Фінансовий облік (облік активів)

Для обліку забезпечень використовується рахунок 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”. Його призначено для узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів та включення їх до витрат поточного періоду.

За кредитом рахунку відображається нарахування забезпечень, за дебетом – їх використання.

Рахунок 47 має такі субрахунки:

471 “Забезпечення виплат відпусток”;

472 “Додаткове пенсійне забезпечення”;

473 “Забезпечення гарантійних зобов’язань”;

474 “Забезпечення інших витрат і платежів”;

475 “Забезпечення призового фонду (резерв виплат)”;

476 “Резерв на виплату джек-поту, не забезпеченого сплатою участі в лотереї”;

477 “Забезпечення  матеріального заохочення”;

478 “Забезпечення відновлення земельних ділянок”.

Зауважте, розмір створених забезпечень переглядають на кожну дату балансу і в разі необхідності зменшують або збільшують. При цьому якщо відсутня ймовірність погашення майбутніх зобов’язань, сума нарахованого забезпечення підлягає сторнуванню.

 

                 

 

 

 

 

             12. Облік довгострокових і поточних зобов’язань

      Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов”язання згідно з П(С)БО 11 “Зобов”язання”

    Зобов'язання - це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування.

    Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов'язання, а також принципи відображення зобов'язань у фінансовій звітності визначає П(С)БО 11 "Зобов'язання".

     За строками погашення зобов’язання поділяються на поточні і довгострокові.

     Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, на яке нараховуються відсотки і яке підлягає погашенню протягом 12 місяців від дати балансу.

    До довгострокових зобов’язань підприємства належать:

- Довгострокові кредити банків;

- Довгострокові фінансові зобов’язання;

- Інші довгострокові зобов’язання.

    Для обліку довгострокових позик в бухгалтерському обліку використовується балансовий рахунок 50 "Довгострокові позики", на якому обліковуються уми довгострокових позик, одержані установами.

   Основними завданнями організації бухгалтерського обліку зобов'язань є:

Ø чітке документування розрахунків;

Ø своєчасна та повна реєстрація даних первинного обліку в регістрах;

Ø правдиве відображення інформації щодо зобов'язань в звітності та примітках до неї.

       Підприємство у сучасних умовах господарювання систематично залучають позикові кошти. З цією метою укладається кредитний договір між установою банку і підприємством, в якому визначаються об'єкти кредитування, умови одержання та погашення позик включаючи плановий розмір кредиту, процентні ставки плати за кредит, умови та розміри їх підвищення та зниження, розмір власних обігових коштів, що використовуються підприємством на формування матеріальних запасів і виробничих витрат, зобов'язання підприємства по заставі цінностей, що кредитуються, джерела погашення позики, терміни, на які вони надаються, та інші умови кредитування.

    Як правило, кредитний договір укладається на рік, але в окремих випадках він може бути укладений і на більш тривалий термін. Так, за позиками на капіталовкладення та іншими довгостроковими кредитами договір укладається на термін наданого строку, наприклад, будівництва. У рамках договору установи банку і підприємства виступають як рівноправні партнери, котрі слідкують за додержанням умов кредитування. Якщо заборгованість прострочена більше ніж на 30 днів, то надання нових кредитів припиняється: при нестачі обігових коштів на підприємстві його кредитування може бути продовжено під гарантію вищої організації, підприємства-спонсора або ін.

       За рахунок кредиту, при відсутності грошових коштів на рахунках в банках, оплачуються матеріальні цінності, що надійшли від постачальників, товари, послуги, відкриваються акредитиви та лімітовані чекові книжки для розрахунків за кредитовані цінності та послуги.

Виплата кредиту здійснюється установою банку шляхом перерахування

      Для обліку розрахунків у національній та іноземній валютах за кредитами банків, термін повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, і за позиками, термін погашення яких минув, застосовується рахунок 60 „Короткострокові позики”. Важливо зазначити, що для підприємств, в яких звичайний операційний цикл більше року, на рахунку 60 також будуть відображатися кредити банків, термін повернення яких перевищуватиме 12 місяців, починаючи з дати балансу, але при цьому такі кредити будуть погашені протягом одного операційного циклу підприємства.

      За кредитом рахунку 60 відображаються суми одержаних кредитів (позик) за дебетом - погашення заборгованості за ними та переведення до довгострокових зобов”язань у разі відстрочення кредитів (позик).

                            13. Облік витрат за видами діяльності

Облік витрат за видами діяльності передбачає групування втрат за їх призначенням на рахунках класу 9 «Витрати діяльності».

Витрати операційної діяльності поділяються на такі, що безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції, наданням послуг чи виконанням робіт, і витрати, що пов’язані з організацією, управлінням, обслуговуванням і забезпеченням основної діяльності. Перша група витрат включається до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), а друга обліковується відокремлено. До неї відносяться адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Розглянемо кожний з названих видів витрат.

Структура собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відображена на рис. 1.

Рис.1.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) — основна складова собівартості реалізованої продукції, яка формується протягом звітного періоду на рахунку 23 «Виробництво».

Структура виробничої собівартості представлена на рис. 2.

Рис. 2.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні та постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат (вид продукції, робіт, послуг) із використанням бази розподілу.

Базою для розподілу загальновиробничих витрат можуть бути:

• години праці;
• заробітна плата;
• обсяг діяльності;
• прямі витрати.

Під час розподілу загальновиробничих витрат необхідно враховувати фактичний рівень потужності діяльності підприємства у співставленні його з нормальним.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат, виходячи з фактичної потужності звітного періоду, постійні — виходячи з нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

 

 

 

 

 

 

14. Фінансова річна звітність підприємства

     Перед початком  складання фінансової звітності  необхідно:

1.Провести інвентаризацію  активів та зобов’язань підприємства.

2. Визначити прибуток (збиток) за рік, склавши проводки по  закриттю рахунків 7 і 9 класів.

     Повна фінансова  звітність, яку заповнює “Підприємство по обслуговуванню житла м.Українка”, складається з таких форм:

1. Баланс, форма №1;
2. Звіт про фінансові результати, форма №2;
3. Звіт про рух грошових коштів, форма №3;
4. Звіт про власний капітал, форма №4;
5. Примітки до фінансової звітності, форма №5;

Однією з ключових типових форм річного фінансового звіту є баланс (форма №1, для малих підприємств – форма №1-м). Баланс малого підприємства відрізняється від балансу інших підприємств меншою кількістю (приблизно вдвічі) статей балансу. У балансі розкривається поясність економічних ресурсів, які контролюються підприємством на дату балансу, та права на ресурси. Так, дебіторську заборгованість не можна назвати ресурсом. Дебіторська заборгованість означає права на грошові ресурси, які потім можна перетворити у необоротні активи чи запаси.

При складанні балансу слід враховувати вимоги:

•    П(С)БО 2 «Баланс»;

•    П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;

•    П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»;

•    П(С)БО 12 «Інвестиції»;

•    П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»;

•    П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»;

•    П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність;

•    П(С)БО 23 «Розкриття інформації про пов’язані сторони»;

•    П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів»;

   В балансі відображаються склад майна підприємства та джерела його формування у вигляді залишків за синтетичними рахунками бухгалтерського обліку. Окремі, близькі за своїм економічним змістом, рахунки в балансі об’єднуються в одну статтю, а статті – в розділи. Весь баланс поділений на 2 частини: ліву (актив) та праву (пасив). Сальдо за активом і пасивом балансу має при правильному його складанні бути однаковим. В свою чергу, актив балансу складається з трьох розділів:

    І. Необоротні  активи;

    II. Оборотні активи;

   III. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з п’яти розділів, а саме:

•     І. Власний капітал;

•     II. Забезпечення майбутніх витрат і платежів;

•     III. Довгострокові зобов’язання;

•     IV. Поточні зобов’язання;

•     V. Доходи майбутніх періодів.

      У балансі підприємства всі дані відображаються за принципом балансу-нетто. Баланс-нетто означає, що до підсумкового сальдо не включаються рахунки зносу, торгових надбавок, сумнівні борги, використання прибутку тощо. Наприклад, в активі балансу вартість засобів, на які нараховується амортизація чи знос, для підсумовування відображається за залишковою вартістю, а первинна їх вартість та знос відображаються додатково. Технологія складання балансу підприємства є досить складною. Починають складати баланс з заповнення його титульної сторінки. Крім тексту титульна сторінка вміщає низку кодів. Заповнити текст нескладно. Труднощі трапляються при заповненні кодів. Так, необхідно заповнити клітинку з кодом ЄДРПОУ. Код ЄДРПОУ розшифровується як Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України. Код присвоюється підприємству при його реєстрації органами статистики. Цей код (восьмизначний) має бути на печатці недержавного підприємства і він також є невід’ємною частиною багатьох бухгалтерських документів, у тому числі кожного платіжного доручення у банк. Наступний код – це код території за КОАТУУ. Розшифровується КОАТУУ як кодифікація адміністративно-територіального устрою України. За кодом КОАТУУ шифрується кожен населений пункт замість трьох нулів ставиться його код.

       Код за КФВ. Ця абревіатура розшифровується як Класифікатор форм власності. Записують цей код згідно з Класифікатором Держкомітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, затвердженим та введеним у дію наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. №288.

     Наступний код – СПОДУ , яким кодується орган державного управління. Розшифровується абревіатура як «система підпорядкування органам державного управління». Цю клітинку недержавні підприємства не заповнюють, оскільки вони не підпорядковуються органам державного управління. Державні підприємства можуть взяти цей код у своєї вищестоящої організації або в органах статистики. У окремих документах ще можна зустріти код ЗКГНГ (Загальна класифікація галузей народного господарства, затверджена наказі Міністерства статистики України від 24 січня 1994 р. №21). Однак класифікація за цим кодом відмінена наказом Держстандарту від 11 жовтня 19% р. №441. Замість коду ЗКНГ введено код КВЕД. Не записуються у бухгалтерській, але записуються у статистичній звітності коди підприємства за КВЕД та за КОПФГ. КВЕД розшифровується як код виду економічної діяльності. Код виду основної економічної діяльності встановлюється при реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України на підставі даних установчих документів згідно з Державним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96, затвердженим наказом Держкомітету по стандартизації, метрології і сертифікації від 22 жовтня 1996 р. №441. Код виду економічної діяльності складається з п’яти блоків. Загальний вид коду КВЕД наступний: