Контрольная работа по политэкономии

      Серед регіонів України  найбільшою  мірою  зацікавлені  в   реалізації

проекту ВЕЗ  на своїх територіях  і  провели  серйозну  підготовчу  роботу  в

цьому напрямку Одеська, Закарпатська, Донецька і Київська області.

      У Автономній республіці Крим  уже функціонує ВЕЗ «Сиваш».  Вона діє на підставі  Закону  України  «Про  деякі питання валютного   регулювання   й оподатковування суб'єктів експериментальної економічної  зони  «Сиваш»»  від 23.02.96 р. N 65/96-ВР.  Цим законом передбачений ряд пільг  для  суб'єктів господарювання.   Наприклад,   сировина,   матеріали,   устаткування   (крім підакцизних товарів),  що  увозяться  в  Україну  для  власного  виробництва суб'єктами  експериментальної  економічної  зони  «Сиваш»,   не   підлягають обкладенню ввізним митом і податком із додаткової  вартості;  надходження  в іноземній валюті на користь  суб'єктів  експериментальної  економічної  зони «Сиваш» не  підлягають  обов'язковому  продажу  на  міжбанківській  валютній біржі у випадку використання їх на розвиток цієї зони, і т.д.

      Таким чином, створення вільних  економічних зон на території  України є

одним із найважливіших  напрямків  розвитку підприємництва,  оскільки  вони сприятливо впливають на багато сфер  діяльності  людини:  стимулюють  роботу наявних  підприємств,  заохочують  створення  нових,  збільшують   кількість робочих  місць,  підвищують  надходження  в  бюджет  і  покращують  добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ.

      Для появи такого  суспільного   феномена,  як  підприємництво,  а  тим

більше для  перетворення його  в  основну організаційну форму виробництва, необхідні  визначені  умови.   Для  країн  із  ринковою  економікою  існують загальні умови розвитку підприємництва:

- стабільність  державної економічної і соціальної політики;

- позитивна  суспільна думка відношення до  підприємництва;

- пільговий податковий режим;

- наявність  розвитої інфраструктури підприємництва;

- ефективна  система захисту інтелектуальної  власності.

      В Україні і більшості пострадянських  країн  особливо  актуальні

 такі умови:

1. Наявність  відповідних майнових прав на  умови і  результати  виробництва, оскільки підприємець  обов'язково  повинний  бути  власником  зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті  його  реалізації.   Тільки при  цих  умовах   виникає   належна   зацікавленість   для   здійснення підприємницької діяльності.

2.  Визначене   економічне,  правове  і   політичне  середовище.    Формальне

визнання  майнових  прав  на  умови  і   результати   виробництва   може

співіснувати  з іншими правовими нормами, що регулюють  економічне  життя товариства,   але   не забезпечують   достатнього    ступеня    економічної самостійності.

    Різноманітного  роду  обмеження,  що  формують  економічне   середовище,

    повинні  забезпечувати достатній «коридор  свободи».   Для  підприємця  це

    виражається  в одержанні достатньої самостійності  при:

- виборі виду  господарської діяльності;

- визначенні  споживачів товарів і постачальників  ресурсів;

- визначенні  цін;

- розпорядженні  отриманим прибутком.

3. Повна економічна  відповідальність за результати  діяльності.   Цей  пункт

    незвичний  Україні як постсоціалістичній  країні, проте  варто  пам'ятати,

    що  негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

- збитковість,  тобто перевищення витрат над  прибутками;

- істотна втрата  майна;

- банкрутство  (визнання повної неплатоспроможності).

4. Етика підприємництва.  Етика підприємництва є  одним  із  чинників  його

    прибутковості  або прибутковості.  От морально-етичні  норми,  затверджені

    в  середовищі підприємців на цивілізованих ринках:

- обов'язковість;

- загальна висока  культура й освіченість;

- контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити  їх,  мобілізувати

   на досягнення  поставлених цілей.

      Аналіз підприємницької діяльності  дозволив  визначити  такі  істотні

чинники її успіху:

- високу кваліфікацію;

- великі особисті  контакти;

- достатні матеріальні  і фінансові ресурси;

- наявність  замовлень споживачів.

      Проте порівнюючи дані розвитки  вітчизняного малого  підприємництва  з

показниками інших  країн, робимо висновок, що Україна значно  відстає навіть

від країн Східної і Центральної Європи.  Для порівняння: у Польщі на  тисячу

жителів припадає 51,3 МП.  у Чехії -  12,4.   в Україні (  лише  2,6.   У

країнах  ринкового господарства  більше   половини   ВВП   створюють   малі

підприємства.  У Україні поки що малий бізнес не відіграє  істотної  ролі  в

забезпеченні  економічного зростання, його внесок у  ВВП подає лише  9.   0-9.

5%.[2]

      Це відбувається  завдяки  тому,  що  у  своїй  діяльності  вітчизняне

підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди,  що  можна  поділити

на макро- і  мікроєкономічні.  До першої групи  ставляться такі:

1.  Податкова   політика,  відсутність   належного   законодавчо-нормативного

   забезпечення.  Сьогодні податкова  система   країни  впливає  на  розвиток

   бізнесу вкрай негативно.  Підприємницька діяльність  не  може  повноцінно

   розвиватися  за відсутності або недосконалості  законів, що її регулюють.

2. Адміністративні  бар'єри.  Велика кількість законів,  нормативних актів,

   інструкцій  заплутує  підприємців;  крім  того,  підприємства  піддаються

   частим  і  безпідставним  перевіркам  із  боку  різноманітних   державних

   органів.

3. Обмеженість  внутрішнього попиту і наявність  кризи збуту  на  внутрішньому

   ринку.  Малий бізнес постійно втрачає  головних споживачів своєї продукції

   внаслідок  погіршення  рівня  заможності  населення,  зменшення  прибутків

   громадян.

4. Недостатня  державна підтримка.  На сьогодні  в  Україні  ще  не  склалася

   ефективна  система державної підтримки і  захисти  малого  підприємництва.

   Механізм  фінансування і  кредитування,  інформаційне  і  консультаційного

   забезпечення,  система   підготування   і   перепідготовки   кадрів   для

   підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

5. Низька інвестиційна  активність унаслідок нестабільності  економіки.

6. Неразвиненість  інфраструктури.  Роль об'єктів  інфраструктури  в  розвитку

   малого  бізнесу дуже незначна.  Між  різноманітними організаціями підтримки

   МП і  підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво  й  обмін

   інформацією.

7.  Тіньова   економіка.   Найчастіше  МП  є  змушеними  учасниками  тіньової

   економіки,  котрих туди «заганяє» податковий  тиск,  державна  бюрократія,

   тощо.

8. Неефективна  приватизація.  Процес малої   приватизації,  що  мав  місце   в

   нашій  країні, був підпорядкований багатьом обмеженням.  У результаті, при

   повторному  ринку  приватизаційних  об'єктів,  що  не  функціонує,  багато

   підприємств знаходяться в руках тих, хто не в змозі ними  управляти,  але

   не може  їх продати.

9. Неразвиненість  ринку нерухомості.  Малим підприємствам  катастрофічно  не

   вистачає  офісних помешкань.  Орендна плата  дуже  висока,  правила  оренди

   заплутані;  у багатьох випадках об'єкт  не дозволяють  приватизувати   разом

   із помешканням.

      Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають  на  розвиток

малого підприємництва, можна виділити такі: засіб

- і час виникнення; форма

- власності;

- фінансові  можливості підприємства;

- асортимент  продукції, її якість і попит  на її;

- обрану стратегію  діяльності підприємства, його організаційну структуру;

- кадрову політику;

- можливість  доступу до комерційної інформації;

- ступінь дотримання  клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

      Умови розвитку ринкової інфраструктури  і чинники, що впливають на  її

становлення  в  Україні,  подібні   з   умовами   і   чинниками   здійснення

підприємницької діяльності як по утриманню, так і  по  наборі  позитивних  і

негативних рис.  Очевидно, що в умовах, що призводять західних  спеціалістів

у страхітливість і, на жаль,  сприйманих  українськими  як  щось  належне  і

неминуче, по всіх  законах  ні  підприємництво,  ні  ринкова  інфраструктура

працювати не може.  Але до загального подиву, вони не тільки виживають,  але

і   функціонують,  не  дивлячись  на  всі  перешкоди.    Це   робить   честь

вітчизняним підприємцям, загартованим у важких  умовах,  але  ніяк  не  може

служити виправданням керівним органам.  Очевидно, що так  продовжуватися  не

може, і, якщо не почати  термінових  мір,  підприємництва  (так само  як  і

ринковій  інфраструктурі)  або  вимруть,  або  цілком  перейдуть  у  тіньову

економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії.