Економічна криза та шляхи її подолання в Україні в 21 сторіччі

    Реалізація антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема:

• збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;

• зростання державного боргу;

• використання валютних резервів для вливання ліквідності в банківську систему (Корея), підтримки доступу компаній до ліквідності (Бразилія);

• випуск казначейських облігацій;

• використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія)

• використання коштів державних та місцевих бюджетів;

• використання коштів державних банків та банків розвитку.

 

4.2. Особливості антикризового управління в Україні

 

    Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розрив налагоджених виробничих зв'язків, зміна форм власності і реструктуризація підприємств вимагають перегляду вироблених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи управління. Це пов'язане також із тривалим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем управління виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві. 
    Головною проблемою управління всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта управління умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності. 
    Варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі. При цьому виробничі системи мають ряд особливостей, знаючи і володіючи якими можна ефективно ними управляти.

    Виникнення тієї чи іншої виробничої системи, природно, зумовлено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення купівельного попиту, що змінюється. 
    Отже, неминуче виникають виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

    Антикризове управління — це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи — аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками. Велике значення при цьому має використання факторів кризи для наступного розвитку підприємства. Можливість антикризового управління визначається, у першу чергу, людським фактором. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні найбільш складних проблем, використовувати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до ситуацій, що виникають. 
    Тому основною метою антикризового управління є забезпечення гарних результатів — запланованих чи випадкових — за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого управління людьми і комунікаціями. Реалізація поставленої мети полягає в належному балансі між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу до співробітництва.

    Суть антикризового управління виражається в таких положеннях: кризи можна передбачати, очікувати і викликати; кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і необхідно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва; кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки. 
    Для того, щоб організація домоглася успіху, керівник повинен уміти передбачати можливість, імовірність появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і діяти адекватно сформованим обставинам.

    Кризові явища в економіці, як не банально це звучить, роблять сильних сильними, а слабких усувають з галузей і ринків. Компанії, що розвивалися на ринках України в «до кризовий період», які перебували в перманентній організаційно-управлінській кризі, чекає неминуче банкрутство, якщо найближчим часом вони не зроблять радикальних змін в своїх підходах до управління і ведення бізнесу. Що ж таке організаційно-управлінська криза?

    Якщо коротко, то організаційно-управлінська криза - це системна неспроможність нарощувати і ефективно використовувати наявні організаційні ресурси, а саме людські, фінансові, часові, маркетингові і інформаційні. Явні ознаки, по яких можна визначити, що компанія знаходиться в стані управлінської кризи наступні: 
• Реактивне реагування на проблеми. Проблеми вирішуються у міру їх надходження. 
• Ніякі несприятливі сценарії організаційного розвитку заздалегідь не розглядаються, відповідно ніякі попередні плани виходу з них не розробляються; 
• Замість «що робити?», керівництво зайняте питаннями «хто винен?». Пошук винних, замінює концентрацію на пошуках виходу з кризових станів; 
 
• Немає досвіду роботи компанії в рамках розробленої, кількісно та якісно обґрунтованої стратегії; 
• Ресурси компанії, окрім фінансових, не піддавалися систематичній оцінці. Маються на увазі, перш за все людські, маркетингові, інформаційні, організаційно-управлінські та адміністративні. 
    Що необхідно зробити власникам, інвесторам, акціонерам і топ-менеджерам компаній, для зміни ситуації? Перш за все, необхідно провести організаційну діагностику, оцінити наявні ресурси і поміняти стиль управління з реактивного на проектний. Проектний стиль управління виявляється, перш за все, в здатності розробляти плани діяльності відповідно до можливих сценаріїв розвитку несприятливих подій. Тобто діяти превентивно, чітко прорахувавши заздалегідь ресурси, які будуть потрібні в тих або інших ситуаціях. Іншими словами, проектний стиль предбачає розробку заздалегідь декількох антикризових стратегій, використовуючи технологію ТСАС (технологія створення антикризової стратегії). 
    Технологія Створення Антикризової Стратегії полягає в послідовному здійсненні ряду необхідних дій, метою, яких є створення найбільш адекватного плану діяльності бізнесу або компанії в умовах кризи і подальшого виходу з неї. Які ж складові цієї технології? З чого потрібно почати і до чого слід прийти? Перш за все, необхідно створити орган антикризового управління, який, як правило, носить назву комітет антикризового стратегічного управління (КАСУ), потім необхідно навчити людей, що увійшли до такого комітету, навичкам діяльності в робочих групах. Наступним кроком є проведення комітетом ресурсного аналізу Компанії або Бізнесу. Потім складається карта сценаріїв несприятливого розвитку на вибраному ринку (ринках, якщо діяльність компанії диверсифікована). Для кожного сценарію виробляється план реагування. У момент початку здійснення сценарію КАСУ вводить в дію відповідний план. Надалі комітет здійснює контрольні функції на фазі здійснення плану і вводить корегування, у разі відхилень від наміченого плану.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Висновок

 

    В даній курсовій роботі було ретельно відібрано достовірну й правдиву інформацію, яка точно характеризує проблеми економічної кризи.

    В цій роботі було дано конкретні відповіді на конкретні запитання, а саме:

1. що економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальних зв'язків у виробництві й ринкових відносинах, що, в остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.

2. Існує багато видів економічних криз (більшість з них наведена вище в роботі) і на мою думку ця кількість не буде стояти на місті, так само як не стоїть на місті економіка, будуть з'являтися нові види криз, але разом з цим - і нові методи їх вирішення.

3. Тема економічної кризи цікава, думаю не тільки мені. Вона буде актуальною ще велику кількість часу, а, можливо, і завжди, оскільки, я не думаю, що найближчим часом економісти навчаться згладжувати цикл до такого ступеня, щоб її амплітуда коливань була рівна нулю. При амплітуді коливань більше нуля - це вже цикл.

4. Коли спостерігаєш, як назрівають і відбуваються кризи в країнах - лідерах, таких як США, Японія, Німеччина, Англія, Франція, то мимоволі замислюєшся, що навіть такі багаті країни, стільки фахівців, що мають, засобів, впливу дотепер не можуть уникнути криз.

    Також в ході виконання роботи я дізнався, що в Україні також були економічні спади і підйоми.

5. Основними ознаками, властиві економічній кризі України, були:

1)  Катастрофічний спад виробництва і його низька ефективність.

2)  Криза платежів, що охопила практично всі галузі народного господарства, включаючи банківську систему.

3)  Криза фондового ринку.

4)  Криза державних платежів і державних фінансів в цілому.

5)  Криза банківської системи.

6)  Криза фінансів підприємств.

Також економічній кризі властива  "Галопуюча" інфляція, яка виступає у вигляді:

А)   Фактична девальвація гривни.

Б) Зростання реальних цін на імпортні товари.

В)Зниження купівельної спроможності населення унаслідок зростання цін без відповідного зростання заробітної платні.

Г) Зростання безробіття.

Свою дію на кризу має криміналізація економіки, а саме:

А) "Тінізація" економіки.

Б) Витік грошових коштів українського походження за межу.

В) Корупція.

Г) "Витік мізків".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. − К.: Атіка, 2002. – С.13-14

2. Базилевич В.Д. Історія економічних учень. Навчальний посібник / Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Леоненко П. М., Нестеренко А. П. - К.: Знання, 2004. – С.1300

3. Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. − К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. − С.34

4. Бобкевич  М.С. Антикризові заходи: крок за кроком // Червоний гірник. – 2009. - № 18. – С.1-2.

5. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003. − С.23-24

6. Буковинський С.А.  Фінансова криза в Україні: вплив на розвиток економіки та деякі заходи з досягнення фінансової стабільності / С.А.Буковинський // Фінанси України. – 2010. − №11. – C.10-30.

7. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: навчальний посібник / В. О. Василенко. - 2-ге видання, виправлення і доповнення - Київ: Центр навчальної л-ри, 2008. – С.507

8. Гнибіденко І.Г. Вплив світової фінансово-економічної кризи на соціальну сферу України / І.Гнибіденко // Економіка України. – 2009. − № 7. – С.64-73

9.  Економічні кризи: природа, наслідки та виклики / М.-Ю. Чень, Ч.К. Чуль, М.-Й. Леонг // Актуальні проблеми економіки. – 2012. − №7. – С.528-537.

10. Клочко В. Глобалізація та  особливості сучасної економічної кризи // Економіка України. – 2011. – №9. – С.48.

11.  Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль, Астон, 1997. − №7. – С.45-48

12. Кривов’язюк І.В.  Кризові явища в українській економіці та їх зв’язок з циклічністю / І.В.Кривов’язюк // Економіка та держава. – 2010. − №12. – С.5-8

13. Кузнецов О. Особливості антикризової програми «Групи двадцяти» // Економіка України. – 2011. − №1. – С.70.

14. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій: монографія / Л. О. Лігоненко. - К.: Наук. думка, 2000. – С.390.

15. Любич А.С. Загальна  економічна теорія. Підручник у 2–х част. – Тернопіль, Астон, 1996. – С.12 

16. Онищенко В. Модернізація як імператив розвитку України // Економіка  України. – 2011. − №7. – С.4.

17. Педь І.В.  Антикризові заходи: досвід країн ЄС //Формування ринкових відносин. – 2012. − №9. – С.16-21.

18. Пороховский О.А. Економічна криза як рубіж сучасного світового і національного розвитку / О.А. Пороховский // Економічна теорія. – 2009. – № 1. – С. 5–14.

19. Пріб К. А. Механізм стабілізації діяльності сільськогосподарських підприємств в умовах впливу фінансово-економічних криз // Економіка АПК. – 2012. − №5. – С.52

20. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. – К.: Таксон, 1996. − №11. – С.45-50.

21. Савченко А.Д.  Причини фінансової кризи та шляхи її подолання в Україні // Голос України. – 2008. − № 211. – С. 3.

22. Савченко, Т.Г.  Дослідження економічних циклів найбільших економік СНД на основі процедури Брай-Бошена / Т.Г.Савченко, І.П.Манжула // Актуальні проблеми економіки. – 2011. − №9. – С.289-299.

23. Слізкова, Г.В.  Особливості кризових явищ та антикризового управління в Україні / Г.В.Слізкова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. - №10. – С.66-72.

24. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук проф. В.Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – С. 487

25. Чередніченко С.В.  Заходи виходу України із сучасної фінансової кризи / С.В.Чередніченко // Держава та регіони. – 2010. − №6. – С.74-79.

26. Яценко Г.Ю. Канали та індикатори поширення кризових явищ в економіці України / Г.Ю.Яценко // Економіка України. – 2013. − №6. – С.42-54