Система безпеки підприємства

Головна мета управління безпекою підприємства — забезпечення найефективнішого функціонування, найпродуктивнішої роботи операційної  системи та економічного використання ресурсів, забезпечення певного рівня  трудового життя персоналу та якості господарських процесів підприємства, а також постійного стимулювати нарощування наявного потенціалу та його стабільного розвитку.

Система безпеки підприємства традиційно включає такі складові :

1) інтелектуальну і кадрову;

2) інформаційну;

3) техніко-технологічну;

4) фінансову;

5) політико-правову та екологічну:

6) силову.

Для аналітичної оцінки кожної з  них слід визначити спектр можливих загроз (ризиків) та оцінити ймовірність  і наслідки їх реалізації. За умов невизначеності існує, сказати б, суперечність між  теоретично досконалим і практично  можливим підходами. Теоретично досконалий підхід полягає в тому, щоб урахувати  всі, можливі варіанти сценаріїв  руху грошових потоків. Однак практично  це здебільшого неможливо зробити, оскільки доведеться враховувати надто  багато альтернатив.

Суть основного завдання полягає  в процедурі проведення таких  розрахунків, котрі навіть у разі їх неповної адекватності уможливлювали  б отримання достатньо надійних результатів, на які можна спиратися  за вибору господарської альтернативи. Крім цього, слід особливо наголосити, що механізм створення безпеки має  базуватися на внутрішньо системних  характеристиках підприємства, тобто  сама соціально-економічна система  має включати «вбудовані» механізми  запобігання зовнішнім і внутрішнім загрозам.

Загалом усі ризики підприємницької  діяльності можна класифікувати  так:

1. За сферами виявлення:

1.1. Економічний — ризик, пов'язаний  зі змінами економічних факторів  у ході реалізації інвестиційного  проекту.

1.2. Політичний — ризик виникнення  різноманітних адміністративно-законодавчих  обмежень інвестиційної діяльності, які пов'язані зі зміною інвестиційної  політики держави.

1.3. Соціальний — ризик страйків, здійснення під тиском робітників  незапланованих соціальних програм  та інші аналогічні види ризиків.

1.4. Екологічний — ризик виникнення  екологічних катастроф і різних  стихійних лих (землетруси, лісові  пожежі, повені тощо), котрі негативно  впливають на інвестиційний проект,

1.5. Інші – ризик рекету, крадіжок  майна, нечесності партнерів тощо.

2. За формами інвестування:

2.1. Ризики реального інвестування  — ризики, пов'язані з помилковим  вибором місцезнаходження об'єкта  будівництва, порушення графіків  поставок необхідних матеріалів, комплектувальних деталей за  проектами, суттєвим зростанням  цін на інвестиційні товари, неправильним  підбором підрядчиків та з  іншими факторами, що знижують  ефективність інвестиційного проекту.

2.2. Ризики фінансового інвестування  — цю групу ризиків пов'язано  з непродуманим вибором фінансових  інструментів для інвестування, фінансовими труднощами чи банкрутством  окремих емітентів, непередбаченими  змінами умов інвестування і т. п. Ризики інвестицій у фінансові інструменти мають таку структуру:

а) ризики втраченого зиску;

б) ризики зниження дохідності, а саме: відсоткові ризики; кредитні ризики; біржові  ризики; селективні ризики; ризики втрати ліквідності; ризики банкрутства.

3. За джерелами:

3.1. Системний ризик — на цей  вид ризику наражаються всі  учасники інвестиційної діяльності  і форм інвестування. Він значною  мірою визначається зміною стадій  економічного розвитку країни  чи кон'юнктурних циклів розвитку  інвестиційного ринку та іншими  аналогічними факторами, на які  інвестор не може вплинути, добираючи  об'єкти інвестування.

3.2. Несистемний ризик — цей  вид ризику притаманний конкретному  об'єкту інвестування чи діяльності  конкретною інвестора. Він може  бути пов'язаний з некваліфікованим  менеджментом проекту, посиленням  конкуренції на певному сегменті  інвестиційного ринку, нераціональною  структурою інвестиційних ресурсів  та іншими аналогічними факторами,  негативним наслідкам, яких значною  мірою можна запобігти за допомогою  ефективного управління інвестиційним процесом.

Для інтегральної оцінки рівня безпеки  можна рекомендувати методику, що базується на використанні традиційних  показників, темпів їхньої зміни та ймовірності реалізації специфічних  ризиків. Процедура проведення розрахунків  складається з таких етапів:

1. Визначення нормативного рівня  показників кожної складової  безпеки (наприклад, фінансову  складову можна охарактеризувати  системою показників фінансової  стійкості; інформаційну — показниками  ефективності інвестицій в інформаційні  технології, ефективності володіння  інформацією, показниками новизни  інформації тощо).

2. Визначення системи цільових  показників, сформованої на попередньому етапі, на поточний період, а також визначення темпів їхньої зміни (вибір того чи іншого показника здійснюється керівництвом підприємства на базі корпоративної стратегії розвитку).

3. Визначення системи ризиків,  якими переобтяжено діяльність  підприємства, їх перегрупування  за складовими та оцінка ймовірності  їх реалізації (формування спектра  можливих загроз за кожною  складовою).

4. Визначення порівняльних індексів  за кожним показником у розрізі  складових безпеки підприємства (під порівняльним індексом слід  розуміти співвідношення фактичного  значення кожного показника з  його нормативним (середньогалузевим)  значенням).

5. Визначення рівня безпеки для кожної складової.

Таким чином, найвлучнішим є визначення безпеки підприємства як стану ефективного  використання його ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і  існуючих ринкових можливостей, що дозволяє запобігати внутрішнім і зовнішнім  негативним впливам (загрозам) і забезпечити  його тривале виживання і стійкий  розвиток на ринку відповідно до обраної  місії.

 

Недержавна  система безпеки підприємництва в Україні

 

Нажаль, за роки незалежності нам так і не вдалося створити ефективної, високоорганізованої системи  безпеки бізнесу, яка б відповідала  міжнародним стандартам та задовольняла потреби кожного суб’єкта підприємницької  діяльності.

Враховуючи це, за ініціативи Українського Союзу Промисловців та Підприємців (далі УСПП), який об’єднує 38 тисяч представників різних галузей  економіки та форм власності з  усіх областей країни, у 2003 році започатковано  процес створення недержавної системи  безпеки підприємництва, як потужного  механізму захисту інтересів  суб’єктів господарювання та економічної  безпеки України в цілому.

Треба наголосити, що РНБО України  рішенням від 8 червня 2012 року схвалила, а Президент України своїм  Указом від 8 червня 2012 року №389/2012 затвердив  нову редакцію Стратегії національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється», де в п. 4.3.2 визначено, що ключовими завданням політики національної безпеки України у внутрішній сфері є сприяння розвитку недержавної системи безпеки та законодавче забезпечення її діяльності. Вважаємо, що цим фактом Президент України легалізував розвиток та подальше становлення НСБП, а тому настав час рішучих дій по втіленню в життя всього того потужного пласту роботи щодо створення в Україні сучасної недержавної складової забезпечення національної безпеки України.

Фактично вперше за роки нової  України в державі створюються  необхідні умови для розвитку недержавної складової захисту  національної безпеки України в  економічній сфері, яка слугує фундаментом  для розбудови потужних інституцій захисту прав підприємців, інвесторів, споживачів, і яка спроможна підвищити  рівень інвестиційної привабливості  українського бізнесу.

Отже, враховуючи вищевикладене  для предметного розгляду даного питання, вважається доцільним наголосити наступне:

1. Українському суспільству,  особливо представникам державної  влади, необхідно усвідомити, що  формування організаційно-правового  забезпечення діяльності суб’єктів  недержавної системи безпеки  підприємництва є необхідною  умовою розбудови нової архітектури  національної безпеки України.

2. Недержавну систему безпеки  необхідно розглядати, з одного  боку, як елемент і невід’ємну  частину громадянського суспільства,  а з іншого – як елемент  системи національної безпеки  країни.

3. Недержавна система безпеки  підприємництва має великий позитивний  потенціал, спрямований на виконання  важливих державних і соціальних  функцій: наповнення бюджету за  рахунок податків, залучення інвестицій, демілітаризації країни, адаптації  ветеранів Збройних сил та  правоохоронних органів тощо. Вона  може стати найбільш мотивованою  та адаптованою силою, головним  завданням якої є якнайшвидше  усунення наслідків фінансово-економічної  кризи та захист національної  економіки і її суб’єктів господарювання.

4. Основою створення ефективної  системи національної безпеки  є насамперед зміна світогляду  власника та керівника господарюючого  суб’єкта, формування такої його  позиції, коли безпека розглядатиметься  як фундамент розвитку підприємства. При цьому процес забезпечення  безпеки життєдіяльності не повинен відбуватися заради самої безпеки, а має бути дієвим інструментом для реалізації ефективної соціально-корисної господарської діяльності.

Таким чином, для  побудови недержавної системи безпеки  всім гілкам державної влади необхідно  спільно з громадськими організаціями  вжити відповідних заходів організаційного, правового та адміністративного  характеру. Передусім необхідно  наступне:

- політично та юридично визнати фактичне існування недержавних суб’єктів сектору безпеки України, що і було втілено в Стратегії національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється» 2012 року;

- окреслити їх  місце у системі національної  безпеки;

- визначити організаційно-правові  основи їхньої діяльності;

- опрацювати та  відбудувати механізми взаємодії  з державними інституціями та  правоохоронними органами;

- визначити місце  в системі міжнародного співробітництва  суб’єктів НСБП, що надасть поступ їх розвитку у відповідності до існуючих міжнародних стандартів.

Головною тезою ідеології  недержавної системи безпеки, на нашу думку, має бути нова архітектура  системи національної безпеки на основі цивілізованого співвідношення її державного й недержавного складників. Саме на таких засадах створюватимуться передумови для безпечного, гармонійного розвитку та реалізації інтересів особи, суспільства та держави без жорстких протистоянь і корпоративних  переваг. Наше молоде суспільство вже  дозріло для того, щоб бути рівноправним партнером владних структур у  створенні ефективних механізмів захисту  власності, прав і життя людини, подолання  чиновницького свавілля та протистояння криміналітету.

Головним внутрішнім механізмом функціонування недержавної системи  безпеки підприємництва повинні  стати соціально-партнерські угоди, що укладаються між державними інституціями і суспільством, відповідними громадськими організаціями і підприємцями, а  також об’єднання зусиль державних  і недержавних суб’єктів сектору  безпеки України.

На основі нашого досвіду  вже зараз можна виокремити певні стратегічні параметри та комплекс першочергових заходів розбудови недержавної системи безпеки підприємництва, які можуть нами бути використані за такими напрямами:

• постійна робота щодо врахування змін в економічній ситуації та інших  чинників, що впливають на підприємницьку діяльність, з метою вдосконалення  ідеологічних, концептуальних засад  функціонування недержавної системи  безпеки підприємств в Україні;

• розроблення й удосконалення  чинного законодавства відповідно до суспільно-економічних потреб становлення  і розвитку зазначеної системи;

• структурування приватних  економічних суб’єктів, що надають  послуги у сфері безпеки бізнесу;

• створення механізмів взаємодії  державних і недержавних суб’єктів  сектору безпеки на центральному та регіональному рівнях;

• упровадження та дотримання в Україні загальновизнаних міжнародних  стандартів у сфері безпеки підприємництва;

• підготовка фахівців та освітянське  й наукове забезпечення сектору  недержавної безпеки.

Структуру недержавної  системи безпеки, на нашу думку, складають:

• державні інституції, що сприяють процесу захисту підприємництва в Україні;

• громадські об’єднання, що організовують процес взаємодії  між державними органами та основними  виконавцями надання приватних  безпекових послуг;