Ціноутворення

Зміст

1. Розрахунок ціни при екскурсійному обслуговуванні

 туристів…………………………………………………………………..3

2. Встановлення цін за географічними принципами………………...13
3. Задача ………………………………………………………………..22
4. Список використаної літератури та джерел……………………….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Варіант № 2

1. Розрахунок ціни при екскурсійному обслуговуванні туристів

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три  основні функції: облікову-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку і вимірювання  витрат суспільної праці на виробництво  та надання різноманітних туристичних  послуг. Розподільча функція зводиться  до того, що за допомогою цін, які  відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів суб’єктів  господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для  мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення прибутковості  як туроператора, так і тур агента.

В системі господарювання в сфері туризму, як і в інших  виробничих сферах, застосовується багато видів цін, які різняться певними  класифікаційними ознаками. Так, за класифікаційною  ознакою рівня встановлення та регулювання  застосовують централізовано-фіксовані  й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають  на загальний рівень і динаміку цін; на послуги, які мають важливе  соціальне значення та фінансуються з державного бюджету.

Договірні ціни формуються на засадах домовленості між підприємством, яке виробляє та продає туристичний  продукт (послуги), та споживачем і стосується конкретної послуги чи певної кількості  послуг.

Вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство самостійно.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки  існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, надання різноманітних платних  послуг.

Ціноутворення в індустрії  туризму – це комплексний захід, зумовлений різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції і  складністю визначення точної оцінки майбутнього попиту.

Політика ціноутворення  в туристичній сфері визначається різними факторами, тому і методи ціноутворення можуть застосовуватися  різноманітні. Ось деякі з них:

• Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найбільш широко застосовуваним у туризмі. Згідно з ним, ціна (Ц) визначається за формулою:

Ц = СВ + П,

Де СВ – середні витрати (собівартість); П – величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим  підприємством.

Цей метод відносно простий, але має деякі недоліки, особливо при застосуванні в готельному бізнесі, через високі постійні витрати. Він  не враховує попит, а також ціни, які пропонують конкуренти.

• Розрахунок ціни на підставі фіксованого прибутку полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості послуг.

Ціна встановлюється з  використанням формули:

Ц = Вз + (Вп + Пз / N),

Де Вз – змінні витрати  на одиницю продукту (послугу); Вп –  постійні витрати на весь туристичний  продукт за певний період; Пз – загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу за той самий час; N – обсяг продажу продукту (послуг) в натуральному вимірі.

• Розрахунок ціни за рівнем поточних цін полягає в тому, що ціну розглядають та встановлюють на рівні цін на аналогічні послуги конкурентів або на рівні поточної ринкової ціни.
• Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу туристичного продукту або послуг в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги.
• Метод ціноутворення на підставі закритих торгів передбачає встановлення ціни на конкурсній основі з метою одержання замовлення на обслуговування. (Торг за вигідний контракт).

В туристичній сфері можуть застосовуватися й інші методи ціноутворення. Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня  ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики  туристичного підприємства.

Будь-яке підприємство повинно  мати впорядковану методику встановлення ціни на вироблену ним продукцію  чи послуги.

Послідовність процесу ціноутворення  показано на рис. 1.

 

Визначення мети ціноутворення

Визначення попиту

Оцінка витрат

Аналіз цін конкурентів

Вибір методу ціноутворення

Встановлення ціни

 

 

Рис. 1. Процес ціноутворення

Вихідним етапом цінової  політики підприємства є визначення її цілей. Таким можуть бути:

• забезпечення існування (виживання) в умовах конкуренції;
• максимізація отримання поточного прибутку;
• завоювання лідерства по показниках частки ринку або якості послуг.

Надалі необхідно визначити  попит на туристичний продукт  та послуги, який визначає верхній рівень ціни. Мінімальний рівень ціни окреслюють загальні витрати підприємства.

Суттєво впливає на ціну поведінка конкурентів та ціни на їх продукцію чи послуги.

Оптимально встановлена  ціна на туристичний продукт повинна  повністю забезпечувати повернення всіх витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією цього продукту, а також отримання певного  прибутку.

Всі вище наведені методи ціноутворення  враховують наступні можливі варіанти: дуже низька ціна, можлива ціна і  дуже висока ціна. Але це не означає, що встановлені підприємством ціни залишаються без змін. Вони постійно коригуються підприємством і  державою згідно зі зміною кон’юнктури  ринку.

Ціноутворення в сфері  послуг і в туризмі, зокрема, має  низку особливостей:

1. туристичні послуги є кінцевим продуктом, призначеним безпосередньо для споживання, тому ціни на послуги – це роздрібні ціни;
2. стійкий попит на туристичні послуги залежить від індивідуальних особливостей людини, тому при встановленні цін на них необхідно враховувати наступний психологічний момент: ціна не повинна викликати негативні емоції у потенційних покупців;
3. процеси виробництва, реалізації і споживання послуг збігаються в часі, тому в сфері туризму застосовується сезонна диференціація цін і тарифів. Попит на туристичні послуги носить сезонний характер;
4. туристичні послуги реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тому при оцінці якості і стандартизації беруться до уваги міжнародні вимоги, бо ціни для іноземних туристів, як правило, більш високі, ніж для вітчизняних, і встановлюються у вільно конвертованій валюті;
5. ціни на туристичні послуги включають споживну вартість, яка не набирає безпосередньо товарної форми (наприклад, пам’ятки історії, культури, архітектури тощо) або не є продуктами праці, а створені природою (гори, водоспади).

Ціна на туристичні послуги  має дві межі: нижню і верхню. Нижньою межею виступає собівартість туристичного продукту, а верхню визначає попит на туристичні послуги. Отже,величина ціни на тур продукт визначається його вартістю і попитом. Окрім цього, на ціну туристичного продукту впливає цілий ряд факторів: категорія обслуговування, форма обслуговування (групова або індивідуальна), кон’юнктура ринку тур послуг, сезонність надання послуг, транспортний засіб, що використовується, ефективність реклами та інші.

Великий вплив на ціноутворення  в туристичній індустрії має  держава, і яка через різні  засоби може регулювати ціни на туристичну продукцію. Так, в Україні майже  всі пам’ятки природи, історії, культури, архітектури знаходяться в сфері  впливу державного сектора. Вся соціальна  інфраструктура, автомобільні дороги, залізниця та і більшість авіакомпаній контролюються державою.

Держава встановлює і регулює  ціни в державних готелях, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку.

Частково держава може вплинути на ціну і за допомогою  економічних важелів, наприклад, використовуючи валютний контроль, встановлюючи нові податки або збільшуючи існуючі.

Ціна типової екскурсії  на стадії планування включає такі основні складові:

1. Ціна «нетто», в тому числі:

• Вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;

• Непрямі податки на окремі види послуг.

2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:

• поточні витрати на розробку екскурсійної програми, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;
• прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;
• комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;
• сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.

3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два  варіанти цін:

• Ціна – «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» тур продукту;
• Ціна – «брутто», тобто ціна пропозиції тур продукту на ринку.

Ціна – «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі  види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану вартість, готельний збір, митні збори, страхові платежі.

Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати  туристичних фірм, пов’язані з  організацію їхньої діяльності. Ціна – «брутто» включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну  винагороду тур агентам та іншим  посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і  туристичних груп, суму ПДВ.

Ціна тур пакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

Ц = ((( Ві + (Ні) + ( Вп + П + К + Вчі + (Зн(к))(1,2)/Чт,

де Ц – ціна тур пакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

Ві – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором, грн.;

Ні – непрямі податки  на окремі види послуг, грн.;

Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П – прибуток туроператора, грн.;

К – комісійна винагорода тур агенту чи іншому посереднику, який реалізує тур пакети (без урахування ПДВ);

Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів, грн.;

Зн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних  груп;

Чт – чисельність туристів у групі, осіб;

1,2 – коефіцієнт, що враховує  податок на додану вартість  з маржинального доходу.

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах  можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США).

До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються  повністю або частково, залежно від  виду туру. Від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки ціна туру буде конкурентоспроможною. Комплексна ціна туру має змінні елементи –  так звані прямі змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати  туристичної фірми – складові ціни «брутто». У міжнародній практиці використовують такі варіанти: ціна пакета на одного туриста; ціна пакета на групу  туристів; диференційовані ціни, які  встановлюються залежно від чисельності  туристів у групі та є певним компромісом  в угоді між організаторами туру. Середня ціна однієї турботи визначається як частка від ділення загального обсягу доходів від реалізації турів  на кількість наданих туродіб. У  вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої  собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»).