Довгострокові та короткострокові позики

 

 

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

 

 

 

 

 

Кафедра бухгалтерського обліку

 

 

Курсова робота

на тему:

“Довгострокові та короткострокові позики“

 

 

Виконала:

Студентка 3курсу 1 групи

Факультету «Обліку та фінансів»

Спеціальності «Обліку та аудиту»

Денної форми навчання

Переятенець Світлана Григорівна

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2011

 

Зміст

 

 

Вступ

 

 Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності окрім власного капіталу і позикового капіталу. Залучений із зовнішніх джерел капітал призводить до утворення зобов’язань. Найчастіше потреба в кредитах має відносно короткотерміновий характер (до одного року) і виникає для поповнення оборотних коштів. Однак особливу роль серед позикових ресурсів підприємств відіграють і довготермінові зобов’язання, які виступають основним джерелом формування капітальних інвестицій.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілює в собі економічні вигоди. Довгострокові зобов'язання - зобов'язання інші, ніж поточні.

Метою даної роботи є дослідження обліку короткострокових та довгострокових позик підприємства.

Об’єктом дослідження виступають поточні та довгострокові зобов’язання які виникають при здійсненні господарської діяльності підприємства.

Предметом дослідження в даній роботі виступає первинний, аналітичний та синтетичний облік, нормативне регулювання короткострокових та довгострокових позик підприємства, шляхи і проблеми оцінки довгострокових зобов’язань на підприємстві. 

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• надати економічну характеристику довгострокових та короткострокових зобов'язань та нормативно-правове регулювання;
• дослідити особливості документального оформлення обліку позик;
• охарактеризувати синтетичний та аналітичний облік довгострокових та поточних позик;
• виявити можливості удосконалення оцінки довгострокових.

 

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ЇХ ОБЛІКУ

 

У фінансовій звітності і в бухгалтерському обліку зобов'язанням відведене “почесне” місце, оскільки їх частка у структурі балансу визначає економічний стан підприємства.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені П(С)БО 11 “Зобов'язання”, П(С)БО 2 “Баланс”, П(С)БО 21 “Вплив зміни валютних курсів”, П(С)БО 22 “Вплив інфляції”, Господарський Кодекс України, Закон України  “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Норми зазначеного П(С)БО 11 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ)[18].

Відповідно до П(С)БО 2 “Баланс”, зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла, внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов'язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних, активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Отже зобов'язаннями виступає заборгованість підприємства, яка виникає, головним чином у зв'язку з придбанням товарів та послуг, в кредит, або кредити, які, підприємство отримує для свого фінансування [20].

Обліковуються не всі господарські зобов'язання, а лише ті, що випливають з виконання укладених підприємством договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань із внесення платежів до бюджету та відповідних позабюджетних органів. У фінансовій звітності відображаються лише ті зобов'язання, щодо яких існує ймовірність їх погашення і сума яких може бути достовірно визначена. Отже, кредиторська заборгованість підприємства, щодо якої закінчився термін позовної давності або заборгованість перед ліквідованим підприємством не повинна відображатися у фінансовій звітності, оскільки вже не існує ймовірності її погашення, а отже, не відбудеться вибуття майбутніх економічних вигод.

Якщо на дату балансу раніше визначене зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Достовірність оцінки зобов'язань підтверджується договорами купівлі-продажу, підряду та іншими договорами, а також документами, що свідчать про отримання товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, про приймання виконаних робіт, надання послуг [2, 1, 10].

З метою правильної організації бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов’язання, групи яких виділені в П(С)БО 11 “Зобов’язання” (рис. 1.1) [18].

Заборгованість підприємства підлягає розгляду як зобов'язання, якщо вона існує на даний момент і є результатом здійснених господарських операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг) або подій.

Зобов'язання, як правило, виникають тоді, коли актив отриманий або коли підприємство уклало безвідмовний договір про придбання активу (кредиторська заборгованість за отримані товари, якщо вони не були заздалегідь оплачені, заборгованість перед банком за отриманий кредит).

Зобов'язання можуть бути пов'язані з необхідністю майбутніх платежів для збереження господарських зв'язків підприємства або здійснення нормальної підприємницької діяльності. зобов'язання мають певний термін виконання, хоча точна дата не завжди може бути відома. Зобов'язання набувають юридичної сили внаслідок укладених контрактів або статутних вимог [14, 12].

 

Рис. 1.1. Класифікація зобов’язань відповідно до П(С)БО 11”Зобов'язання”[24]

 

Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило, віддає ресурси, що втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони. Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватися за допомогою:

• сплати грошових коштів;
• передачі інших активів;
• надання послуг;
• заміни даного зобов'язання іншим;
• перетворення зобов'язань на капітал (за зобов'язаннями, не затребуваними в результаті закінчення терміну позовної давності, ліквідації підприємства-кредитора тощо).

Зобов'язання, пов'язані із затратами, що виникають у ході нормального операційного циклу, є поточними навіть тоді, коли, термін їх погашення настає після 12 місяців від дати балансу [26].

Оцінка зобов'язань відіграє значну роль при формуванні облікової політики підприємства. Застосування принципу обачності, що передбачає використання бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню сум визнаних зобов'язань, є важливим при оцінці зобов'язань. Відповідно нього зобов'язання слід визнавати за максимальною оцінкою.

Завдяки дії принципу безперервності оцінка зобов’язань підприємства здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й надалі. Для визначення балансової вартості зобов'язань використовують наступні види оцінок (рис. 1.2) [25, 23].

Рис. 1.2. Види оцінок балансової вартості зобов’язань

За П(С)БО 11 "Зобов'язання" в Балансі (ф. № 1) всі поточні зобов'язання відображаються за сумою погашення, тобто у фінансовій звітності в розділі поточних зобов'язань відображається сума, яка буде: фактично сплачена при погашенні такого зобов'язання [18].

Визначення теперішньої вартості залежить від умов і виду зобов'язання. За теперішньою вартістю відображаються довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки: суми довгострокових кредитів; облігаційних позик; довгострокових відсоткових векселів; платежів за довгостроковою орендою; позик небанківських фінансово-кредитних установ підлягають дисконтуванню.

Зобов'язання характеризуються:

• конкретними економічними ресурсами (поверненню підлягають ресурси, або їх грошовий еквівалент - залежно від умов договору);

• адресністю (ресурси повертаються позикодавцю або іншій третій особі за дорученням позикодавця);

• строком погашення заборгованості;

• винагородою за користування ресурсами;

• санкціями за порушення договірних зобов'язань за термінами і г мами погашення заборгованості [2].

Класифікацію зобов'язань за різними ознаками представлено у додатку Б.

Погашення зобов'язання може відбутися: сплатою грошових коштів у готівковій або безготівковій формі; передачею інших активів; наданням послуг; заміною зобов'язання іншим; відмовою кредитора від своїх прав або позбавленням їх. Використання тієї чи іншої форми порядку розрахунків між отримувачем коштів і платником визначається договором.

Списання зобов'язань з балансу з відповідним відображенням у звітності здійснюється при:

• зменшенні активу;

• сторнуванні забезпечення, тобто при зменшенні забезпечення за рахунок зменшення раніше відображених витрат [4, 12].

Кредиторська заборгованість, яка за рішенням суду (мировою угодою) влягає погашенню, в бухгалтерському обліку залежно від строку її погашення відображається у складі поточних або довгострокових зобов'язань відповідно до П(С)БО 11 "Зобов'язання" на рахунках класу 5 або 6.

Необхідно зазначити, що на підприємствах можуть виникнути операції, під час яких одне зобов'язання замінюється іншим: переведення довгострокової заборгованості в поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, заміна короткострокового зобов'язання на вексель, що призводить до списання одного зобов'язання та появи іншого, що не змінить валюти балансу.

Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. Відповідно до П(С)БО 11 "Зобов'язання" зобов'язання, яке не підлягає погашенню, списується з балансу з визнанням відповідної суми іншим операційним доходом того періоду, в якому зобов'язання визнано таким, що підлягає погашенню, з відображенням у рядку 060 Звіту про фінансові результати (ф. № 2) [18].

 

розділ 2 Облік зобов’язань

 

2.1 Документування операцій з обліку зобов’язань

 

Кредит – економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотку.

Документування є першим етапом бухгалтерського обліку, тому від його якості, достовірності, повноти та оперативності за лежить наступний процес обліку. Кредити підприємствам можуть надаватися банками яку національній, так і в іноземній валюті. Комерційні банки самостійно визначають порядок проведення кредитних операцій, встановлюють рівень відсоткових ставок і комісійних винагород у відповідності до діючого законодавства України. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком в залежності від ступеня кредитного ризику, наданого забезпечення, існуючого попиту і пропозицій, терміну користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником в письмовій формі [4].

Укладання кредитної угоди (договору) – досить складна та тривала процедура. Для укладання кредитної угоди підприємству потрібно необхідно надати наступні документи:

• клопотання про надання кредиту, в якому зазначаються основні параметри кредиту (строк використання, сума і мета використання);
• бізнес-план, його обґрунтування та розрахунок повернення кредиту;
• копії документів (договір, рахунки-фактури на постачання устаткування або матеріалів, під які береться кредит);
• фінансову звітність за останнє півріччя (рік);
• документи, що гарантують повернення кредиту;
• кредитний договір, що буде регулювати кредитні відносини між банком і підприємством.

Якщо ж отримання кредиту планується в банку, де підприємство не має поточного рахунку, необхідно також надати: установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками [3].

Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов'язкових розділів:

1. Боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також зазначено відсоткову ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;

2. Забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості;

3. Обмежувальні умови, які можуть стримувати дії позичальника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави тощо), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активи, не виплачувати високі дивіденди, не брати участі у злитті компаній тощо);