Кадровое деловодство

Про наступну зміну істотних умов праці (систем і  розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад) працівник  повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Зразок виказу про переведення на іншу роботу наведено нижче.

У випадку, коли ініціатором переведення працівника на іншу роботу є власник або уповноважений  ним орган, у наказі обов'язково зазначається мотивація переведення (констатуюча  частина), а працівник, ознайомившись  з наказом, повинен, крім підпису, зазначити  «з переведенням згодний».

Перед тим, як видати наказ про переведення, власник або уповноважений ним  орган зобов'язаний докладно ознайомити працівника з умовами його праці  на тій посаді (роботі), куди передбачається його перевести.

Право працівника на щорічну основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після  закінчення шести місяців безперервної роботи наданому підприємстві (п. 1 ст. 79 КЗпП України). До закінчення зазначеного  строку відпустка може надаватися: працівникам, переведеним на роботу від одного суб'єкта господарювання до іншого; жінкам, які виявили бажання  приєднати щорічну відпустку  до відпустки у зв'язку з вагітністю і родами; працівникам молодше  вісімнадцяти років; працівникам, які  навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах на вечірній і заочній формах навчання; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (ст. 79, 180, 195, 212 КЗпП України).

Допускається  на прохання працівника поділ відпустки  на частини за умови, щоб основна  її частина була не менше шести  днів для дорослих і дванадцяти - для осіб молодших вісімнадцяти років (ст. 79 КЗпП України), а також перенесення  у виняткових випадках, за згодою працівника та за погодженням з профспілковим органом, відпустки на наступний календарний рік (ст. 80 КЗпП України).

Працівникові  може бути надана короткочасна відпустка  без збереження заробітної плати, як правило, до двох тижнів за сімейними  обставинами та з інших поважних причин. У необхідних випадках за згодою сторін ця відпустка може бути відпрацьована  у наступний період, виходячи з  умов і можливостей виробництва (ст. 84 КЗпП України).

 

3. Механізм звільнення працівників з роботи

 

Механізм звільнення працівника з роботи відбувається за такою схемою:

• Заява робітника про звільнення (припинення строку дії контракту) (рис.1.5);
• Наказ про звільнення;
• Запис у трудовій книжці та видачі її на руки;
• Запис в особовій картці форми П-2 чи особовій справі;
• Закриття особистого рахунку працівника і повний розрахунок з ним.

 

 

 

 

 

 

Рис.1.5 – Приклад написання  заяви про звільнення

 

Заява про звільнення пишеться робітником за два тижні до імовірного терміну припинення трудової діяльності і подається на погодження керівнику  підприємства. Керівник видає наказ  про звільнення відповідно до чинного  законодавства, робить відповідний запис у трудовій книжці і в особовій картці форми Т-2. Копія наказу про звільнення направляється в бухгалтерію, де на підставі даного документа здійснюється повний розрахунок з працівником. При припинені строку дії контракту, якщо він не переукладається надалі, також видається наказ про звільнення і здійснюються відповідні дії, пов’язані за припиненням трудової діяльності.

Припинення дії трудового договору може мати місце тільки з підстав, передбачених законами України.

За  ініціативою працівника трудові  відносини припиняються згідно зі статтями 38 та 39 Кодексу законів про працю  України (далі КЗпП).

Припинення  дії трудового договору за ініціативою  власника може мати місце з підстав, передбачених статтями 40 та 41 КЗпП.

Дію трудового  договору може бути припинено також  за умов, передбачених пунктами 1,2,3, 5, 6, 7 та 8 статті 36 КЗпП.

У день звільнення роботодавець повинен видати працівникові копію наказу про звільнення та виплатити всі належні йому від підприємства суми.

Накази  про розірвання трудових договорів (звільнення з роботи) готуються  за розпорядженням керівника суб'єкта господарювання на підставі заяв працівників, подання керівників відповідних  структурних підрозділів, третьої  особи, яка не є стороною трудового  договору (суд, профспілковий або  інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган, військкомісаріат).

Слід звернути увагу на те, що підготовка й видання наказу (розпорядження) про розірвання трудового договору (звільнення з роботи) правомірне тільки за наступних умов:

• є підстави, викладені в законі;
• дотримано певного порядку звільнення працівника за конкретною підставою.

Накази  про розірвання трудового договору (звільнення з роботи) складаються, як правило, з двох частин: констатуючої (зазначаються коротко мотиви та причини припинення трудового договору) та розпорядчої, де зазначаються:

• прізвище, ім'я, по батькові працівника;
• посада;
• структурний підрозділ (місце роботи);
• дата і причина (підстава) розірвання трудового договору (звільнення з роботи);
• відповідна стаття Кодексу законів про працю України, інші акти законодавства;
• пільги та компенсації, передбачені чинним законодавством;
• підстава видання наказу.

Власник або, уповноважений ним орган  зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену  трудову книжку, розрахуватися з  ним, видати копію наказу про звільнення з роботи (у разі звільнення працівника ї ініціативи власника або уповноваженого ним органу). Якщо працівникові у день звільнення не працював, зазначені суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимога про розрахунок (ст. 47,116 КЗпП України).

Якщо  затримано видачу трудової книжки з  вини власника або уповноваженого ним  органу, працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (Інструкція про порядок  ведення трудових книжок на підприємствах, в установах,організаціях, п. 4.1).

У суб’єктів  господарювання з невеликою кількістю працівників можуть «даватися зведені накази по особовому складу, де за окремими параграфами наказу розміщується інформація про призначення, звільнення наданні відпусток тощо.

 

 

2. КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ ТА ЇЇ ОХОРОНА

 

1. Сутність та значення комерційної таємниці

 

Комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, використання яких у господарській діяльності надає можливість отримання прибутку та/або конкурентної переваги чи збереження положення на ринку, розголошення яких може завдати шкоди інтересам  суб’єкта господарювання.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені  до комерційної таємниці.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом  господарювання відповідно до законодавства.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів  України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці ”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

- установчі документи, документи,  що дозволяють займатися підприємницькою  чи господарською діяльністю та її окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки  обчислення і сплати податків  та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність  і склад працюючих, їхню заробітну  плату в цілому та за професіями  й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення  навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов  праці, реалізацію продукції,  що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових  осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках,  об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до  чинного законодавства підлягають  оголошенню.

Підприємства, установи та організації  зобов’язані подавати перелічені відомості  органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені  до комерційної таємниці, наприклад  підприємства, повинні мати такі ознаки:

- не містити державної таємниці;

- не наносити шкоди інтересам суспільства;

- відноситись до виробничої  діяльності підприємства;

- мати дієву або потенційну  комерційну цінність та створювати  переваги в конкурентній боротьбі;

- мати обмеження в доступі  тощо.

Відповідальність за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, встановлюється законодавчими актами України".

 

2.  Захист комерційної таємниці

 

Основним чинником, що сприяє захисту інформації, залишаються  поки режимні, тобто спеціальні заходи, спрямовані на запобігання витоку конкретних відомостей. Чим більше до них може бути виявлений чи уже фіксувався інтерес, тим оперативніше повинні прийматися заходи для недопущення його задоволення.

Прийняття спеціальних заходів, спрямованих на захист інтелектуальної  власності, залежить, перш за все, від  власника (власників) інформації, що складається  в їхньому середовищі діяльності конкурентної обстановки, цінності, яку  представляє для них виробнича  або комерційна інформація, і інших  факторів.

Безумовно, зберігати секрет його власникові, якщо він більше нікому не відомий, не представляє великої  складності і витрат на його охорону. Він сам не повинен допустити  до нього третіх осіб. При цьому  не бути балакучим, довірливим. Носій  інформації (документ, дискета, предмет) повинен мати відповідне місце зберігання (не письмовий стіл, а сейф або  інше недоступне для інших осіб місце). Кілька ускладнюється охорона цих  відомостей, коли про її наявність  стає відомо зацікавленим особам. Виникає  необхідність обмежувати доступ сторонніх  осіб до місця зберігання секретних  матеріалів.

Підприємства, фірми, об'єднання, де є не один власник інформації, а декілька, до того ж працюють співробітники, не допущені до виробничим (комерційним) секретів, являють собою більш  складний об'єкт захисту. Виникає питання про необхідність забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки структурних об'єднань підприємництва. Для його рішення можна використовувати приватні підприємницькі фірми, приватні служби безпеки (тобто які функціонують самостійно, приймаючи замовлення від клієнтів), власні служби безпеки.

Якісне ж виконання  замовлення недержавними детективними службами багато в чому залежить від  тих умов, які створюються їм органами влади. Наприклад, Санкт-Петербурзька мерія своїм рішенням заборонила на території міста діяльність приватних  підприємницьких фірм, які займалися  також наданням послуг з захисту  комерційних таємниць. Здійснення цих  приватних функцій ставиться  державним правоохоронним органам. І це не дивлячись на те, як показує зарубіжний досвід, що приватне підприємництво охороняє приватне детективне суспільство. Державним ж правоохоронним органам, при всій їх бажання і можливості, з цим завданням у повному обсязі не справіться6.

Це одне питання. Другий стосується вивчення самої приватної фірми  перед тим, як звернутися до неї за допомогою. Чому? Є дані, що деякі  приватні детективні освіти, замість  того, щоб діяти у відповідності  зі своїм статутом, займаються здирництвом, шантажем представників інших підприємницьких  фірм. В принципі тут йде обопільна  перевірка замовника і клієнта  перед тим, як укласти договір. Ігнорування  цього підходу може призвести  до серйозних помилок.

Спеціальні заходи, які  здійснюються при захисті інформації, можна підрозділити на зовнішні і  внутрішні.

До зовнішніх заходів  відносяться наступні. Вивчення партнерів, клієнтів, з якими доводиться вести  господарську, комерційну діяльність, збирати інформацію про їхню надійність, платоспроможність і інші дані. При  необхідності проводиться вивчення зв'язків співробітників приватної  фірми. З'ясовуються особи, що виявляють  інтерес до фірми, її діяльність, співробітникам, які не належать вони до конкуруючої  фірми або до злочинної групи. У разі встановлення, що ці особи  допустили будь-які протизаконні дії, необхідно інформувати відповідний  правоохоронний орган. Тим самим  припиняється злочинна діяльність і, в  тому числі, інтерес до приватній  фірмі. По можливості бажано встановити, в чому суть цього інтересу і кому знадобилася та чи інша інформація. Чи не повториться він у майбутньому, тобто що можна чекати від конкурента (не виключено і злочинних елементів).