Розрахунки з постачальниками та підрядчиками

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….

Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками………………………………………………………………………….

Розділ 2. Особливості бухгалтерського обліку операцій з розрахунків з постачальниками та підрядниками на ПП «Марія»……………………………….

Розділ 3. Проблемні питання та напрями удосконалення обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками…………………………………………………..

Висновки…………………………………………………………………………….

Список використаних джерел……………………………………………………..

Додатки………………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Тема обліку розрахунків  з постачальниками та підрядниками розглядалась провідними вітчизняними науковцями з бухгалтерського обліку, зокрема Ф.Ф. Бутенцем, А.С. Барановська, Г.В. Власюк, В.В. Жуковська, А. Козоріз, О. С. Кравченко, О.М. Шапошнікова та іншими. Проте ряд питань досі залишаються недостатньо вивченими, що зумовлює актуальність даної теми та подальшого дослідження.

Майже всі суб’єкти господарської  діяльності так чи інакше споживають товари та послуги інших суб’єктів. Ведення обліку розрахунків з  постачальниками та підрядниками є  важливою складовою для забезпечення ефективної співпраці з іншими підприємствами, та надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове  становище, результати діяльності та рух  грошових коштів підприємства для прийняття  рішень.

Об’єктом дослідження  виступає стан обліку розрахунків з  постачальниками та підрядниками на підприємстві ПП «Маріна» та напрями удосконалення обліку розрахунків.

Предметом дослідження є  облік розрахунків з постачальниками  та підрядниками.

В цілому зі стану обліку розрахунків з постачальниками  та підрядниками на підприємстві існують  первинні документи та аналітика  що ведеться відповідними підрозділами підприємства, частина інформації має  собою комерційну таємність.

Оскільки основним видом  діяльності ПП «Маріна» є оптова та роздібна торгівля, то ефективність забезпечення правильного ведення розрахунків з постачальниками є запорукою правильного функціонування фірми.

Метою дослідження буде дослідити  стан обліку розрахунків з постачальниками  та підрядниками на підприємстві ПП «Маріна» та навести приклади удосконалення обліку

 Відповідно до мети  сформульовано завдання дослідження:

1. визначити економічну сутність розрахунків з постачальниками та підрядниками, їх значення, роль і місце в діяльності підприємства;
2. здійснити огляд нормативно-правової бази, яка регламентує порядок організації обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками;
3. дослідити методика формування облікової інформації в первинних бухгалтерських документах;
4. здійснити дослідження аналітичного і синтетичного обліку;
5. визначити проблемні питання та напрями удосконалення обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками.

При вирішенні поставлених  завдань були використані наступні методи:

1. загальнологічні методи і прийоми дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, системний підхід.
2. методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, опис.

Під час дослідження використовувались  різноманітні джерела теоретичного та фактичного матеріалу. Їх можна умовно поділити на такі групи:

• нормативно-правові акти: закони, положення;
• наукова та методична література стосовно бухгалтерського обліку взагалі та обліку розрахунків з постачальниками;
• фактичні матеріали стосовно бухгалтерського обліку, фінансової звітності на підприємстві та результатів його господарської діяльності.

Курсова робота складається  з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, а також  додатків.

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками

Господарські зв'язки - це необхідна  умова діяльності підприємства, тому що вони забезпечують безперебійність  постачання, безперервність процесу  виробництва і своєчасність відвантаження, а так само реалізації продукції (робіт, послуг).

Оформляються і закріплюються  господарські зв'язки договорами, згідно яким одне підприємство виступає постачальником товарно-матеріальних цінностей, робіт чи послуг, а інше їх покупцем, споживачем, а значить і платником. У договорах зазначаються: вид матеріальних цінностей, що поставляються, виконуваних робіт і послуг; комерційні умови постачання; кількісні і вартісні показники постачань; терміни відвантаження матеріальних цінностей (виконання робіт послуг); порядок розрахунків (умови платежів) між підприємством і постачальниками (підрядчиками). За визначенням М. П. Кондракова, до постачальників та підрядників відносять організації, що поставляють сировину й інші товарно-матеріальні цінності, надають різні види послуг (відпустка електроенергії, пари, води й ін.) і виконують різні роботи (капітальний і поточний ремонт основних засобів і ін.).

Постачальник – юридична чи фізична  особа, товаровиробник, торговець, що забезпечує постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних  матеріалів, запчастин, товарів), надання  послуг (постачання електроенергії, газу, води, пари тощо), виконання робіт (поточний і капітальний ремонт основних засобів  тощо) покупцям відповідно до замовлень, заявок, угод, договорів. [4; с.153]

Підрядники – спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво. [4; с.149].

Поняття “розрахунки” та “заборгованість” в переважній більшості містять посилання на “зобов’язання”: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання випливають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними [10]. Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим. Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника. Існують різні визначення поняття в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П(С)БО 2 «Баланс» зазначено, що:

зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [18].

Заборгованість – це стан розрахунків за фінансовими зобов’язаннями на будь-який момент часу [9].

Кредиторська заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у  власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі [9].

Кредитори – юридичні і  фізичні особи, яким внаслідок минулих  подій підприємство заборгувало певні суми коштів, їхніх еквівалентів чи інших активів [9].

Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість.

Нормальна виникає у межах  діючих термінів її сплати, а заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позов в судовому порядку і вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. В Україні проблема кредиторської заборгованості була однією з найгостріших у першій половині 90-х років XX ст. [2].

Економічна сутність кредиторської  заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно- матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях за товарним кредитом

Як правова категорія  кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користується кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї [3].

Отже, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичкових коштів і ресурсів, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто особами, уповноваженими на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

З урахуванням відзначених  ознак кредиторську заборгованість можна було б визначити як частину майна організації, що є предметом боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженою особою кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації – балансоутримувача [10].

Довівши, що об’єктом бухгалтерського  обліку слід вважати саме розрахунки як первинну операцію, в результаті якої формуються об’єкти фінансової звітності – дебіторська та кредиторська заборгованість, показано як це може вплинути на ефективність управлінської діяльності і, зокрема, фінансового менеджменту. В загальній політиці управління фінансами багато уваги приділено формуванню політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями. При цьому підприємству необхідно враховувати протилежні цілі: з одного боку, максимально користуватися залученими коштами, з іншого, найшвидше отримати власні оборотні кошти. Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредито- ром, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредитор-ської – в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб’єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей – і позитивний, і негативний – не може відбуватись сам по собі, як не може представляти са- мостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів. Серед об’єктів фінансового менеджменту слід виділити й розрахункові операції для підвищення ефективності фінансової політики підприємства, оскільки при її формуванні буде врахована більша кількість факторів, що впливають на розрахункові операції взагалі, а не тільки ті, що впливають на сформовану в результаті їхнього проведення заборгованість або рух коштів [9].

На сьогоднішній день існує  чимало підприємств, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками. Тобто практично не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками – це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками [5].

Організація обліку розрахунків  з постачальниками та підрядниками проводиться згідно наказу про облікову політику, розрахунок з постачальником проводиться згідно укладеного договору про постачання товарів чи надання послуг.

Створення цілісної та ефективної системи бухгалтерського обліку неможливе без застосування такого специфічного елементу як облікова політика. Законодавство України визначає облікову політику як “сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності”, та встановлює обов’язковість її розробки підприємствами [7].

Способи поточного групування інформації про розрахунки мають  бути закріплені в обліковій політиці шляхом побудови робочого плану рахунків, відносно якого національне законодавство припускає самостійність підприємств при обранні набору аналітичних ознак. Якщо ретельно проаналізувати діючий план рахунків то можна зробити висновок, що перш ніж організовувати аналітичний облік, необхідно виправити серйозні недоліки в синтетичному, а саме: при групуванні рахунків для обліку розрахунків за класами в основу має бути покладена їх економічна сутність та класифікація. Існуючий план рахунків спрямований на облік дебіторської та кредиторської заборгованості як об’єкти фінансової звітності, не враховуючи те, що заборгованість це лише статичний стан розрахункових операцій, а також те, що ці операції відбуваються щоденно і, звичайно, повинні відображатись в обліку, а заборгованість представляють у фінансовій звітності лише на визначену дату.