громадянам бюджетних послуг.[15]

Фінансове планування є  важливим інструментом управління, який забезпечує місцевим органам влади  можливість впливу на економічний розвиток території на певний період наперед.

 

 

 

 

 

 

 

Планування доходів  та видатків місцевих бюджетів можна  поділити на дві великі категорії.:

Категорії планування доходів та видатків	Визначення
Стратегічне	пов'язано з прогнозуванням і оцінкою джерел надходжень та видатків у довготривалій перспективі. За такого виду планування може розглядатись відрізок і в десять років і більше, особливо це актуально у випадку, коли формується стратегічний план розвитку території в частині його фінансового забезпечення.
Короткотривале  поточне планування	відображає сьогочасну ситуацію в регіоні та визначає щорічний поточний бюджет. Це планування охоплює значно менший період часу - зазвичай не більше року. Базується при тому на намаганні оцінити поточні доходи регіону та відповідно до них планувати видатки, враховуючи необхідність забезпечення найбільш ефективного використання місцевих ресурсів. Таке планування передбачає дисципліну управління, адже вимагає регулярної оцінки методів виконання завдань довготермінового планування, а також за його допомогою встановлюють критерії оцінки діяльності керівників місцевих органів влади.

Таблиця 3.1 «Категорії планування доходів та видатків»

*Прим. «Побудовано  автором на основі [1]»

 

 

Згідно із Бюджетним  кодексом розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних здійснюється на основі фінансового  нормативу бюджетної забезпеченості.

1. Фінансовий норматив  бюджетної забезпеченості використовується  для визначення розподілу між  бюджетних трансфертів.

2. Фінансовий норматив  бюджетної забезпеченості визначається  шляхом ділення загального обсягу  фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

3. Загальний обсяг  фінансових ресурсів, що спрямовується  на виконання бюджетних програм  місцевими бюджетами, розподіляється  між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.  
Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

1. Фінансові нормативи  бюджетної забезпеченості для  місцевих бюджетів коригуються  коефіцієнтами.

2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від  попереднього планування, яке здійснювалось  на один рік. Точкою відліку при розробленні  прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій.[8]

Фінансове прогнозування - це процес складання органами місцевого  самоврядування прогнозу доходів і  видатків майбутніх років, що базується  на економічних припущеннях і  специфічних припущеннях з фінансової політики.

Прогнозування слугує двом цілям, а саме: розраховує вплив виробленої бюджетної політики на конкретні показники доходів та видатків місцевого бюджету; визначає і аналізує можливості впливу на соціально-економічний розвиток території.

Прогнозування місцевих бюджетів складається з прогнозування доходів та видатків, що передбачає використання спеціальних методів. [1]

Загалом, процес прогнозування  доцільно розділити на 4 етапи:

Етапи процесу  прогнозування	Визначення  етапів
1. Аналітичний.	Аналізується  дохідна та видаткова частина бюджету В попередні періоди і в теперішній час, фіксуються відомі тенденції розвитку.
2. Пошуковий.	Виявляються нові можливості з огляду на прийняття  нових рішень, нової політики місцевими  органами влади, формуються нові цілі.
3. Програмний.	Визначаються  шляхи та умови досягнення намічених  цілей, робиться їх оцінка.
4. Організаційний.	Здійснюється  розподіл завдань між конкретними  виконавцями, визначаються ресурсні можливості формування бюджету, які повинні  забезпечити досягнення поставлених цілей.

Рис. 3.1 «Етапи процесу прогнозування»

*Прим. «Побудовано  автором на основі [1]»

Проблема оптимізації  видатків місцевих бюджетів є надзвичайно  актуальною як з огляду на проведення в Україні бюджетної реформи, так і з огляду на значу роль видатків для економічного розвитку України та її регіонів. У сучасних умовах, питання ефективного використання видатків місцевих бюджетів України стає надзвичайно актуальною, адже головне призначення місцевих бюджетів – це задоволення потреб соціально-економічного розвитку територій та регулювання розподілу державних доходів на місцях, тим самим забезпечуючи рівний доступ населення до бюджетних послуг.[14]

Чинна структура  сучасної бюджетної системи України  не є досконалою, усе ще існують  ознаки централізації коштів за бюджетами вищих рівнів. Отже на основі вищенаведеного вважаємо за необхідне провести більшу децентралізацію коштів та посилити дохідну базу місцевих бюджетів базового рівня. Такий крок зробить місцеві бюджети більш самостійними та відповідно, посилить відповідальність та зацікавленість посадовців за їхнє належне формування й виконання. А для досягнення цих цілей необхідно внести зміни до відповідних нормативних актів (Бюджетний кодекс України, Закон України «Про місцеві державні адміністрації», Закон України «Про місцеві податки та збори», Декрет Кабінету Міністрів України «Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування» та ін..)[4]

Таким чином, вирішення  цих та інших проблем стосовно формування й використання місцевих бюджетів значною мірою визначило б розширення економічної  самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні й фінансово забезпечені, істотно впливає на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.[6]

Перелічені  вище шляхи оптимізації місцевого  бюджету України, звісно, потребують не раптового введення, що призведе до хаосу та непорозумінь, а поступового впровадження.

Потрібний новий концептуальний підхід до аналізу ролі видатків місцевого  бюджету в соціально-економічному розвитку територій і розробці основних направлень її реформування

Висновок

Одним із головних завдань по вдосконаленню фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який заключається в тому, що на державному рівні ( за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок засобів відповідних місцевих бюджетів.

З метою удосконалення  розподілу видаткових повноважень  між центральними та місцевими органами влади, а також з метою формування моделі більш ефективного використання наявних фінансових коштів та залучення додаткових коштів для фінансування соціальної сфери ми вважаємо доцільним вжити такі заходи:

1. Внести зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України стосовно: