Істрія розвитку світової банківської системи

ВСТУП

На сьогоднішній день банки  є невід'ємною частиною сучасного  грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами  відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя та обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують  зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством і населенням. Банківська система – це атрибут  не окремо взятого економічного регіону  або якої-небудь однієї країни, сфера  її діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів. Це планетарне явище, що володіє колосальною фінансовою потужністю, значним грошовим капіталом.

Над даною темою працювали  багато учених. Наприклад, робота Віри Сміт «Походження центральних банків»  до сих пір залишається однією з кращих, написаною нею під  керівництвом Фрідріха А. Хайека в Університеті Лондонської школи економіки. Також  по даній темі проводились дослідження  М. Аллея, Б. Балаші, О. Бея, С. Боринця, О. Гаврилюка, В. Євстигнєєва, О. Журавської, О. Киреєва, П. Уайлза та інших дослідників.

Мета роботи – вивчити  історію виникнення банківської  системи.

Завдання – розкрити походження банківської системи.

Предмет дослідження –  історія виникнення і походження банківської системи та розвиток її на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження –  банківська система.

Можна сказати, що в нашому суспільстві ще немає завершеного  розуміння того місця, яке повинні  займати банки в економічній  системі управління економікою. Вся  теорія банків – це фактичний переказ  того, які в країні існують банки, які операції вони при цьому виконують. Суспільству потрібні ґрунтовні, глибші уявлення про суть банківської системи, необхідна її концепція, з'ясування її суспільного призначення. Все  це непрості питання, їх коріння закладене  в історії розвитку банківської  справи.

І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

1.1 Історія становлення  світової банківської системи

Історія розвитку банківської  справи тісно пов’язана з історією діяльності банків та виникненням грошей. На сьогоднішній день немає достовірних відомостей про виникнення перших кредитних установ та характер здійснюваних ними позичкових операцій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі.

Певний інтерес становить  етимологія слова “банк”. Термін “банк” походить від італійського “banco” й означає “конторка”, “стіл”, за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово “bangue” означає “скриня”, тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.

Багатьма мовами світу  слово “банк” завдяки його єдиним кореням має аналогічне значення: bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue (фр.). В українській мові це слово почало вживатися давно за посередництвом французької мови.

За свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у Стародавньому Вавилоні, де не тільки обмінювались гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикувалося прийняття вкладів та видання по них певних відсотків. Зародилася і набула подальшого розвитку банківська справа в Стародавній Греції (Елладі), де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому у давньо­грецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Починаючи з VI ст. до н.е., кілька сотень грецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивали грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з використанням різних монет, які карбувалися як державами, так і містами, зумовила виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися у монетах, що були в обігу. За цих умов виникла така професія, як міняйли, які розкладали монети на спеціальному столі (від грец. “trapeza” – трапедза) і перевіряли їх якість. Звідси грецька назва – міняйли-трапедзити. Спочатку трапедзити займалися обміном грошей однієї монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їх якість, а пізніше здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна було внести коротко або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові перекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст. до н.е. трапеза – лавка міняйли, де працювали кілька осіб, перетворилася на прототип сучасного банку.

З прадавніх часів потреби  суспільного життя змушували  людей займатися посередницькою діяльністю, яка виражалася у взаємних платежах, пов'язаних із зверненням монет, різних по вазі і вмісту дорогоцінних металів.

У багатьох джерелах, що дійшли до наших часів, можна зустріти дані про вавилонських банкірів, що приймали процентні вклади і що видавали позики під письмові зобов'язання і під  заставу різних цінностей. Історики відзначали, що в VIII ст. до н.е. Вавилонський банк приймав вклади, платив по ним  відсотки, видавав позики і навіть випускав банківські квитки.

Як свідчать деякі джерела, винахідцями перших банківських  операцій були не тільки окремі особи (трапедзити), а й деякі церковні установи, де нагромаджувалися значні кошти. Надійним місцем для зберігання цінностей були храми. Злодії ставилися  з повагою до вівтарів і не грабували їх. Завдяки вкладам, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський і Ефеський) перетворилися в своєрідні банківські установи.

Грошовий обіг античного  світу, торговельні угоди між  полісами Греції та Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі сучасної України  завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор’я).

Історія розвитку банківської справи Нового часу пов’язана з розвитком виробничих і торговельних відносин і започаткована у Середземноморській Європі, особливо на півночі Італії. Зародження діяльності банкірів і відповідно банківської діяльності почалося у XII ст. Розвиток в Італії банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця територія була на перехресті торговельних шляхів, через які європейські держави мали можливість підтримувати зв’язок з різними частинами світу, а це сприяло розвиткові торгівлі грошового обігу. На той час відродилася професія міняйли, які займалися під час купівлі-продажу обміном різних монет і здійснювали інші грошові операції.

Пізніше банківська справа поширилась на Північну Європу. В XIII ст. кілька італійських міняйл (із Ломбардії) влаштувалися в Лондоні і почали пропонувати свої послуги комерсантам.

В Європі виникнення банківської  справи і поява перших лихварів пов’язана з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію зумовлювало дедалі зростаючу потребу у фінансах. Князі були готові для цього залізти в борги, проте щодо християн діяла “канонічна заборона на стягнення відсотка”. Гроші вважали “не урожайними”, а нарахування відсотка – лихварством і за це накладались великі штрафи. Цю нішу заповнили євреї, для яких у багатьох країнах існували обмеження щодо зайняття ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші. Звідси поява перших приватних банкірських домів, які часто перебували у власності євреїв.

Крім того, поширювачами банківської справи в Європі стали  великі та іноземні комерсанти, які  як торгові банкіри до додатку  до своїх торгових угод здійснювали  також операції з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.

Виділялася діяльність банкірського будинку Ігибі, який став свого роду Ротшильдом древнього Вавилона. Операції банкірів Ігибі були дуже різноманітними. Цей банкірський будинок виробляв на комісійних початках покупки, продажі і платежі за рахунок клієнтів; приймав грошові вклади; надавав кредит клієнтам, за що отримував замість відсотків право на плоди урожаю з полів боржника; видавав позики під розписку і під заставу. Банкірський будинокв Ігибі також виступав як поручитель по операціях. Вавилонський предок сучасних банків не цурався брати участь в товариських торгівельних підприємствах як фінансуючий вкладник.

Є вказівка ще на одну функцію, що виконувалася банкірами Ігибі, – роль порадника і довіреної особи при складанні різного роду актів і операцій. Крім того, у Вавилоні зародилися лихварство і міняльна справа.

Разом з приватними банкірами  крупні грошові операції проводили  храми. В основному вони займалися  зберіганням запасних фондів і скарбів, а також давали містам довгострокові  позики під невеликі по тому часу відсотки. Збереглися відомості про міську позику, яка була видана Делосським храмом на п'ять років з розрахунку 10% річних.

За часів античності, коли переважало натуральне господарство, найбільш характерними були натуральні позики (наприклад, в Греції позики під оренду землі).

У давньому Єгипті банківська справа знаходилася у веденні  держави. За достовірними даними, староєгипетські  банки окрім фіскальної функції здійснювали наступні операції: покупку, продаж і розмін монет; видачу позик; іпотечні і ломбардні операції; облік зобов'язань до настання терміну; прийом вкладів. У папірусах міститься інформація про діяльність єгипетських банкірів як радники по управлінню клієнтськими маєтками і перекладами.

До античного Риму банківська справа була «завезена» з Греції. Як і в Афінах, римські банкіри також мали свої заклади на форумі.

У XVI ст. З’явилися перші  банківські доми – Медичі в Італії, купецькі гільдії Амстердама, Венеції, Генуї, Мілана, які створили навіть спеціалізовані банки – “жиро-банки”, що здійснювали безготівкові розрахункові операції між купцями.

Банківська справа в сучасному  вигляді зародилася в період мануфактурної  стадії капіталізму, коли виникли банкірські доми, які надавали кредит промисловим  і торговим капіталістам під помірний відсоток. Досить відомими на той час  банкірськими домами були: Чайльда  в Англії, Ротшильдів у Франції, Фуггерів у Німеччині. Спочатку банки перебували у приватному володінні. У 1694 р. створено перший центральний акціонерний  банк Банк Англії, який надавав комерційні кредити, а також мав право випуску банкнот та цінних паперів для оплати урядового боргу.

У Англії, що стала в XVII ст. передовою індустріальною країною, першими банкірами були майстри у справах із золотом. Незабаром після того, як в торгівельних операціях почали використовувати золото, стало очевидним, що як покупцям, так і торговцям незручно і небезпечно кожного разу при висновку операцій перевозити, зважувати і перевіряти на чистоту золото. Тому укорінялося правило: віддавати золото на зберігання майстрам, які мали підвали або спеціальні комори і могли за плату надати їх. Отримавши золотий вклад, золотих справ майстер видавав вкладникові квитанцію. Незабаром товари стали обмінюватися на квитанції майстрів. Квитанції, таким чином, перетворилися на ранню форму паперових грошей.

Паперові гроші (квитанції), що знаходилися в обігу, повністю забезпечувалися золотом. Бачивши  готовність людей приймати квитанції  як паперові гроші, майстри золотих справ почали усвідомлювати, що те золото, яке зберігається у них, затребується рідко, внаслідок чого кількість золота, що вкладається, стала перевищувати кількість того золота, що вилучається. В результаті котромусь із майстрів прийшла в голову ідея, суть якої полягала в тому, що випуск паперових грошей може перевищувати кількість наявного золота. Цей майстер і став направляти надлишкові паперові гроші в обіг, даючи під відсоток позики торговцям, виробникам і споживачам. Так зародилася банківська система часткових резервів. Якщо, наприклад, майстер давав в позику суму, рівну кількості золота, що знаходиться на зберіганні, то загальна вартість грошей удвічі перевищувала вартість золота, і резерви складали 50% вартостей випущених паперових грошей.

На ранніх стадіях розвитку капіталізму було відсутнє чітке  розмежування між центральними (емісійними) і комерційними банками. Комерційні банки широко практикували випуск банкнот як одне з джерел мобілізації капіталу. У міру розвитку кредитної системи відбувався процес централізації банкнотної емісії в небагатьох крупних комерційних банках, внаслідок чого монопольне право випуску банкнот закріплювалося за одним банком. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а надалі – центральним банком (ЦБ), що відповідало його положенню в кредитній системі.

Перші ЦБ виникли 300 років  тому (Шведський Ріксбанк в 1668 р.), але повсюдне поширення і сучасне значення вони придбали лише в останні десятиліття XX ст.

Історично існувало два шляхи утворення центральних банків. Одні з них стали центральними в результаті тривалої історичної еволюції. Це мало місце головним чином в країнах, де капіталістичні стосунки склалися порівняно рано (в середині XIX – початку XX ст.). Так, Банк Англії став емісійним центром в 1844 р., Банк Франції – в 1848 р., Банк Іспанії – в 1874 р.

У епоху державно-монополістичного капіталізму отримав великий  розвиток процес націоналізації центральних  банків, що раніше мали статус акціонерних. Націоналізацію акціонерних банків прискорили економічна криза 1929 –1933 рр. і Друга світова війна, що підсилили тенденції державно-монополістичного розвитку економіки. У 1938 р. був утворений державний Банк Канади, в 1942 р. – Банк Японії, в 1946 р. – Банк Англії і Банк Франції.

Інші банки (федеральні банки  США, утворені в 1913 р., центральні банки  багатьох латиноамериканських держав) з самого початку засновані як емісійні центри.