Особливості обліку витрат виробництва

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Января 2013 в 17:49, курсовая работа

Описание работы

Метою і завданням дослідження є удосконалення організації та методології бухгалтерського обліку витрат виробництва і умовах формування ринкових відносин.
Для реалізації цієї мети в дослідженні розв'язуються такі завдання:
– розкривається економічна суть витрат виробництва;
– дається оцінка та проводиться класифікація витрат виробництва в сучасних умовах господарювання;
– визначаються загальні підходи до формування та обліку витрат діяльності підприємств незалежно від форм власності;
– досліджується організація обліку витрат виробництва.

Содержание работы

Вступ 3
1. Склад витрат виробництва 5
2. Особливості обліку витрат виробництва 10
2.1. Мета та етапи обліку витрат виробництва 10
2.2. Облік прямих виробничих витрат 12
2.3. Характеристика основних методів калькулювання 17
2.4. Аналітичний облік, витрат виробництва 20
3. Облік браку та напівфабрикатів власного виробництва 24
3.1. Облік браку у виробництві 24
3.2. Облік напівфабрикатів 30
Висновки 33
Список використаної літератури 35

Файлы: 1 файл

Oblik_vyrobnyctva.doc

— 286.00 Кб (Скачать файл)

Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, в нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловості тощо.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Змішаний метод використовується, в основному, в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт – попередільний.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями  технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з наступних умов:

1) кожний зразок або партія  ідентичних зразків готової продукції  легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;

2) кожний зразок або партія  ідентичних зразків готової продукції  виконується за технічним замовленням  або безпосередньо за завданням  замовника;

3) випускається відносно невелика  кількість продукції;

4) виготовлення кожного зразка  партії ідентичних зразків готової  продукції потребує значних витрат.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку цитрат на виробництво є необхідність точного  обліку і відокремлення витрат іа яким-небудь одним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами).

У випадку, коли витрати виробництва  не можуть бути повністю піднесені  до окремого замовлення (роботи) або  до декількох з них, тобто облік  ведеться тільки по виробництву в  цілому, а не за окремими замовленнями – використовується Попередільний метод або комбінація позамовного і попередільного методів.

Для обчислення собівартості продукції  при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

Попередільний метод має два  варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється  на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле, наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

2.4. Аналітичний облік, витрат виробництва

Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може 11 вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи або самостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в  адміністративно-господарському розумінні  виробнича частина підприємства, яка складається з декількох  ділянок, що спеціалізуються на випуску  певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розрізняють наступні види цехів:

  • основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії – заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей – гвинтів, шайб, гайок тощо);
  • допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;
  • обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;
  • побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);
  • експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху – це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка представляє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства.

Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємства, що мають  безцехову структуру, складаються  тільки з їх самостійних ділянок.

В залежності від масштабів виробництва  та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня – це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху – це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (в поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному – конвеєром).

Допоміжні виробництва  – це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних  видів виробництв:

  • інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, штампів, моделей, запасних частин, виробництво будівельних конструкцій і деталей);
  • ремонтні (ремонт механічного і електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд);
  • енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теплоенергії, стислим повітрям, киснем, водою);
  • транспортні (залізничний, водний і автомобільний транспорт тощо).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємствах – для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за .споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

У виробництвах, які випускають однорідну  продукцію, всі витрати за місяць розподіляються на кількість виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год електроенергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м3 води, 1 т перевезень, 1 год. роботи автомобіля тощо).

Складніше організований розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому етапі тут розподіляються непрямі витрати, на другому – оцінюються залишки незавершеного виробництва.

Особливістю допоміжних виробництв є  наявність взаємних (зустрічних) ' послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати і списувати взаємні та інші послуги за плановою або нормативною собівартістю. В деяких випадках допускається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця.

Обслуговуючі виробництва  та господарства – це виробництва, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства.

Продукція обслуговуючих виробництв та господарств, а також виконані ними роботи та послуги можуть споживатись  як безпосередньо самим підприємством для власних потреб, так і іншими сторонніми (зовнішніми) споживачами.

Аналітичний облік витрат обслуговуючих  виробництв ведеться в розрізі наступних  виробництв та господарств:

  • житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо);
  • науково-дослідні та конструкторські підрозділи;
  • майстерні побутового обслуговування (ательє, перукарні);
  • їдальні та буфети;
  • будинки відпочинку, санаторії, профілакторії, спортивні клуби та інші установи оздоровчого та культурно-просвітницького призначення;
  • дитячі дошкільні установи.

 

 

3. Облік браку та напівфабрикатів власного виробництва

3.1. Облік браку у виробництві

Поняття браку у виробництві

Одним з основних видів втрат  у виробництві є брак продукції.

Брак у виробництві – це вироби або роботи, які не відповідають установленим вимогам і не придатні для використання за прямим призначенням або потребують додаткової обробки.

На деяких виробництвах виникають  відходи, які поділяються на технологічні втрати і технічно неминучий брак. До технологічних втрат належить вилучення напівфабрикатів, деталей, вузлів і виробів, що не відповідають вимогам нормативно-технічної документації та виникають у виробництві внаслідок невідповідності виробничих запасів технологічним вимогам або непередбачених відхилень в здійсненні окремих операцій, недостатньої керованості окремими операціями технологічного процесу.

Технічно неминучий  брак у виробництві – це напівфабрикати, деталі, вироби, які з технологічних причин не відповідають вимогам нормативно-технічної документації і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після усунення виявлених недоліків.

Облік браку у виробництві класифікують за наступними ознаками:

1. За місцем виникнення:

  • внутрішній брак – брак, виявлений до відвантаження продукції (або передачі) споживачу;
  • зовнішній – брак, виявлений безпосередньо у покупця.

2. За характером дефектів:

  • остаточний брак – брак, який неможливо виправити або економічно недоцільно виправляти;
  • виправний брак, який може бути виправлений шляхом додаткової обробки або заміни непридатних деталей і комплектуючих.

3. За причинами виникнення (неякісні  матеріали, неподача електроенергії  тощо).

4. За винними особами (робітник, постачальник).

Не вважаються браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за підвищеними технічними вимогами, в тому разі, якщо вони не відповідають цим вимогам, але відповідають стандартам або технічним умовам на аналогічні продукти або вироби широкого вжитку.

Також не належать до браку втрати від сортності, тобто від переведення продукції за якістю в нижчий сорт.

Документування

Виникнення браку у виробництві  документують актом про брак (форма  Т-46), повідомленням, листком про  брак або у відомостях (форма Т-47). В цих документах зазначають дані про забраковану продукцію, її вид, сорт, типорозмір, одиницю виміру, кількість), причини виникнення браку, винну особу, вид браку. Зазначені документи підписуються комісією в складі керівника або заступника керівника підприємства, головного бухгалтера, керівників відділів: матеріально-технічного, збуту, ціноутворення, виробництва. У разі, коли вартість матеріальних цінностей зменшується за рахунок втрат споживчих властивостей, комісія підприємства повинна мати пояснювальні записки від матеріально відповідальних осіб про неправильне зберігання або використання.

На підставі акту брак оцінюють за нормативною вартістю з урахуванням  місця виникнення браку та технологічної  операції.

Характеристика рахунку 24 "Брак у виробництві"

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві продукції передбачено рахунок 24 "Брак у виробництві". Цей рахунок активний, балансовий.

По дебету рахунку 24 "Брак у виробництві" відображаються витрати від виявленого зовнішнього та внутрішнього браку (вартість невиправного, остаточного браку та витрати на виправлення браку), витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму, витрати на утримання гарантійних майстерень; по кредиту – суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, і суми, що списуються на витрати на виробництво як втрати від браку, суми зменшення втрат від браку продукції: вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною; вартість утримання з винуватців браку; суми відшкодувань, одержаних від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили виникнення браку продукції.

Информация о работе Особливості обліку витрат виробництва