.Удосконалення обліку доходів і витрат

 

Надходження від інших осіб, що не визнаються доходами, та випадки, коли дохід не визнається, наведено у  табл. 1.3.

 

Таблиця 1.3 Випадки, коли надходження  не визнаються доходом

№ з/п	Надходження, що не визнаються  доходом	Випадки, коли дохід не визнається
1.	Сума  податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету  та позабюджетних фондів	Здійснення  обміну продукцією товарами, роботами, послугами та іншими активами), які  є подібними за призначенням та мають  однакову справедливу вартість
2.	Сума  надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором  на користь комітента, принципала тощо
3.	Сума  попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг)
4.	Сума  авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг)
5.	Сума  задатку під заставу або в  погашення позики, якщо це передбачено  відповідним договором

 

 

В бухгалтерському обліку дохід  відображається в сумі справедливої вартості отриманих активів або  тих, що підлягають одержанню (рис 1.3). Сума доходу, яка виникає в результаті господарської операції, як правило, визначається шляхом домовленості між підприємством і покупцем або користувачем активу.

Рис. 1.3. Критерії оцінки доходу

 

Таким чином, дохід визнається в  тій сумі грошових коштів або їх еквівалентів, які були отримані або  підлягають отриманню.

Чинна система оподаткування прибутку підприємств, яка введена в Україні  у 1997 році оновленою редакцією Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ” (із змінами і доповненнями від 01.07.2004 р. №1957-ІV), передбачає, що в  основу системи оподаткування прибутку підприємств кладеться обсяг  їхніх валових доходів і валових  витрат. Саме різниця між валовими доходами і валовими витратами в  основному визначає об’єкт оподаткування  прибутку підприємств.

Під валовим доходом Закон про  оподаткування прибутку підприємств  розуміє „загальну суму доходів  суб’єкта підприємницької діяльності, отримуваних ним на території  України і за її межами у грошовій або інших формах від усіх видів  діяльності ” [2]

У складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

1. Доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).
2. Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов’язаннями.
3. Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний доход, що пов’язаний з видобутком корисних копалин.
4. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів.
5. Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.
6. Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).
7. Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).
8. Інші види доходів, що входять до складу об’єкта оподаткування.

До складу валових доходів не вносяться суми непрямих податків, які становлять частину відпускної ціни товарів, робіт, послуг і призначені для перерахування до бюджету (податок  на додану вартість і акцизний збір).

 

Отже, ми розглянули сутність, визнання, класифікацію та оцінку доходів, тепер  розглянемо сутність витрат:

Витрати майже завжди здійснюються у натуральній  та грошовій формі. Планування та облік  витрат у натуральній формі має  важливе значення для організації  виробництва. Проте, для оцінки результатів  виробництва необхідна грошова  оцінка витрат.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності  визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Витрати – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов’язань, яке  призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу  власниками).

Критерії  визнання витрат передбачають, що:

• витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;
• витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;
• витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;
• витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;
• якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

• платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь принципала та ін.;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів чи збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам властивим витратам;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Усі витрати  підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяються  на виробничі, операційні та інші витрати діяльності .

Виробництво подукції пов’язане з витратами, які називаються „виробничі” .

Виробничі витрати – витрати на виготовлення продукції та загальновиробничі (накладні) витрати.

Виробничі витрати поділяються на прямі  та загальновиробничі або накладні витрати.

Прямі витрати включають:

• прямі матеріальні витрати (напівфабрикати, вартість сировини та матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється тощо);
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати – усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земель і майнових паїв, амортизація, витрати від браку.

До загальновиробничих (накладних) витрат належать:

• витрати на управління виробництвом, відрахування на соціальні заходи тощо;
• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи для працівників, що зайняті вдосконаленням технології та оранізації виробництва, поліпшення якості продукції, підвищення її надійності та ін.);
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці виробничого персоналу);
• витрати на охорону праці, техніку безпеки та навколишнього середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та ін.).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні  витрати – витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, які безпосередньо не залежать від  обсягу виробництва. Наприклад, заробітна  плата адміністративного персоналу, витрати на утримання офісу, підприємства тощо.

Змінні  витрати – витрати, що залежать від  обсягу виробництва (матеріали, заробітна  плата виробничого персоналу) і  не є рівнозначними у різних виробництвах.

Собівартість  реалізованої продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат. Собівартість продукції – це грошова форма витрат підприємства на підготовку, виробництво, виготовлення та збут продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції (робіт, послуг);
• прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо);
• загальновиробничі витрати.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних  витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням  матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат.

Відповідно  до Типового положення в планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  № 473 від 26.04.96 р., та нового Плану рахунків витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)включають:

• прямі виробничі витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання  виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

До собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) не включаються операційні витрати.

Операційні  витрати – витрати пов’язані  з операційною діяльністю.

Їх поділяють  на:

1. адміністративні витрати;
2. витрати на збут;
3. інші операційні витрати.

Вони  є витратами звітного періоду  і включаються до Звіту про  фінансові результати.

Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати, що спрямовуються на обслуговування та управління підприємством (заробітна  плата адміністративно-управлінського персоналу з відрахуванням на соціальне страхування і в  пенсійний фонд, канцелярські, телефонні, телеграфні витрати, утримання легкового  транспорту, утримання приміщення офісу, витрати на службові відрядження  адмінуправлінського персоналу  і т. д.).

Витрати на збут – витрати, пов’язані з  реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

До них  належать: витрати на ремонт тари, рекламу  та дослідження ринку, витрати на відрядження працівників зайнятих збутом, витрати на оплату праці продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут та ін.

До інших  операційних витрат відносять:

• витрати на дослідження і розробки відповідно до П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”;
• собівартість реалізованої іноземної валюти, що визначається перерахуванням іноземної валюти на грошову одиницю України за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати пов’язані з продажем іноземної валюти;
• собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їхньої облікової вартості та витрат, пов’язаних з їхньою реалізацією;
• сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
• втрати від операційної курсової різниці;
• визнані штрафи, пені, неустойки;
• інші витрати операційної діяльності.

До інших  витрат діяльності належать фінансові  витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати.