Этническая сфера человеческого бытия

       Варті згадки, на мій погляд, ще дві школи: сервайвелістська та еволюціоністська. Назва першої школи походить від англійського дієслова - "to survival", тобто виживати. Прихильники цієї школи, до яких належитіГбільшість вже згадуваних примордіалістів, вважають, що етнічності існували, існують і будуть існувати попри всі кризи й потрясіння, через які ще має пройти людство. Вони припускають, що етнічність може набрати інших форм, але вона ніколи не зникне. Представники еволюціоністської школи, серед яких опинилась більша частина інвентціоністів, навпаки вважають, що етнічність є анахронізмом, пережитком минулого, гальмом суспільного розвитку. За їх переконаннями, етнічності з часом зникнуть взагалі, а етнічне походження, мова, символи та інші етнічні ознаки не будуть мати жодного значення.

На мою думку, теоретичні положення сервайвелістів більш коректні і більш адекватно відбивають сучасний стан і близьке майбутнє людства. Відзначимо також, що час дискусій і суперечок між представниками різних шкіл етнічності вже минув. Надійшов час розробки спільними зусиллями загальної теорії етнічності, з"ясування її справжнього місця і ролі у суспільному розвитку людства у наступному тисячолітті, розробки загальної стратегії його виживання.

2. Різноманітність концепцій етнічності

     Повертаючись до терміну "етнічність", я вважаю за потрібне підкреслити, що західні вчені давно скаржаться на невизначеність категорії "етнічний" і похідних від нього понять. Підтвердження тому - заява, яку зробив відомий італійський соціолог і економіст Вільфредо Парето ще на початку- XX століття: "Термін "етнічний" є одним з найбільш туманних термінів, відомих соціології. Ми користуємося ним тільки для того, щоб охарактеризувати стан якогось явища, не заглиблюючись у його сутність". Сьогодні ті, хто намагається виправити таке становище, як правило, починають із вивчення етимології цього слова. Багато з них відзначають, що слово "етнічний" походить від грецького слова "етнос" (ethnos). що означає "нація" або "раса" і завжди використовувалось для визначення "сторонніх" осіб чи груп (outsiders).

    В новітній західній науковій і довідковій літературі є чимало спроб визначити сутність цього терміну. Згідно всесвітньо відомого і найбільш поширеного "Вебстерівського словника", "етнічне - це: (а) те, що стосується спільних фізичних та духовних рис, які мають члени групи, що є наслідком їх спільної спадковості та культурної традиції; (б) те, що має або походить від расових, лінгвістичних чи культурних зв"язків зі специфічною групою (негритянською, ірландською, італійською або іншими етнічними групами)".

     Інший всесвітньо відомий "Словник американської спадщини англійської мови" дає таке визначення: "етнічне - це: (1) те, що стосується соціальної групи в середині культурної та соціальної системи, яка домагається або має спеціальний статус на підставі складних, часто варіативних рис включно із релігійними, мовними, спадковими або фізичними особливостями; (2) в більш широкому розумінні особливість релігійної, расової, національної або культурної групи".

     Наведені визначення терміну "етнічне" можна вважати найбільш вдалими і прийнятними. Але слід звернути особливу увагу на те, що взявши на озброєння прикметник "етнічне" від грецького іменника "етнос", англійська мова так і не прийняла самого терміну "етнос".

     Натомість в англійській мові почали вживатись такі іменники, як "етнічність", "етнічна група", "етнічна ідентичність" тощо. Показовим у цьому відношенні може бути тлумачення терміну "етнічність" на сторінках одного із словників Всбстера: "Етнічність. Іменник. Етнічна класифікація або приналежність".30

    Є підстави вважати, що справді наукові дослідження феномену етнічності започаткував ще у другій половині XIX століття видатний, але незаслужено призабутий французький історик і філософ Ернест Ренан. Помітний внесок у розробку" концепцій етнічності зробили також відомий представник австромарксизму Отто Бауер та російський філософ Микола Бердяєв. І хоча ці вчені аналізували питання історії виникнення і розвитку націй (національностей), їх основні положення й висновки вповні можуть бути віднесені до концепцій етнічності та етнічної групи.

      В новітні часи термін "етнічність" у науковий обіг ввів у 1953 році американський дослідник Девід Рісмен.31 Початок же фундаментальних розробок концепцій етнічності пов"язується з прізвищами двох видатних американських соціологів Нагана Глейзера та Деніеля Мойнігена, зокрема, з появою у 1963 р. їх відомої роботи "Поза плавильним котлом".

     Сьогодні ці концепції є найбільш поширеними у західній науці. При цьому, як слушно зауважує професор Карлтонського університету (Канада) Джон Меньоні, більшість вчених вживає терміни "етнічність", "нація", "етнічна група", "етнічна ідентичність" та інші як синоніми, а відповідні концепції, зокрема, "етнічності" та "етнічної групи" вважає " концепціями близнюками". Прикладом такого підходу може служити визначення етнічності, яке дає Еліс Кешмор, автор і упорядниця поширеного на Заході "Словника расових і етнічних відносин". Термін "етнічність", зазначає вона, "вживається до народу або нації, а також групи людей, які свідомі свого спільного походження та спільних інтересів. Вони намагаються об"єднатись разом для того, щоб підкреслити свою єдність, або спільну ідентичність як засіб виживання". Однією з особливостей етнічності є те, що вона "може бути бажаною або недоречною". Такої ж думки й інший американський дослідник Дж.Уїлсон, який наголошує, що етнічності -це, перрцза все, "групи за інтересами" (interest groups), тобто групи, об"єднані ^пільчними економічними, екологічними, політичними й іншими інтересами і цілями.

Зрозуміло, що тут йдеться про  етнічність у широкому розумінні  цього слова, тобто водночас про два хоч і взаємопов’язаних, але різних феномени:

1) саму етнічну спільноту та 2) особливості її існування.

   Такий підхід не вдовольняє багатьох західних вчених. Вони намагаються довести необхідність розмежування понять "етнічна група" та "етнічність", розробити окремі відповідні концепції. "Нам треба, - закликав Дж.Меньоні, - розглядати етнічну ідентичність і етнічну групу окремо і таким чином уникати помилки змішування поняття "етнічна група" з існуванням спільного буття, яке її характеризує".

       Отже, в сучасній західній етнології "етнічність" у вузькому її розумінні розглядається як дивовижний феномен, що стосується, перш за все, специфіки самого буття та особливостей будь-якої етнічної спільноти. На думку автора, цей феномен можна вважати і назвати своєрідною "етнічною аурою".

3. Концепція і модель придбання та втрати етнічного коріння

     Проведений аналіз розвитку західної етнополітологічної науки показує, що вона давно і досить успішно займається проблемами етнічного коріння, зокрема питаннями їх втрати і надбання. Про це свідчить чимала кількість цікавих і корисних публікацій, а також існування багатьох відповідних концепцій і моделей. Найбільший інтерес, на погляд автора, становить концепція і модель "придбання і втрати етнічного коріння", розроблена у середині 70-х років відомим англійським етносоціологом Гарольдом Абрамсоном. Виходячи з тенденції зростання ролі етнічного фактору в соціально-політичному житті, він звернув увагу на необхідність дослідження і врахування проблем етнічних коренів, умов і значення їх придбання та втрати. Зокрема, він виокремив і проаналізував чотири можливих групи або типи явищ -феномен придбання етнічних коренів та три альтернативних феномени їх втрати.

    До першого типу - "традиціоналістів" - належать особи, які поділяють цінності даної етнічної групи й інтегровані в її структуру, тобто мають міцне етнічне коріння.

    Другий тип – “пришельця-неофітста” - складають особи, які включені у структурну систему етнічних зв"язків, але не мають успадкованого коріння у відповідній етнічній групі, її культурі і цінностях. Початкова соціалізація "неофітів" проходила за межами етнічної спільноти, до якої вони пізніше в силу різних обставин приєднались. їх доля досить складна, а часом і трагічна: вони інколи відчувають гнів і презирство з боку колишніх своїх "одноплемінників" та підозру і недовіру з боку нового оточення. Внаслідок цього, частина "неофітів" стає войовничими "традиціоналістами", друга частина -пасивними "традиціоналістами", решта може переходити на службу якійсь третій, сторонній ворожій силі.

    Третій тип - "вигнанця" - становлять окремі особи, або невеликі їх групи, яких доля занесла до іншого етнічного середовища, де вони є носіями своїх етнічних цінностей. Цей тип є протилежним "пришельцю - неофіту". Етнічні вигнанці, закинуті силою економічних, політичних та інших обставин до середовища, в якому вони позбавлені споконвічних етнічних зв"язків, досить часто так і лишаються поодинокими та/чи дрібними уламками етнічної культури, чужої і незрозумілої для навколишнього оточення.

   Четвертий тип - "євнуха" - складають особи, позбавлені етнічної пам"яті, які не мають етнічної спадщини і не ввійшли до якоїсь етнокультурної структури. Цей тип діаметрально протилежний "традиціоналісту". Класичним його зразком можна вважати "євнуха при дворі колишнього східного деспота", що і дало підставу вкладати в це поняття переносний та надто широкий зміст.

    Виділяючи і аналізуючи ці чотири "ідеальні типи" придбання і втрати етнічних коренів, Г.Абрамсон цілком вірно підкреслював, що їх поява й існування є реакцією на суспільні зрушення, протиріччя і потрясіння. Цю точку зору поділяють й інші західні вчені. Зокрема, американські дослідники Г.Стейн та Р.Гілл зауважують, що пошуки свого етнічного коріння - "це спроби подолати почуття особистого відчуження у світі, що швидко змінюється".

   Дійсно у наш час бурхливого соціального розвитку переважає реакція першого типу - зростаючу етнічну стійкість і "традиціоналістсь-ку" впертість демонструють не тільки країни "третього світу" та/чи нові незалежні посттоталітарні держави, а й високорозвннуті регіони Заходу. Не дивлячись на розвиток системи світових комунікацій, а можливо саме завдяки цьому, етнічність у формах африканського трайбалізму, західноєвропейського етнічного ренесансу, східноєвропейського етнополітич-ного відродження та соціальних рухів на захист культурного плюралізму на всіх континентах стає феноменом, який набирає сил у відповідь на суперечності та складнощі сучасного світового розвитку. Все більше аспектів соціальної та політичної поведінки не можна проаналізувати і пояснити без залучення категорії "етнічного коріння", врахування фактів його придбання чи втрати.

4. Концепція етнічної ідентичності

       Слід відзначити, що західні дослідники досить тісно пов"язують концепцію етнічних коренів з концепцією етнічної ідентичності. Виходячи із того, що концепція етнічної ідентичності становить одну із підвалин концепції етнічності, є потреба розглянути її більш докладно. Нагадаємо, що в західній науці під ідентичністю взагалі мається на увазі виділення і віднесення людиною та/чи групою себе, інших або іншими за певними ознаками (віковими, статевими, класовими тощо) до тих чи інших спільнот. Взаємодіючи одна з одною, ідентичності створюють т.зв. "ієрархію ідентичностей", в якій кожна ідентичність займає своє особливе місце. При цьому деякі з них перебувають у центрі уваги, турбот і занепокоєнь особи та/чи групи, у той час як інші ідентичності займають периферійні місця/7 Протягом останніх років до першої групи ідентичностей швидк^увїйшла, точніше увірвалась, етнічна ідентичність.

      В західній етносоціологічній літературі існує чимало досить вдалих, на наш погляд, визначень етнічної ідентичності. Один із найбільш авторитетних канадських фахівців з цього питання Всеволод Ісаїв визначає етнічну ідентичність як "відданість соціальній групі спільного походження".Інший канадський етносоціолог Джефрі Рейтц доводить, що етнічна ідентичність - це ніщо інше як "почуття належності до націо-наіьної групи, базованій на етнічному походженні". "Етнічна ідентичність, - вторить їм американський антрополог Дж. Едвардс, - це відданість групі (великій чи малій, соціально домінуючій чи підлеглій), з якою особа має успадковані зв*язки".

Вразливим місцем такої точки зору є, на нашу думку, деяка переоцінка суб"єктивного і недооцінка об"єктивного факторів при визначенні етнічної ідентичності тієї чи іншої особи. Більш коректним здається підхід Дж.Гааса, У.Шаффіра та деяких інших західних вчених, які враховують суб"єктивні й об"єктивні та внутрішні й зовнішні фактори , а також високо оцінюють роль етнічної ідентичності, особливо її придатність для соціальної стратифікації і себе й інших. За їх спостереженнями, мають місце випадки, коли особа чи група осіб бажає, щоб була визнана їх належність до тієї чи іншої спільноти, але члени - засновники тієї спільноти можуть відмовляти їй чи їм у цьому і заперечувати їх етнічну приналежність. Водночас можуть існувати особи, які в силу різних обставин бажають відмежуватись від певної етнічної спільноти, але виявляється, що інші особи продовжують вважати їх членами тієї спільноти. Все це дає підстави західним науковцям зробити висновок про те, що етнічна ідентичність є і досить стабільним, і досить мінливим феноменом.4" Загалом більша частина західних фахівців з цих проблем, з якими погоджується і автор, вважає етнічну ідентичність "вирішальною", "ключовою" серед багатьох інших ідентичностей.

5. Концепція національної ідентичності

       Значний теоретичний та практичний інтерес, на мій погляд, становлять намагання західних вчених провести порівняльний аналіз між етнічною та національною ідентичностями. Під останньою, як правило, мається на увазі почуття приналежності й відданості людини якійсь певній нації. Як слушно зауважує відомий американський дослідник Джордж Де Вос, для багатьох громадян правових демократичних держав, особливо моноетнічних, ці дві ідентичності існують у нерозривній єдності. "Строго говорячи, - констатує він, - національність не відрізняється від етнічності". Щодо поліетнічних держав, то тут зазначені ідентичності не співпадають, бо "етнічна ідентичність є або більш специфічною, або більш широкою ідентичністю ніж національна ідентичність".