Основні етапи розвитку теорії і методики анотування

Тема: Основні етапи розвитку теорії і методики анотування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження розвитку теорії і методики анотування

1.1 Аналітичний огляд джерельної  бази досліджень

1.2 Суть, призначення і функції  анотацій

1.3 Види та класифікація анотацій

Розділ 2. Особливості етапів розвитку теорії та методики анотування

2.1 Розвиток теорії анотування  в кінці 18 та в 19 ст.

2.2 XX ст. – новий теоретичний  і методичний рівень анотування

2.3 Сучасний етап розвитку теорії  анотування

Розділ 3. Розвиток методики анотування документів

3.1 Основні положення методики  анотування

3.2 Складання анотацій різних типів для бібліографічних покажчиків

3.3 Особливості складання видавничих  та книготорговельних анотацій

Висновок

Список використаних джерЕЛ

 

Вступ

 

 

За формулюванням, наданим у  ДСТУ 2394-94, анотація – це "стислий  коментар чи пояснення щодо документа  чи його змісту, а іноді навіть його короткий опис, що додається, як правило, у вигляді примітки після бібліографічного опису документа". Проте більш вдалим є визначення анотації з "Короткого термінологічного словника із бібліографознавства та соціальної інформатики", згідно з яким анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів. Більшість анотацій дають оцінку первинному документу, вказують на його значення, місце серед інших. Складання анотацій, мабуть, найбільш творчий і суб'єктивний процес з усіх процесів аналітико-синтетичної обробки документів, він найменше формалізований і тому вимагає від анотатора найвищого професіоналізму.

Можна вважати, що елементи анотування виникли в глибоку давнину, коли використовували розгорнуті назви  творів, що містили певну характеристику їх. Багато книг мали передмови й  післямови, в яких часто подавали детальну характеристику змісту, причини написання, призначення, розповідалося про авторів.

Анотування в сучасному розумінні  виникло з потреб бібліографічної  діяльності. З появою значної кількості видань, щоб полегшити орієнтацію читачів у їхньому потоці, виникла необхідність здійснювати кваліфікований аналіз, короткий переказ, авторитетну оцінку публікацій.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є інформаційна діяльність в суспільстві.

Предмет дослідження – основні етапи розвитку теорії і методики анотування.

Метою курсової роботи є дослідження основних етапів розвитку теорії і методики анотування.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

- охарактеризувати теоретичні  аспекти дослідження розвитку теорії і методики анотування;

- дослідити особливості етапів розвитку теорії та методики анотування;

- дослідити розвиток методики анотування документів.

Теоретико-методологічною основою  роботи є праці таких дослідників, як Кушнаренко Н.М. [12], Удалова В.К. [12], Ильюшенко М.П. [7], Воробйов Г.Г. [2], Слободяник М.С. [20], Швецова-Водка Г.М. [24] та ін.

Головні методи дослідження – історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Робота складається  зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження розвитку теорії і методики анотування

 

 

 

1.1 Аналітичний огляд джерельної  бази досліджень

 

 

 

Для написання даної курсової роботи використано та опрацьовано 25 джерел літератури. Серед яких присутні нормативні документи, підручники із предмету Документознавство, наукові видання, статті та періодичні видання в яких розглянута дана тема.

 

Опрацювання досить великої кількості  різноманітної літератури дало змогу розглянути дану тему, як з точки зору теорії та і з точки зору практики.

В практичній частині курсової наведено на конкретних прикладах методику анотування як в сучасний час так і від  початку історії даного питання. З даного питання всі терміни та визначення написані в ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. – К., 2005.

Для довідкових анотацій не характерні пряма рекомендація, конкретна оцінка твору, але це не передбачає формального ставлення до анотованого документа, до того ж оцінка анотованого твору може мати непрямий характер. Наприклад, сам факт уміщення анотації в бібліографічному покажчику може свідчити про позитивну оцінку документа.

У довідковому анотуванні застосовуються певні особливі методичні прийоми. Так, при складанні довідкових анотацій загального характеру уточнення назви документа здійснюється, якщо назву сформульовано нечітко чи недостатньо повно. Якщо ж бібліографічний опис дає досить повне уявлення про зміст документа, в анотації більше уваги приділяється відомостям про автора, обставинам написання твору, характеру викладу матеріалу. Саме такі анотації широко використовуються в покажчиках загальної бібліографії.

Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: Роман. – Л.: Червона калина, 1992. – 341 с  – (Іст. б-ка).

Основу роману становлять події 1918-1922 pp. у Холодному Яру на Чигиринщині.

Кулешов С.Г. Концепції документа  як засобу соціальних комунікацій // Бібліотекознавство. Документознавство. інформатика: 36. наук, праць. – X., 1999. – С 81-88. – (Вісн. Харк. держ. акад. культури; Вип. 1).

Відомий український фахівець у  галузі документознавства викладає свій погляд на проблему відмінності документа й книги із застосуванням комунікативного підходу. Визначено поняття "динамічний" і "статичний" документи [12, 231].

Для бібліографічних видань спеціальної бібліографії важливим є висвітлення проблематики анотованого твору, тому основним елементом цих анотацій виступають відомості, що розкривають, уточнюють назву. Всі інші ознаки твору подають, якщо без них неможливо зрозуміти його проблематику.

Законодавство – бібліотекам України: Загальні засади діяльності б-к / Нац. парлам. б-ка України; Уклад.: Т. Слепцова. – К, 2000.-200 с.

У складанні аналітичних рекомендаційних  анотацій важливо уникнути надання  неповного, однобічного уявлення про  документ у цілому. Тому в аналітичному рекомендаційному анотуванні основна  увага приділяється характеристиці об'єкта анотування в загальному контексті  твору. Наприклад:

Канівець В.В. Віддавали батька в прийми: Комедії. – К.: Укр. письменник, 1997. – 355 с

Володимир Канівець – відомий український  прозаїк та драматург. До пропонованої збірки увійшли комедії, що порушують питання взаємин між людьми в нашому суспільстві й з успіхом ідуть на сценах театрів.

Комедія, що дала назву збірці, висвітлює  пекучу проблему, яка постає подекуди перед старими людьми. Не потрібні вони господарствам, де працювали все  життя, не потрібні дітям та онукам, бо ті живуть у містах, а старим там немає місця. У комедії проявилося вміння драматурга бачити в сумному і трагічному смішне, і навпаки: у смішному – сумне і жалісне [12, 234].

Групові рекомендаційні анотації найбільш доречні в рекомендаційних бібліографічних  посібниках. Вони дають змогу порівняти анотовані твори, показати їхню подібність і своєрідність, але при цьому уникнути багатослів'я і повторів. їх складають здебільшого, характеризуючи різні твори або видання, поєднані видавничою формою, тематикою чи авторством. У цьому випадку подається узагальнена характеристика творів з вказівками на відмінності в трактуванні теми, на відмінність щодо доступності творів, характеру викладу матеріалу тощо. Наприклад:

Косач Ю. Рубікон Хмельницького: Іст. повість. – Л.: Червона калина, 1992. – 215 с

Пахучий О.О. Тиміш Хмельницький, син  Богдана: Іст. роман. – К.: Укр. письменник, 1992. – 430 с

Кулаковський В.М. Іван Сірко: Роман. – К.: Молодь, 1992. – 317 с.

На сторінках творів постають долі найвідоміших історичних осіб, визначних  воєначальників та політичних діячів України. Нові оцінки відомих історичних подій та особистостей характеризують твори про Богдана Хмельницького та його сина. Цікавий сюжет, яскраве зображення боїв та походів у романі про Івана Сірка задовольнять прихильників пригодницького жанру.

 

1.2 Суть, призначення і функції  анотацій

 

 

Ознаки, за якими характеризується документ в анотації, називаються  інформаційними елементами. Зазвичай це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо. Відбір інформаційних елементів здійснюється відповідно до характеру первинного документа, а також відповідно до конкретного призначення анотації. Залежно від призначення (для бібліографічних покажчиків, орієнтованих на різні категорії користувачів; для вміщення в первинному документі; для бібліотечних каталогів і т. ін.) різниться зміст, характер викладу відомостей, їхній обсяг в анотаціях. Тому не можна переймати анотації з одних джерел для використання в інших.

Анотації є засобом повідомлення користувачів про існування документів певного змісту й характеру, вони сприяють орієнтації в документних потоках. Завдяки їм значно полегшується пошук потрібних документів, оскільки користувач заздалегідь одержує відомості про зміст, форму і призначення, особливості, наукову й художню цінність творів.

Анотування найширше використовується для характеристики документів у  бібліографічних покажчиках, бібліотечних каталогах та інших сферах бібліотечної діяльності, а також у видавничій справі, книжковій торгівлі з метою інформації та реклами творів друку [21, 57].

Функції анотацій остаточно не визначені  й не сформульовані, але більшість  фахівців вважають, що для них характерне виконання загальних функцій  бібліографічної інформації, а саме: пошукової, комунікативної, оцінної. Пошукова функція здійснюється при визначенні місцезнаходження документа, певні  ознаки якого відомі користувачеві. Суть комунікативної функції полягає  в повідомленні користувача про існування невідомих йому документів, зміст яких відповідає його інформаційним потребам. Обидві зазначені функції реалізуються насамперед через наявність в анотованому бібліографічному записі бібліографічного опису, але наявність анотації суттєво підвищує пошукові та комунікативні властивості запису.

Оцінна функція властива саме анотації, вона проявляється в наявності позитивної чи негативної оцінки документа, рекомендації його певній категорії користувачів. В основі анотації, складеної на високому професійному рівні, завжди лежить оцінка твору. Об'єктивний аналіз первинного документа, що здійснюється в процесі анотування, вимагає від анотатора виявлення позитивних властивостей і недоліків цього документа. Оцінні елементи іноді є в тексті анотації, але не завжди. Часто оцінка проявляється вже у виборі документів для анотування. Наявність оцінної інформації в анотації сприяє прийняттю користувачем безпомильного рішення щодо необхідності звертання до первинного документа [12, 214].

Щоб функції анотацій максимально  реалізувалися, вони мають задовольняти певні вимоги, найважливіші серед яких змістовність і доступність. Змістовність передбачає повноту передачі змісту документа, тобто вичерпний перелік розглянутих у ньому питань та особливостей їхнього розгляду і викладу. Разом з тим в анотації не слід повторювати відомостей, що містяться в назві документа й інших елементах бібліографічного опису. Змістовність анотації невіддільна від її об'єктивності. Анотація має точно передавати тематику твору й позицію автора, а не думку анотатора. У разі принципових неузгоджень між автором твору й анотатором в анотації подають спеціальне застереження.

Вимога доступності задовольняється  завдяки чіткості та логічності викладу  відомостей, використанню загальноприйнятої  сучасної термінології, простоті й  зрозумілості мови анотацій.

Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід зазначити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встановлюється залежно від їхнього типу та призначення [22, 63].

Вимогу індикативності розуміють  як відповідність тексту анотації потребам її конкретного призначення і  характеру первинного документа. Вирішальне значення має мета складання анотації, характеристики того посібника, у якому її буде вміщено. Так, складаючи анотації для бібліографічного покажчика з певної теми, доцільно зосередитися на змісті творів, для персонального – на їхньому місці в творчості автора, історії створення. У видавничих анотаціях, які мають насамперед рекламну мету, характеризують не тільки зміст творів, а й видання, тому вони містять відомості про ілюстративні матеріали, науково-довідковий апарат і т. ін.

1.3 Види та класифікація анотацій

 

 

Розмаїття мети складання анотацій, різноманітність ІПС, у яких вони використовуються, а звідси й індикативність анотацій потребують їхньої класифікації. Розробка класифікації анотацій має велике теоретичне і практичне значення, оскільки сприяє глибокому пізнанню суті анотування, опрацюванню його методики, уніфікації окремих процесів. На сьогодні немає єдиної класифікації анотацій. Фахівці в галузі бібліографії, інформатики, лінгвістики, книгознавства пропонують різні підходи до визначення ознак такої класифікації. Найбільш розвинута класифікація анотацій у бібліографії. Більшість бібліографів згодні, що головною ознакою, за якою доцільно поділяти анотації, має бути функціональна. За цією ознакою анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні [14, 67].

Довідкова анотація перш за все уточнює  назву документа, вона може подавати додаткові відомості про автора, а також про форму, жанр, призначення  та інші особливості твору, яких немає  в бібліографічному описі. Такі анотації максимально короткі, не подають  розгорнутої характеристики первинного документа, їм властиві здебільшого  пошукова та комунікативна функції. Наприклад: