Державний бюджет як головний фінансовий план країни

Розділ 2. Державний бюджет України: стан, проблеми наповнення і  можливості вдосконалення

2.1 Принципи формування  державного бюджету України

Державний бюджет являє собою  централізований фонд грошових ресурсів, необхідний для виконання функцій  держави. Ці функції зводяться до перерозподілу коштів та контролю за їх ефективним використанням. У цьому  сенсі функції бюджету схожі  з функціями фінансів, що зрозуміло, оскільки бюджет лише частина цілого. Бюджетна система є головною ланкою фінансової системи, яка організаційно залежить від форм державного устрою. Бюджетна система України складається з: Державного бюджету України; республіканського бюджету Автономної Республіки Крим; місцевих бюджетів. Відносини між цими бюджетами визначаються на основі фінансової політики держави. Структура бюджетної системи визначається Конституцією України. В Конституції України та в Законі України від 29 червня 1995 року № 253/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР"» закріплено права держави та місцевих органів влади на порядок складання та затвердження бюджетів різних рівнів, а також розмежування доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Бюджет будується на принципах цілісності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять у бюджетну систему України. Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджетний устрій ґрунтується  на принципах єдності, обґрунтованості, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України [13, c.51-53]. Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому. Принцип обґрунтованості означає, що бюджет має формуватися на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків, згідно з ним усі надходження мають акумулюватися на рахунках відповідних бюджетів. Цей принцип має реалізовуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. Він передбачає, зокрема, включення до доходів державного бюджету всіх державних фондів соціального страхування (крім Пенсійного фонду) із збереженням цільового використання цих коштів. Принцип достовірності вимагає формування бюджету   на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання. Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної  системи України є Державний  бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління.

Державний бюджет - це загальнодержавний  фонд коштів, з якого органи державної  влади отримують кошти для  матеріального опосередкування  свого функціонування. Бюджет - це лише форма утворення, план формування централізованого фонду коштів і його використання. Це великий кошторис, розпис доходів  і видатків, який повинен бути узгоджений по термінах надходження і використання коштів. Тобто бюджет будь-якої держави - це її основний фінансовий план, адже Державний бюджет відіграє координуючу роль по відношенню до них. Так, будь-яке міністерство має свій фінансовий кошторис, але він залежить від бюджету, з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі. Державний бюджет повинен забезпечувати необхідними коштами фінансування заходів економічного та соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин.

Крім того, через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини  фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними  утвореннями України з урахуванням  економічного, соціального, екологічного, природного стану, необхідності вирівнювання фінансового забезпечення

Для успішного функціонування кожній державі необхідно запланувати  можливе одержання доходів для  покриття першочергових видатків. Можливості планування на далеку перспективу обмежені, тому, бюджет повинен бути пристосований до певного проміжку часу. Складання періодичного плану достатньо повного, доволі чітко і правдиво складеного, дає можливість привести в рівновагу доходи і видатки, ефективно фінансувати витрати, необхідні для виконання завдань, які Конституцією покладені на державу.

Тому, проект бюджету щорічно обговорюється  і приймається законодавчим органом - Верховною Радою України.

При цьому можна виділити такі етапи:

• складання проекту бюджету;
• розгляд бюджету;
• затвердження бюджету;
• виконання бюджету;
• складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету;

По завершенні фінансового року повноважні представники виконавчої влади  звітують про свою діяльність по мобілізації  прибутків і здійсненню витрат у  відповідність з прийнятими в  попередньому році Законом про Державний  бюджет.

2.2 Державний борг України і  можливості його усунення в  сучасних умовах

Борг є важливим елементом  кругообігу “доходи-витрати”. Коли в  економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Неминучим і закономірним наслідком застосування державного кредиту є державний борг. З'ясування суті та економічної природи державного боргу має важливе теоретичне й практичне значення. Ще донедавна поняття «державний борг» у вітчизняній фінансовій науці трактувалося однозначно як «негативне явище», притаманне лише капіталістичній економіці, з негативними наслідками для країн, що брали у борг. Переконливий досвід багатьох країн світу свідчить про те, що бюджетний дефіцит, державний кредит і державний борг у певних допустимих межах не продукують негативних наслідків для економіки. Разом з тим, надмірний державний борг може призвести до серйозних небажаних наслідків, що супроводжуються виплатою значних сум відсотків, а відповідно, скороченням заощаджень, витісненням приватних інвестицій державними запозиченнями, що уповільнює економічне зростання і призводить до зменшення доходів населення. Саме тому, незважаючи на тривалу історію, державний кредит і державний борг і нині інтерпретують у категоріях добра і зла, то як запоруку процвітання, то як загрозу національним інтересам, а ставлення науковців до боргів держави було і залишається неоднозначним.

Державний борг — сума прямих договірних зобов'язань органів державного управління перед економічними суб'єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.

Державний борг виникає у  результаті запозичень у грошовій формі, випуску боргових зобов'язань, прийняття  боргів інших економічних суб'єктів, безготівкового випуску боргових зобов'язань. Іншими словами, державний борг —  сума усіх випущених і непогашених  боргових зобов'язань держави перед  внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам).

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

• фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
• регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без  нарахованих відсотків і непогашений , який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

З наукового погляду, важливо усвідомити семантичну різницю між термінами "борг" і "заборгованість". Передусім  етимологічно борг (debt) — грошова сума, що взята в позику на строк на певних умовах і підлягає поверненню. Варто наголосити, що борг — поняття статичне, фіксований параметр, який визначає запаси грошових коштів на певну дату (останній день місяця чи фінансового року). Заборгованість (indebtedness) — сума приростів чистої заборгованості за минулі періоди плюс початковий стан заборгованості. При цьому суму приростів чистої заборгованості можна розрахувати за формулою:

,

Де ∆З – приріст заборгованості, якщо нові позики () перевищують відсоткові платежі (ВП) за раніше нагромадженим боргом.

Державний борг поділяється  на внутрішній і зовнішній. Разом  з тим, дискусійним залишається  питання щодо визначення ознаки класифікації боргу на внутрішній і зовнішній. У світовій практиці відомі такі класифікаційні ознаки:

• резидентність кредитора;
• валюта позики;
• місце запозичення;
• тип боргового зобов'язання;
• поєднання кількох ознак.

Кожна держава має право  самостійно визначити класифікаційну ознаку і законодавчо її закріпити. В Україні, зокрема, у Бюджетному кодексі законодавчо закріплено, що борг класифікується за типом кредитора (мова іде про категорію кредитора або власника боргових зобов'язань) та за типом боргового зобов'язання (відповідно до засобів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту).

Структурно державний  борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. У 1992 році прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

Залежно від отримувача кредитних  ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований).

• прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.
• умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів  кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Також державний борг за ознакою валюти зобов'язань поділяється  на борг в іноземній валюті і борг в національній валюті; за ознакою  відсоткової ставки — на борг з фіксованою ставкою і борг з плаваючими ставками.

Безпечний рівень боргу — це такий його рівень, при якому держава може своєчасно і в повному обсязі виконувати свої боргові зобов'язання без допомоги міжнародних фінансових організацій (чи інших суб'єктів), без проведення реструктуризації цих зобов'язань чи оголошення дефолту, а також здійснювати державні запозичення на ринках капіталу за прийнятними відсотковими ставками.

Згідно з вітчизняними і іноземними дослідженнями економічно безпечний рівень державного і гарантованого  державою боргу для України наразі складає близько 35% від ВВП. Такий  висновок базується на статистиці настання дефолтів у країнах з ринками, що формуються, (досліджено МВФ) та на власному досвіді України, яка вже двічі  була не в змозі самостійно виконувати свої боргові зобов'язання при їх наближенні до рівня 30-35% відносно ВВП, зокрема:

— наприкінці 90-х років  минулого століття, що призвело до кількох  реструктуризації внутрішнього державного боргу і реструктуризації зовнішнього державного боргу;