Этническая сфера человеческого бытия

Харківський національний університет  імені В. Н. Каразіна

 

Реферат

з політології

на тему:

«Етнічна сфера  людського буття»

 

 

Виконала

студентка 4 курсу філологічного факультету

(відділення – журналістика)

групи ЛЖ-42

Бурмака Тетяна Олександрівна

 

 

Харків

2012

Вступ

     Видатний український вчений, перший президент Української Академії наук В.І.Вернадський писав: "Я включаю все людство в усю решту живої речовини і розглядаю геохімічну роботу живої речовини у нерозривному зв"язку тваринного, рослинного царства і культурного людства як роботу єдиного цілого." На його думку, "людство, як жива речовина, нерозривно поєднане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі - з її біосферою".

     Більше того, разом з французькими вченими Е.Ле Руа2 та П.Тейяр де Шарденом3 він переконливо довів, що біосфера переходить до нового свого стану і якості - ноосфери ( від грецької "ноос " - розум і "сфера" -куля, оболонка Землі). Підкреслюючи природний і незворотний характер цього процесу, В.І.Вернадський писав, що ""біосфера неодмінно перетвориться так чи інакше, рано чи пізно на ноосферу"."

     З усього цього видатний український вчений зробив кілька надзвичайно важливих висновків :

1. Людство підпорядковується "всім тим законностям і всім тим правильностям, які знайдені для інших - рослинних або тваринних -однорідних живих істот".

2. Водночас "цивілізоване людство  є величезною новою геологічною  силою в історії планети", тобто  воно само впливає на навколишнє  середовище, на всі земні процеси.

3. "Людство своїм життям стало  єдиним цілим". "Це нова стадія  в

історії Землі, а не тільки в історії  людства".

4. Не дивлячись на зростаючу  єдність і цілісність, людство  продовжує існувати у формі  етносів чи народів. При цьому  все більша їх кількість "вступає у коло всесвітньої історії".

5. "Геологічні еволюційні процеси  відповідають біологічній єдності  й рівності всіх людей - Homo Sapiens та його людських предків -Smanthropus".5

    В той же час В.І. Вернадський висловлював занепокоєння, які поділяє і автор, тим, що:

1)."Ми живемо ще під різким впливом ще не викорінених філософських і релігійних навичок, які не відповідають реальності сучасного знання."

2)."До цього часу історики, взагалі вчені суспільних наук . не рахуються із законами природи - біосфери - тією земною оболонкою, де тільки й може існувати життя."

3)."Людська культура в її  історичному розвитку до цього  часу не усвідомлюється як  природно-історичний вияв життя на нашій планеті".

Втім, будучи великим оптимістом, В.І.Вернадський  висловлював надії на покращення ситуації. Ці сподівання він пов"язував з прийдешніми поколіннями та розвитком нових наук, зокрема геобіохімії, етнології та палеоетнології, до яких автор додає і етнополітологію.

     Щодо проблем суто людського буття, то відзначимо, що тут існує чимало найрізноманітніших парадигм. Головними з них є:

1) соціально-класова;

2) етнонаціональна;

3) генераційна (поколінна);

4) конфесійна (релігійна) тощо.

       Згідно першої парадигми, людство і будь-яке суспільство поділені на класи (по вертикалі, схема №8А), кожен з яких має свої власні особливі інтереси, цілі й цінності. Класи є суб"єктами історії, а їх боротьба є рушійною силою історичного розвитку. Згідно решти парадигм людство і суспільство поділяються відповідно або на етноси та нації (по горизонталі, схема №8В), або на покоління (навскіс, зправа наліво схема №8°), або на конфесії (навскіс, зліва направо схема №8D), які по аналогії з першою парадигмою, є суб"єктами історії, а їх боротьба (суперництво) є рушійною силою історичного розвитку тощо. Причому ідейні "батьки й адепти кожної із цих парадигм намагаються довести, що лише їх спільноти є "головним", а часом і "єдиним" суб"єктом історії, а всі інші - залежні від неї, другорядні, або й взагалі "баластТ^р&щкти" історичного розвитку. І як це не дивно, прихильники кожної із цих парадигм знаходять в тій же історії чимало аргументів на свою користь.

     Толерантно ставлячись до цих парадигм, автор тим не менш, відзначає, що кожна з них, будучи загалом вірною (щоправда, із багатьма застєрєженнями) є досить вузькою, поверховою, обмеженою і одновимір-ною. Кожна із цих парадигм, взятих окремо, не дає повної й цілісної уяви про такий вкрай складний, різноманітний, багатовимірний феномен, яким є людство.

     Доводити, що людство поділено лише на класи, (або на етноси, або на покоління, або на конфесії, або інше),що вони є головним чи єдиним суб"єктом історичного розвитку, це все одне, що доводити, що природне світло є зеленого (червоного, жовтого або іншого) кольору; або, що в ньому, скажімо, зелений (червоний, жовтий або інший) колір є головним. (Насправді ж, як відомо всім, хто хоч раз в житті бачив веселку, природне світло є багатокольоровим. І не помічати цієї краси, на жаль, можуть лише дальтоніки, або ті, хто заплющують очі, або відвертаються при появі веселки. А щодо "головного" кольору у веселці, то вже справа смаку і уподобань, тобто сугубо індивідуальне і суб"єктивне. І було б безглуздим сперечатись із цього приводу).

    Тому, при аналізі етнічної сфери людського буття ми будемо виходити із зовсім іншої парадигми, точніше - метапарадигми, а саме -критичного етнополітичного мислення, про яке вже йшлося. Нагадаємо і частково запропонуємо деякі основні його положення.

   По-перше, людство є єдиним цілим.

   По-друге, водночас воно поділяється на класи (соціальні групи, страти), етноси (нації, етнічні й національні групи), покоління, конфесії тощо, що нагадує щось складніше навіть за добре відомий усім "кубик Рубика". (Див. схему №8Е).

   По-третє, суб"єктами історії є не лише названі вище спільноти, а й окрема людина та саме людство у цілому. При цьому; постійно діючими суб"єктами історичного процесу були, є і будуть людина, етноси і людство (сюди автоматично входять і покоління, з яких складаються етноси і людство). Щодо класів, конфесій, націй та ін., то вони стали суб"єктами історичного процесу з часу їх виникнення (перші й другі - в Давні часи, останні - в Нові часи) і будуть, мабуть, ними до часу свого зникнення.

   По-четверте, на всіх етапах історичного розвитку провідну роль постійно відігравали і будуть відігравати людина, етнос і людство. Решта людських спільнот цю роль виконували періодично або епізодично.На ранку людської історії провідна роль належала етнічним спільнотам (родам, племенам чи їх союзам), потім - класам, пізніше - класам і конфесіям (згадаймо "хрестові походи" і релігійні війни), в нові часи - класам і націям, у 60-х роках XX ст. - молодому поколінню (згадаймо "молодіжні бунти" і "студентські революції" того періоду), а сьогодні - націям і етносам.

  По-п’яте, рушійними силами сучасного історичного розвитку виступають, на нашу думку

1) всі зазначені спільноти, взяті разом та їх боротьба (суперництво);

2) духовне відродження і єднання  людства; 

3) світовий економічний ринок;

4) інформатизація;

5) передові технології тощо.

     Отже, етноси є найбільш давніми, природними і стабільними спільнотами, одними із багатьох спільнот, з яких складається людство. Хай не завжди головними, але й нікому і нічому не підпорядкованими, не другорядними, не зайвими і не реліктовими. Етноси є також найдавнішою, постійною, впливовою, рушійною силою, однією із багатьох впливових, рушійних сил, які діють на історичній арені. Етнічна сфера людського буття така ж важлива як і соціальна, економічна, політична, духовна та ін. Вона, як і всі інші сфери людського життя, підпорядковується, з одного боку, загальним закономірностям розвитку живої матерії й людства, а, з іншого - своїм власним. Вивчати специфіку й закономірності розвитку етнічної сфери - головна мета етнополітологи; враховувати їх і хоча б не діяти їм всупереч - основна мета держав та урядів, їх етнонаціональної політики.

 

 

 

 

 

 

 

1. Сучасні школи етнічності

        Етнічний ренесанс 60-80-х років XX ст. викликав великий інтерес західних, а потім і вітчизняних вчених, започаткував гострі дискусії навколо етнічної сфери життя, процесів, що в ній відбуваються, зокрема, їх змісту; сутності й характеру. За свідченням професора соціології Ари-зонського університету Філіс Мартінеллі, ці дискусії призвели до "посилення плутанини щодо вживання терміну "етнічний" (ethnics) і похідних від нього термінів "етнічність" (ethnicity), "етнічна група" (ethnic group) та "етнічна ідентичність" (ethnic identity). При цьому найбільш невизна-ченим виявився найчастіше вживаний на Заході термін "етнічність".

     На невизначеність цього терміну і заплутаність самої концепції "етнічності" вказував, зокрема, відомий американський вчений Костянтин Симонс-Симонолевич, який головну причину такого становища вбачав у тому, що згадані термін і концепція є "дуже новими".8 Цю точку зору поділяють також видатний канадський дослідник українського походження Всеволод Ісаїв та багато інших. Досить дотепно, але водночас і влучно охарактеризував саму етнічність, причину труднощів її дослідження і визначення, один з найбільш авторитетних американських фахівців з цих проблем, Майкл Новак. "Етнічність, - зазначає він, - є комічною реальністю: морально амбівалентною, парадоксальною на практиці, невловимою в теорії". Ця "плутанина", на думку редактора "Гарвардської енциклопедії американських етнічних груп" Стефана Терстрема, з якою слід погодитись, обумовлена двома обставинами: по-перше, тим, що "етнічність є надзвичайно складним феноменом", а, по-друге, що серед вчених все ще немає консенсусу щодо точного значення терміну "етнічність". його сутності й характеру, а також місця і ролі в суспільно-політичному житті.

     Дійсно в західній науці існувало й існує безліч різноманітних підходів, десятки напрямків і кільканадцять шкіл дослідження етнічності. Певне, але далеко не повне уявлення про ці підходи і напрямки може дати схема "Методологічні рамки", розроблена авторами міжнародного глосарію "Етнічність" (Див. схему №9). Щодо шкіл, то їх можна поділити на дві великі групи: марксистські та немарксистські. Аналіз марксистських шкіл етнічності виходить за рамки даного науково-навчального посібника. Тому обмежимося висновками окремих західних вчених та деякими власними думками. Більшість західних науковців вважають, що основоположники марксизму впритул наблизились до феномену етнічності, але так і не змогли (чи може не захотіли?) його зрозуміти. Відомий американський дослідник Пер Ван Ден Берг писав в одній із своїх статей: "Найбільша помилка марксизму при підході до етнічності полягає у тому, що він вважає її епіфеноменом і архаїзмом".

     Дещо пізніше в своїй чудовій монографії "Етнічний феномен" він уточнює: "Марксисти розглядали етнічність як епіфеномен, хибну свідомість, котра маскує класові інтереси, містифікацію правлячого класу з метою запобігти зростанню класової свідомості". Погоджуючись з цією оцінкою, додамо, що для основоположників марксизму, полонених теорією класів і класової боротьби, етнічність дійсно була не більш як "племінною спільнотою", "стадом" чи "отарою".14 Майже такою вона залишилась і для В.І.Леніна, який лише раз скористався термінами "етнографія", "етнографічний" та й то для нещадної критики своїх опонентів.15 Так вона розумілась і більшістю колишніх радянських дослідників, котрі таврували її як "вигадку буржуазної пропаганди" та "знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму". Протягом останніх років ситуація у вітчизняній науці у цьому плані дещо поліпшилась, але до повного розуміння й коректного висвітлення сутності та характеру етнічності, її місця і ролі у суспільно-політичному житті ще дуже й дуже далеко.

      Серед майже півтора десятка пемарксистських шкіл етнічності, які для зручності будемо називати "західними", найбільш впливовими є наступні:

1) примордіаіістська;

2) інвентціоністська; 

3) сервайвелістсь-ка;

4) еволюціоністська;

5) асиміляціоністська;

6) інтеграціоналістська та інші.

     Почнемо з того, що наприкінці 50-х років у західній антропології намітилась методологічна і теоретична криза. Вона, за висновками автора,, полягала у тому, що ця наука виявилась нездатною охопити, всебічно дослідити, адекватно висвітлити і дати прогноз розвитку нових тенденцій в етнічній царині людського буття. Саме тоді починається бурхливий розвиток такої науки як етнологія, зароджується нова наука етнополітологія, з"являються нові напрямки - етносоціологія, етнопсихологія, етноекологія та багато інших . Але і вони певний час не могли дати коректних відповідей на нові проблеми, пов"язані з етнічним ренесансом, політизацією етнічностей тощо. Характеризуючи такий стан справ, професор кафедри антропології Каліфорнійського університету (Лонг-Біч) Дж. Скотт (молодший) відзначав, що ще недавно теоретики і практики передрікали, що етнічні меншини якоїсь нації будуть зрештою асимільовані або "переплавлені", а етнічні ідентичності будуть замінені на національні ідентичності. Однак замість того, щоб послаблюватись і зникати, етнічність стає більш помітною ніж будь-коли, а традиційна етнічна ідентичність, яка, здавалось, мала б відмирати в умовах боротьби за соціально-економічну і політичну рівність, навпаки посилюється, причому навіть тоді, коли етнічна група домагається домінуючих позицій.