Розвиток підприємств малого бізнесу в Україні

Таким чином, фінансові  ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи відносяться  кошти, які мобілізуються на фінансовому  ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи  слід віднести надходження коштів від  фінансово-банківської системи у  порядку перерозподілу. До таких  джерел відносяться: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові  ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.[17;87]

Фінансові ресурси малих  підприємств у 2002 році досяглі 166500,2 млн.грн., у т.ч. балансовий прибуток - 98664,0 млн.грн., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 67836,2 млн.грн. У кооперативах фінансові ресурси становили 8275,4 млн.грн.: балансовий прибуток - 4440,4 млн.грн., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 3835,0 млн.грн. (табл. 2.5).

Якщо розглянути роль фінансів малого бізнесу у народному  господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового  прибутку малих підприємств в 2001 році в торгівлі та громадському харчуванні досягає 38,5% , в постачанні та збуті - 20,6%, у побутовому обслуговуванні населення - 17,2%, в будівництві - 16,1%, на транспорті - 10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 6,1% від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 2002 році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0 млн.грн. (5,8%), на 2003 рік - 62118,0 млн.грн. (8,0%).

Таблиця 2.5
Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у 2000-2002 рр. (млн.грн.)
	2000		2001		2002
	МСП	КООП	МСП	КООП	МСП	КООП
Кількість діючих підприємств (одиниць)	75003	9777	79827	5972	91601	4418
Виручка (валовий доход) від реалізації продукції, робіт, послуг	16202,4	1946,3	128899,5	10545,0	492609,1	29815,4
Податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації	3286,3	320,7	24956,7	1816,1	67836,2	3835,0
Фінансовий результат від позареалізаційних  операцій	1158,5	52,7	6449,7	235,3	14917,2	380,0
Балансовий прибуток/збиток	4219,4	392,5	31723,0	2080,0	98664,0	4440,4
Витрати на виробництво реалізованої продукції	9855,2	1285,8	78669,5	6884,5	338648,9	21874,2
Фінансові ресурси	7505,7	713,2	56679,7	3896,1	166500,2	8275,4

Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств визначемо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед, розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою:

Тоді продуктивність праці на малих підприємствах  у 2002 році становила 94,6 млн.грн. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність праці становила відповідно 78,2 млн.грн./чол. Таким чином, продуктивність праці у суб’єктів малого підприємництва на 20% вище, ніж у народному господарстві.[27;76]

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств - рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 2000 році він становив 42,8%, у 2001р. - 40,3%, у 2002р. - 29,1%. Проте він майже у 1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 2000 році був 36,8%, у 2001р. - 25,6%, у 2002р. - 20,0%; значно менший цей показник у промисловості: 2000 р. - 35,6%, 2001р. - 24,7%, 2002р. - 16,6% (табл.2.6).

Таблиця 2.6
Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства
	1998	1999	2000	2001
Балансовий прибуток МП, млн.грн.	1,7	4219,4	31723,4	98664,0
Витрати на виробництво реалізованої продукції МП, млн.грн.	7,5	9855,2	78669,5	338649,0
Рівень рентабельності МП, %	23,2	42,8	40,3	29,1
Рівень рентабельності галузей  народного господарства (прибуток від  реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції), %	-	36,8	25,6	20,0
Рівень рентабельності промислових  галузей, %	21,1	35,6	24,7	16,6

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар  оподаткування, обмеженість або  повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити  у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно  зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні  податки;

- звітують в органах  статистики.

До неформального сектора  або тіньової економіки слід відносити  суб’єкти малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але  не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;

- не пройшли відповідну  державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану  та заборонену чинним законодавством  економічну діяльність, або ведуть  її без спеціального дозволу  (ліцензії) на відповідні види  діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання  доходів слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники  малих незареєстрованих виробничих  одиниць;

- офіційно не оформлені  працівники у зареєстрованих  організаціях;

- діяльність підприємств  формального сектора, яка не  враховується та не оподатковується,  але дає їхнім працівникам  невраховані доходи;

- неврахована діяльність  працівників формального сектора,  яка здійснюється на робочому  місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися “спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”. Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення  є “об’єктивною” реальною нішею  для неформального сектора. Однак  роль цього сектора для нашої  економіки та ринку праці не є  однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового прибутку у  2003 році), побутове обслуговування населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних  процесів не привела до скорочення неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава “заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, - з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва - з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

3.1. Проблеми розвитку  та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану  малого підприємництва в Україні  свідчить про те, що суттєвих зрушень  у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами  гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

– відсутність  дійового механізму реалізації державної  політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного  місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

– низькі темпи  та перекоси в процесі реформування власності;

– відсутність  належного нормативно-правового  забезпечення розвитку малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

– обмеженість  або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів. Багато малих  підприємств розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо[7;4].

На тенденції  розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають  на розвиток малого підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту  на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене  опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної  фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.