Антикризове управління: головна мета та завдання

Безпека підприємства міста і запобігання кризових ситуацій припускають передусім кваліфіковану оцінку рівня різних видів ризику у діяльності фірми – геополітичного, галузевого, виробничого комерційного, фінансового, валютного, кредитного, транспортного, інвестиційного та інших. Реальний рівень безпеки підприємства чи організації у значною мірою визначається умінням проводирів цих фракцій і фахівців змогли ефективно використати різні способи мінімізації ризику. Порушення економічній безпеці підприємства міста і виникнення кризової ситуації часто є наслідком застосування щодо нього іншими господарюючими суб'єктами різної форми недобросовісної конкуренції з.

Фахівцям внутрішньофірмових служб зв'язків із громадськістю необхідно враховувати своєї діяльності недоброзичливе, котрий іноді вороже ставлення фірм – конкурентів зі своєю компанії. Організація інформаційних взаємозв'язків з цією категорією громадськості має передбачати необхідний рівень безпеки власного підприємства.

Найхарактерніші форми прояви недобросовісної конкуренції з визначено законодавчо:

• поширення неправдивих, неточних чи перекручених відомостей, здатних заподіяти збитки іншому господарюючому суб'єкту або зашкодити його діловій репутації;
• запровадження споживача у оману щодо характеру, способу й визначити місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару;
• некоректне порівняння господарюючим суб'єктом у його рекламну діяльність вироблених чи реалізованих їм товарів з товарами інших суб'єктів господарювання;
• самовільне використання товарний знак, фірмового найменування чи маркування товару, і навіть копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення товару іншого господарюючого суб'єкту;
• отримання, використання, розголошення науково – технічної , виробничої чи торгової інформації, зокрема комерційної таємниці, без згоди власника.
• Внутрифирменние служби зв'язків із громадськістю разом з іншими підрозділами компанії повинні брати участь у запобігання та ліквідації наслідків кризи. Залежно з його причини, сфер зовнішньої та величини прогнозованого шкоди повинен розроблятимуться й реалізовуватися конкретного плану інформаційного забезпечення і взаємодії з різноманітними групами громадськості.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Місце антикризового  управління в економічній стратегії  підприємства

Антикризове управління являє собою процес подолання кризового стану підприємства, що виникає із причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру

Кризовий стан економіки, падіння обсягів промислового виробництва, зростання взаємних неплатежів, нестача оборотних коштів обумовлюють необхідність розробки на підприємстві стратегій антикризового управління в яких, на наш погляд, повинні знайти відбиття два найважливіших методологічних аспекти:

• відображення суті антикризового управління на підприємстві;
• виділення характерних тенденцій.

Антикризове управління проводиться по наступних напрямках:

• виділення пріоритетних підходів у господарській діяльності тобто своєрідних пунктів зростання, які сприяють підвищенню ділової активності;
• обґрунтоване прогнозування ресурсного забезпечення;
• визначення якісних і кількісних критеріїв оцінки проведеної роботи, а також можливості внесення коректив у дії, впроваджені на підприємстві.

У здійсненні антикризового управління можна виділити наступні вектори:

• Управління на базі всебічного контролю за виконанням прийнятих рішень. Діяльність підприємства, що перебуває в кризовому стані, на цьому напрямку націлена на відпрацьовування (реакції подій, що сталися, тобто забезпечується реактивна адаптація підприємства). Відповідно до традиційного підходу, прийнятому в менеджменті, будемо вважати, що основною метою підприємства є виживання. Найважливіша властивість, якою воно повинне володіти, - адаптація до зовнішніх умов, що змінюються (падіння збуту, поява нових технологій і ін.), а також резистенція до наслідків внутрішніх конфліктів, що повторюються, і порушень виконавчої дисципліни.
• Управління на основі прогнозування змін, що реалізується за допомогою стратегічного планування. У системі антикризового управління стратегічне планування розуміється як процес визначення стратегічних цілей і вироблення шляхів щодо їхнього досягнення при наступних умовах: систематичному відновленні асортиментів продукції, що випускається; періодичної реорганізації підприємства; можливому зниженні обсягу продажів і прибутку. Як результат конкурентної боротьби стратегічне планування дозволяє скласти обґрунтований прогноз виробничої діяльності, забезпечити ефективний зворотній зв'язок зі споживачами, високу готовність персоналу до активної діяльності, а також скорочення витрат виробництва і обігу.
• Управління на основі оперативних рішень, у тому числі в аварійних і інших ситуаціях, що вимагають негайного втручання для досягнення стратегічних цілей. Основними методами такого управління є організаційні зміни, у тому числі удосконалення структури, перепідготовка працівників і їхня ротація, іншими словами, зміна організації відповідно до динаміки зовнішнього середовища як необхідна умова досягнення стратегічних цілей.

У рамках даного напрямку стратегічного менеджменту ефективність досягнення цілей підприємства багато в чому пов'язується з пошуком раціонального співвідношення централізації і децентралізації в організації управління. У корпораціях із централізованою системою управління проблеми вирішуються шляхом вибору операційних правил для всіх членів організації і у переконанні або примушенні співробітників до виконання цих правил.

Досвід українських підприємств показує, що в умовах децентралізованого управління проблема забезпечення ефективного виконання будь-яких правил не може бути вирішена одним лише адміністративним впливом. Свою ефективність довели такі методи, як створення внутріфірмових центрів прибутку, центрів витрат, а також венчурних центрів, розробка трансферних цін для взаєморозрахунків і розподілу ресурсів.

На практиці антикризове управління складається у виробці та застосуванні комплексу заходів, здатних забезпечити якісні зміни у виробництві і збуті. На підприємствах подібна система заходів реалізується за допомогою розробки економічних стратегій, спрямованих, насамперед на впорядкування фінансових потоків, які дістали назву фінансового оздоровлення. При цьому стратегія розглядається як довгостроковий розвиток підприємства і системи його взаємин із внутрішнім та зовнішнім середовищем, що веде підприємство до досягнення намічених цілей.

Дослідженню змісту і ролі економічної стратегії підприємства присвячені багато наукових вітчизняних і закордонних публікацій. Стратегія, наприклад, японської корпорації розуміється як система довгострокового розподілу ресурсів, що дає уявлення про майбутній стан компанії на ринку.

Головними компонентами економічної стратегії фінського менеджменту виступають широта охоплення інтересів різних взаємозалежних груп, раціональне використання ресурсів на основі оригінальних навичок, ув'язування різних інтересів в умовах конкуренції, взаємодія з навколишнім середовищем.

В американському менеджменті стратегія являє собою модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей на основі координації і розподілу ресурсів компанії. При цьому виділяється портфельна стратегія, що зв'язується з управлінням власністю (її придбанням і продажем), і ділова стратегія, ціль якої - досягнення конкурентних переваг.

Таким чином, стратегія підприємства визначається ключовими економічними цілями і у свою чергу визначає ринкову нішу, дозволяє створити інфраструктуру, адаптувати підприємство до зовнішнього середовища і забезпечити внутрішню координацію дій.

Відсутність єдиного погляду на поняття економічної стратегії обумовлено особливостями національних ринкових відносин, а також рівнем їхнього регулювання з боку держави. Аналіз української практики господарювання із цього погляду дозволяє виділити специфічні моменти антикризового управління.

На підставі вивчення практики більше 30 стабільно працюючих підприємств були виділені наступні елементи економічної стратегії промислового підприємства:

1. Стратегія промислового підприємства як процес цілеспрямованого розвитку, що припускає: постановку обґрунтованих цілей і завдань; виділення певних принципів дій (збалансованість, системний підхід, раціональність); пріоритетність дій (виділення значимих проблем і їхнє ранжирування).

2. Напрямки роботи з досягнення цілей підприємства (основної складової економічної стратегії):

• пошук нових ринків;
• розробка нової продукції;
• забезпечення високої якості товарів;
• поліпшення сервісу;
• розробка і впровадження нових технологій;
• придбання і раціональне використання природних ресурсів;
• забезпечення зростання виробництва;
• ефективне просування товару на ринку;
• забезпечення зростання прибутку в плановому періоді.

3. Основні питання розробки економічної стратегії:

а) в області маркетингу:

• сегмент ринку, на якому повинні бути сконцентровані зусилля;
• асортименти і якість продукції;
• розподіл ресурсів на стадії продажів;
• цінова політика;

б) в області виробництва:

• необхідний рівень виробництва;
• покупка комплектуючих або їхнє власне виробництво;
• термін запасів матеріальних ресурсів;
• політика набору або навчання персоналу;

в) в області фінансів:

• обсяг поточних і капітальних витрат;
• строки і напрямки інвестицій;
• джерела фінансування;

г) в області інноваційної діяльності:

• напрямки досліджень;
• строки і характер проведення змін у продукції.

4. Основні етапи розробки стратегії:

а) аналіз результатів діяльності підприємства за певний статистично значущий період, як правило, тривалістю, рівної періоду дії стратегії (це дає можливість визначити пріоритети в розвитку);

б) аналіз портфеля продукції, що включає:

• визначення орієнтації товарної маси на споживача (позиціювання продукції, що випускається);
• визначення конкурентноздатності продукції по якості, витратам, сервісу;
• визначення рівня рентабельності по кожному виду продукції;
• прогнозування обсягів випуску продукції;

в) розробка концепції організаційних змін на підприємстві;

г) визначення і оцінка альтернативних варіантів, а також наслідків прийнятих стратегічних рішень.

5. Умови дієвості стратегії:

• охоплення всіх сфер діяльності підприємства;
• узгодженість із зовнішніми обставинами;
• узгодженість із ресурсними можливостями;
• врахування місії підприємства;
• практичність і реализуємість рішень.

6. Стратегічні принципи:

• не порушувати сформованої на підприємстві рівноваги;
• планувати зміни;
• приділяти головну увагу інноваціям;
• щодня створювати умови для майбутньої діяльності.

Основні труднощі, що виникають перед керівниками підприємства при розробці і реалізації стратегії, зводяться до наступного:

• Зміна стратегії може зруйнувати сформований на підприємстві тип взаємин і викликати протидії, тобто конфлікт корпоративної культури.
• Застосування нових способів досягнення виживання на ринку може викликати збільшення витрат, пов'язаних з освоєнням нової продукції і не врахованих раніше в економічній стратегії.
• Недостатньо глибокий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства може підсилити негативні наслідки хибних стратегічних рішень.

Подолання цих труднощів полегшується, якщо організувати діяльність по стратегічному плануванню відповідно до певних правил з урахуванням наступних умов: