Розвиток підприємств малого бізнесу в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Ноября 2012 в 22:11, курсовая работа

Описание работы

Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні діячі всіляко применшували роль малого бізнесу (МБ) в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств (МП) у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги.

Содержание работы

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ 6
1.1 МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ 6
1.2. ДОЦІЛЬНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 10
1.3. МІСЦЕ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ У ЕКОНОМІЦІ РІЗНИХ КРАЇН СВІТУ 12
РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ 16
2.1. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ГАЛУЗЕВОЮ ОЗНАКОЮ 16
2.2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ 21
РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ 31
3.1. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 31
3.2. ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗИТИВНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 33
3.3. ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 36
ВИСНОВКИ 39
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 41

Файлы: 1 файл

курсова АГД.doc

— 286.00 Кб (Скачать файл)

Відбувається не лише уповільнення темпів росту малого бізнесу, а й його масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України  за підсумками І півріччя 2003 року кількість малих підприємств зменшилась більш ніж на 12 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис. (-26%), кількість фермерських господарств практично залишилася на тому ж рівні - 35266 (101,4%). Загальна кількість суб’єктів малого бізнесу (за зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044.

Абсолютне скорочення діючих малих підприємств зафіксоване  у 2003 році вперше за весь час становлення малого бізнесу в Україні. Те ж саме стосується і середньорічної кількості працівників малих підприємств, яка у порівнянні з попереднім роком зменшилась у 2001 році на 5%, а у 2003 році - майже на 10% і становила на 1 липня 2003 року 938943 чол. У 2003 році вперше відбулося також абсолютне скорочення кількості зайнятих у малому бізнесі на 126,5 тис. чол. (-6,1%), яка становила 1944,6 тис.чоловік.

Відбуваються певні зміни у структурі малого бізнесу і за формами власності. Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 2002 році становила 4,4%. Найбільша питома вага їх з колективною формою власності - 63,2%, з приватною - 32,3%. У 2003 році відповідно - 3,2%; 67,2%; 29,1% . Майже таке ж структурне співвідношення за формами власності і за іншими показниками, зокрема, відносно балансового прибутку та виручки від реалізації.

Офіційні статистичні  дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що не відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у 2000 році в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, заготівлі і посередницькій діяльності було зайнято 252,6 тис. чоловік, тобто 24,3%, у 2001 році цей показник становив 29,1%, у 2002 - 34,5%. Таким чином, у зазначених галузях у 2002 році працювала понад третина працівників малих підприємств.

Водночас слід зазначити  тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме у виробничому секторі. Так, за період з 2000 року по 2002 рік питома вага працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1% до 21,1%, у будівництві - з 25,5% до 22,0%, у сільському господарстві - з 1,2% до 1,0%. Майже вдвічі скоротився цей показник у науці та науковому обслуговуванні - з 6,1% до 3,4%.

У зв’язку з нестабільністю стану української економіки  та законодавства значна частина  малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в різних сегментах ринку.

Таблиця 2.3

Кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах  різних форм власності у 1999-2003 рр.

Роки

Середньооблікова чисельність  працівників (чол.)

За формами власності (%)

державна

колективна

приватна

інші

1999

910900

25,6

34,9

33,5

6,0

2000

1038000

16,4

41,4

37,3

4,9

2001

986400

7,0

52,0

37,5

3,5

2002

1042400

4,4

63,2

32,3

0,1

2003

938900

3,2

67,6

29,1

0,1


 

Враховуючи важливість для України аграрного сектора  економіки, доцільно проаналізувати тенденції  розвитку фермерських господарств (табл.5). Найбільш високий темп їх приросту (699,8%) був відмічений в 1999 році. В наступні роки він зменшувався: в 2000 році - 188,9%, в 2001 році - 115,3%, в 2002 році - 108,7% та в 2003 році - 101,7%. Така ж тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, відмічається і в зміні площ сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам. В 1998 році найбільша кількість фермерських господарств була розташована в Південно-Західному економічному районі - 48% від їх загальної кількості. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони припадало відповідно 30% та 22%. Але в наступні роки в Донецько-Придніпровському та Південному економічних районах фермерські господарства розвивалися більш інтенсивно, тому в 2002 році на ці райони припадало по 37% їх загальної кількості, а на Південно-Західній економічний район - 26%.

Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю-годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва в регіональному  аспекті, слід зазначити, що Україна  являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське господарство, - Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.

Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також неоднаковий.

Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі є відсутність системи територіального управління та територіальної політики щодо розвитку підприємницької діяльності.

Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в Україні з урахуванням регіонального аспекту.

Проаналізуємо кількість діючих малих  підприємств у розрахунку на 1000 чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6. В  регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності. Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) а Закарпатській (0,83) областях.  

Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічний  потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

2.2. Фінансові ресурси малого бізнесу

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним  інструментом втручання в процеси  розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).[22;23]

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних  відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють  з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу  мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між  макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси  підприємницьких структур, зокрема  малого підприємництва, відіграють важливу  роль, тому що вони обслуговують головну  ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація  фінансових ресурсів, що забезпечує  швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу  всі надходження грошових коштів  суб’єктів господарювання та  основні напрями їх використання;

- формування фінансових  резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання  фінансових зобов’язань перед  партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під  час заснування підприємств, коли утворюється  статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.[18;13]

У 2001 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 14826,9 млн.грн., або 5,8% від загальної вартості виробничих основних засобів, в той час, коли у 2000 році цей показник досягав лише 2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у 2001 році становила 34547,5 млн.грн., тобто 4,2% від загальної вартості оборотних коштів (табл. 2.4). У 2002 році вартість всіх основних фондів малих підприємств досягла 106016,6 млн.грн., у тому числі виробничих основних фондів - 70640,5 млн.грн. Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей на кінець 2002 року становили 144375,5 млн.грн.

 

 

 

 

Таблиця 2.4

Вартість основних виробничих фондів та наявність оборотних коштів на кінець звітного періоду (у 1993-1994 рр.)

 

Галузі народного господарства, млн.грн.

Малі підприємства,

млн.грн.

Питома вага малих  підприємств, %

2000

2001

2000

2001

2000

2001

Основні виробничі засоби основного  виду діяльності

173254,3

257747,4

3791,7

14826,9

2,2

5,8

Оборотні кошти в запасах  товарно-матеріальних цінностей

134200,0

826752,8

5233,8

34547,5

3,9

4,2


 

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному використанні

Таким чином, фінансові  ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні  суб’єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Информация о работе Розвиток підприємств малого бізнесу в Україні