Колекції кінофотофонодокументів у фондах бібліотек

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Кінофотофонодокумент в контексті документознавства 5

1.1 З історії вивчення кінофотофонодокументів в Україні 5

1.2 Сутність поняття  «кінофотофонодокумент» 8

1.3 Класифікація кінофотофонодокументів 9

РОЗДІЛ 2. Особливості окремих видів кінофотофонодокументів 10

2.1 Кінодокументи:   загальна   характеристика діафільмів, кінофільмів, відеофільмів 10

2.2 Фотодокумент як носій інформації 15

2.3 Фонодокумент: загальна характеристика грамплатівки, фонограми 22

2.4.  Порівняльний аналіз переваг та недоліків окремих видів аудіовізуальних документів 25

РОЗДІЛ 3. Колекції кінофотофонодокументів у фондах бібліотек  27

ВИСНОВКИ 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34

ДОДАТКИ 37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні не можна уявити свого існування без фотографії, звуко- та відеозапису, кінематографа, телебачення – найпоширеніших і найдоступніших комунікативних засобів спілкування людей у світовому просторі, політична, соціальна й культурна цінність яких безперечна.

Кінодокументи, фотодокументи, фонодокументи, відеодокументи  дозволяють розкрити в образах і звуках приватне життя людини, діяльність колективів, організацій, події державного, політичного, культурного значення, що робить їх цінними для вивчення історичного процесу в цілому і найрізноманітніших його аспектів.

Зазвичай інформація кінофотофонодокументів стосується певних суспільних подій та явищ, а також осіб і об’єктивно відображає саму реальність, закарбовує життя таким, яким воно є насправді, дає його відбиток, чого не може зробити ані паперовий документ, ані найкращий мистецький чи художній твір. В цьому власне і полягає  самодостатність, унікальність та цінність кінофотофонодокументів.

Предмет дослідження: історія та загальна характеристика кінофотофонодокументів.

Об'єкт дослідження: кінодокументи, фотодокументи, фонодокументи, відеодокументи. 

Метою роботи є дослідження кінофотофонодокументів, що посідають важливе місце серед документних джерел інформації.

Завдання курсової роботи:

1. розглянути історію вивчення кінофотофонодокументів в Україні;
2. з’ясувати сутність поняття «кінофотофонодокумент»;
3. дослідити класифікаційний поділ кінофотофонодокументів;
4. визначити роль кінофотофонодокументів в соціальних комунікаціях;
5. здійснити загальну характеристику різновидів кіно-, фото- та фономатеріалів;
6. проаналізувати переваги та недоліків окремих видів аудіовізуальних документів.

Практичне значення курсової роботи пояснюється тим, що положення, які розглянуто у дослідженні, підвищують рівень знань студентів спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» щодо кінофотофонодокументів  – документних джерел інформації. Результати курсової роботи та сформульовані висновки можуть бути теоретико-методологічною базою для подальшого дослідження питання перспективи розвитку  кінофотофонодокументів та використовуватись у науковій діяльності та у навчальному процесі. 

Проблема кінофотофонодокументів як об’єктів документознавчного дослідження розглядалася багатьма науковцями. Найбільш ґрунтовні роботи з цього питання належать Кушнаренко Н. М., Комовій та Палесі  Ю. І. Окремі публікації присвятили цьому питанню В. В. Бездрабко та Г. М. Швецова-Водка. Представники архівознавства  теж приділють увагу визначенню кінофотофонодокументів як складових відповідної галузі діяльності. Найбільш вагомий внесок у розробку питань зробив О. А. Купчинський. Значний інтерес становить дослідження кінофотофонодокументів в історичному джерелознавстві, археографії. Вагомий внесок у дослідження зробили Г. М. Болтянський, О. М. Донде, Б. Д. Греков, С. І. Бернштейн, Л. П. Маркітан та ін.

У процесі підготовки курсової роботи були використані такі методи дослідження, зокрема вивчення та аналіз науково-літературних джерел, узагальнення типових положень, практичний аналіз монографічної літератури та статей у періодичній пресі, що стосуються досліджуваної теми.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків. Список використаної літератури включає 25 найменувань. Шість додатків займають 6 сторінок. Робота викладена на 35 сторінках друкованого тексту.

 

 

РОЗДІЛ 1. КІНОФОТОФОНОДОКУМЕНТИ В КОНТЕКСТІ ДОКУМЕНТОЗНАВТСВА

 

1. З історії вивчення кінофотофонодокументів в Україні

 

Основна частина новітніх носіїв інформації припадає на кінофотофонодокумент (далі – КФФД).

Кожен дослідник історії вивчення КФФД неодмінно вказує на дослідження Г. М. Болтянського, С. І. Бернштейна, Б. Д. Грекова, О. М. Донде, які з’явилися ще в першій половині ХХ ст. і присвячувалися поверхневим міркуванням науково-популярного змісту щодо особливостей і значення кінофотофонодокументів. Хоч складно назвати перші праці серйозними ґрунтовними дослідженнями документів, утім згадка про них важлива для фіксації початку студіювання КФФД у джерелознавстві й історії мистецтва. Справжній прорив у дослідженні КФФД настає в 1960–1980-х рр. Тематика досліджень помітно урізноманітнюється, виокремлюються основні дослідницькі напрями: критичний аналіз, класифікація документа, специфіка як історичного джерела, термінологія. Зростання кількості публікацій пояснюється широким освоєнням різних типів і видів історичних джерел. При цьому відзначають появу в ці роки навчальних посібників варіативного змісту, дисертаційних досліджень, наукових, науково-популярних видань тощо [1].

Цим самим періодом датуються наукові публікації сучасної відомої дослідниці – кандидата  історичних наук Л. П. Маркітан [11, с. 34 – 49], для праць якої властиве розроблення загальної характеристики КФФД (ознаки, властивості, функції), ілюстрованої конкретним тематичним матеріалом. Примітно те, що Л. П. Маркітан однією з перших серед вітчизняних науковців спробувала визначити переваги електромагнітного способу фіксації інформації, класифікувати кінофотодокументи та запропонувати для них узагальнюючий термін – „відеодокументи”. Праці Л.П.Маркітан з історії, теорії КФФД, організації різних форм роботи з ним ознаменували формування нового напряму у вітчизняному документознавстві й джерелознавстві.

Упродовж 1970–1980-х рр. значно збільшується кількість документів, створюваних у сфері управління й науково-технічного документування кінофотозйомки, диктофонні, магнітофонні та відеозаписи. Виниклий у системі діловодства, виробничих процесів, наукових досліджень, слідчої практики та інших сферах, КФФД так само став об’єктом джерелознавства. Аналізуючи невеликий доробок розвідок про КФФД в управлінській сфері в контексті технічного документування, відомий російський джерелознавець В. М. Магідов відзначив основні їх концепти – організацію та технологію процесу, визначення видів і різновидів створюваних документів, призначення й можливості користування. Ці випадки підкреслюють важливість КФФД для вдосконалення технології виробництва, наукової організації праці, підвищення ефективності документаційного забезпечення управління та інших цілей, а отже, і доцільність їх вивчення. Відтак цілком закономірно виглядає розгляд кінофотофонодокументування в діловодстві на сторінках одного з найавторитетніших фахових видань – «Архіви України» [1].

Помітними були досягнення архівістів стосовно розроблення засад комплектування державних архівів КФФД, їх класифікації, технічних умов зберігання, експертизи цінності й відбору на державне зберігання, розроблення засобів інтелектуального доступу. Усього за досліджуваний проміжок часу в системі Головного архівного управління при Раді Міністрів СРСР було створено більше 20 нормативно-правових документів загальнодержавного значення, які впорядковували всі ділянки роботи з КФФД в архіві. Провідними спеціалістами Головного архівного управління при Раді Міністрів були укладені аналоги союзних документів, адаптовані до специфіки архівних фондів. Пізніше, зі здобуттям Україною незалежності, творення власної нормативно-правової бази розгорнулося набагато активніше, що привело до зміцнення студіювань КФФД із позицій проведення науково-технічного опрацювання, описування, каталогізації, створення покажчиків документів, розроблення технічних умов зберігання, втілення консерваційно-реставраційних заходів, класифікації документної інформації тощо.

Крім розроблення нормативно-правової бази, пов’язаної зі створенням, функціонуванням і зберіганням КФФД,  слід указати на появу низки наукових публікацій із найактуальнішої теоретичної та науково-практичної проблематики. Багатою на загальні зауваження щодо характеристики КФФД виявилася розвідка відомого архівіста, історика-джерелознавця О. А. Купчинського  «Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описування в архівах і бібліотеках».

Незважаючи на те, що в 1960–1980-х рр. КФФД утвердився як об’єкт дослідження, сама галузь кінофотофонодокументознавство залишалася маргінальною в межах ширшої дисципліни – документознавства. Неохоче виявлення інтересу до КФФД серед науковців-гуманітаріїв пояснюють трудністю оперування спеціальною технічною й технологічною підготовкою для роботи з ним, низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення установ, які створюють і зберігають цей вид документів [1].

Першим оприлюдненим авторським продуктом докладного аналізу загальної характеристика та класифікації КФФД та перспективи розвитку став підручник Н. М. Кушнаренко «Документоведение» [9].

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.  Сутність поняття «кінофотофонодокумент»

Термін «кінофотофонодокумент» уведений у науковий обіг на початку 1980-х років як узагальнювальний для понять «кінодокумент», «фото-» і «фотодокумент». Проте єдиної загальноприйнятої дефініції даного поняття не існує [9, c. 362]. Як найбільш спільне може бути прийнято визначення, згідно з яким кінофотофонодокумент містить образотворчу, звукову чи образотворчо-звукову інформацію, яка відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів (діаскоп, епідіаскоп, фільмоскоп, діапроектор, кінопроектор, магнітофон, програвач) [4,c.5].  Виняток становить фотографія, інформація на якій сприймається безпосередньо, без допомоги технічних засобів.

Поява КФФД стала відгуком на суспільну потребу відобразити, зберегти, передати нинішньому і прийдешнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксованою в словесній формі, повністю або значною мірою втрачала свою специфіку і цінність. Широке використання в документній сфері КФФД зумовлене низкою переваг порівняно з виданнями [9, c. 362].

Головною перевагою КФФД є комплексна дія на різні аналізатори людини, що знижує вірогідність втрати інформації, неминучої при одноканальному сприйнятті. Вважається, що людина володіє стількома «мовами» мислення, скільки в неї є органів чуття. В ідеалі інформація повинна надходити одночасно по всіх каналах, оскільки найбільше її засвоєння дають всі п'ять органів чуття: зір – 75%, слух – 13%, дотик – 6%, нюх – 3%, смак – 3%. Важливою перевагою КФФД є і те, що вони забезпечують адекватну фіксацію і тиражування образної і звукової інформації, тобто вербально-текстовими документами. Нарешті, КФФД забезпечують емоційну основу, ефект присутності при сприйнятті інформації [10].

Однак, кінофотофономатеріали в силу їх специфіки не наділені такими доступними, що лежать на поверхні, фактологічними та формаційними властивостями, як писемні носії інформації. Ці джерела потребують спеціальної фахової технічної та технологічної підготовки при роботі з ними [11, c. 37].

1.3. Класифікація кінофотофонодокументів

Н. М. Кушнаренко зауважує, що дотепер не існує загальноприйнятої класифікації КФФД.

Найточніше відображають їх суть класифікації, в основу яких покладені дві видоутворювальні ознаки:

а) канал сприйняття інформації або спосіб дії на органи чуття людини;

б) спосіб документування інформації [9, c. 363].

За каналом сприйняття інформації, зафіксованої в документі, КФФД ділять на три види:

– візуальні, сприймаються через зір: діафільми, діапозитиви, слайди, німі кінофільми, епіфільми;

– аудіальні, сприймаються на слух: грамплатівки, магнітні фонограми;

– аудіовізуальні (зорово-слухові): звукові кінофільми, діафонофільми, відеофільми, магнітофільми [7, c. 257 ].

За способом документування КФФД також ділять на три види:

• кінодокументи (діа-, кіно-, відео);
• фотодокументи (діапозитиви – слайди, фотографії);
• фонодокументи (грамплатівки, магнітні фонограми).

КФФД різні за матеріальною конструкцією, оскільки можуть випускатися на бабіні, касеті, дискеті, стрічці, кадрі, касеті, компакт-диску. Це зумовлює особливості їх зберігання і використання в різних документних системах  [10].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ КІНОФОТОФОНОДОКУМЕНТІВ

 

2.1 Кінодокументи: загальна характеристика діафільмів,

кінофільмів, відеофільмів

 

Кінодокумент є одним з основних видів КФФД – це образотворчий або аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом [4, с. 5].

Кінодокументи за способом відтворення інформації ділять на два різновиди:

– образотворчо-статичні (якщо зображення нерухоме – діафільми, епіфільми);

– образотворчо-динамічні (якщо зображення рухоме, як у кінофільмі) [9, с. 364].

Матеріальною основою кінодокументів є кіноплівка, що є багатошаровою полімерною плівковою системою. Чорно-біла кіноплівка складається з полімерної основи й желатинового шару, у якому дисперговані кристали солей світлочутливого срібла. Кольорова кіноплівка складається з основи, підшару, емульсивних кольороподілів і захисних шарів.