Історичний аспект трактовки документознавства

ВСТУП

 

Сучасність характеризується стрімким збільшенням обсягів інформації, що призводить до проблем її ефективного використання. В умовах сьогодення створюється ринок значущої інформації для задоволення потреб суспільства і  окремих  індивідів в інформаційних продуктах і послугах, організовується міжнародний обмін культурними, освітніми і науково-технічними знаннями, формуються системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження і використання цих знань, створюється єдиний інформаційно-комунікаційний простір. Інформація міститься частіш за все у матеріальному носії – документі.

“Проникнення ” документів у  всі сфери людської діяльності –  науку, управління, практику, освіту тощо – зумовило об’єктивне зростання  їх типо-видового розмаїття, формування новітних систем документних потоків, масивів систем документів і документації, створення єдиного інформаційного простору. Поняття “документ” набуває багатозначності (полісемії). Все інтенсивніше розвиваються науки, об’єктом вивчення яких є структура, створення та функуіонування окремих видів і типів документів.

Донині існують досить полярні концепції документознавства: широкого й вузького його розуміння. Паралельне існування в науковій та освітній сферах двох документознавств – наук із однією назвою, але різним змістом створило двоякий смисл дисціпліни, зумовило певні незручності й спричинило полеміку на сторінках періодичних видань.

Питання щодо визначення документознавства та його місця  у системі наук належать до числа  найбільш дискусійних та актуальних для сучасних науковців. За останні роки минув шлях від включення документознавства у число обов’язкових загально професійних дисциплін до заміни його документологіею.Таке рішення пояснюється необхідністю відмежуватися від так званого “традиційного документознавства”, яке сформувалося у надрах архівознавства. Разом з тим термин “документознавство” вже затвердився у якості позначення наукового та освітнього напрямку, заснованого на широкій трактовці документа, як будь якого матеріального носія з записаною на ньому соціальною інформацією.

Дослідження наукових праць  з питань документознавства дозволило  зробтит висновок, що документознавство  належить до розряду молодих наук і воно ще остаточно не сформувалося як наукова дисципліна, не має чітко визначенної структури.

У час коли відбувається поява нових нетрадиційних носіїв інформації проблема визначення місця наукової дисципліни “ документознавство ” у системі наук та її структури є досить актуальною.

Важливий вклад у  розвиток науки про документ внесли: П.Отле, С.Г.Кулешов, Г.М. Швецова-Водка, Н.С.Ларьков, В.В.Бездрабко, І.О.Белоусова, І.Б.Матяш, Н.М.Кушнаренко, М.С.Слободяник, Ю.І. Палеха, Н.О.Леміш.

Об’єктом даного дослідження є документознавство як наука.

Предметом дослідження є зміст і структура документознавства як науки.

Метою дослідження є визначення змісту та структури документознавства як науки.

На основі об’єкта, предмета та мети дослідження були визначені  наступні завдання:

• дослідження трактувавання документознавства як наукової дисципліни у історіографічному аспекті;
• аналіз традиційного документознавства та його структури;
• вивчення поглядів сучасних вчених на структуру документознавства.

Методологічною основою дослідження є принципи діалектики та об'єктивності; принцип історизму, який застосовувався при вивченні історичних аспектів розвитку документознавства; термінологічний підхід який дозволив розглянути основні категорії та поняття дослідження; інформаційний підхід; структурно-функціональний підхід який використовується в процесі вивчення документознавства як науки.

Нормативною базою дослідження  є : ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний  опис, аналіз документів. Терміни та визначення; ДСТУ 2732:2004. Діловодство  й архівна справа. Терміни та визначення понять.

У процесі дослідження  було використано наступні методи:

• на теоретичному рівні: аналіз, синтез, дедукція, індукція, сходження від абстрактного до конкретного, порівняння та ін.;
• на емпіричному рівні: вивчення літератури, бесіди зі спеціалістами.

Курсова робота складається  зі вступу, основного розділу, висновків  та списку використаних джерел. Основний текст містить 28 сторінок, список використаних джерел налічує 25 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ  ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ     ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1. Трактовка документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект.

Формування знань про документ відбувалося досить тривалий час. Спочатку єдиної думки про сутність та основні  етапи її розвитку не існувало. Становлення наукового знання про документ, на думку провідних дослідників у цій галузі, йшло двома шляхами:

• як спеціальної галузі історичної науки (поряд із історичним джерелознавством, архівознавством, археографією, історичною картографією тощо) – традиційне документознавство;
• як науки інформаційного циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних про інформацію та документацію) – альтернативне документознавство [14, с. 7].

Різноаспектний аналіз складових документа (у першу  чергу тексту) завжди слугував основою дослідження ряду наук. Так аналітико-синтетичний метод дослідження застосовувася ще давньогрецькими логографами в VI ст. до нашої ери для написання логосів (історій) на основі опрацювання міських та храмових хронік.

Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи управлінських структур Ахменідів. Арістотель, учитель Александра Македонського, цікавився не тільки семантичною характеристикою творів, а й їхньою структурою, внутрішньою формою и впливом на читача. У другій половині ІІІ ст. до нашої ери александрійськими вченими зроблені висновки щодо архетипу текстів класичних художніх творів, створені й відредаговані їхні варіанти [14, с.8].

Значно підвищився статус документа, як юридичного акта, за умов феодального права, особливо коли це стосувалося питань володіння землею й людьми. Виникла необхідність у більш чіткій регламентації документів, захисту їх від фальшування.

У 1276 р. побачила світ праця  “Summa de arte prosandi”цюріхського каноніка Конрада з Муре, в якої розглядалися питання перевірки документів на автентичність, спроби застосування підробленніх печаток тощо.

У добу Відродження набуває  поширення діяльність гуманістів щодо вивчення й видання античних пам’яток, використання їх для обгунтування власних  концепцій філософського, політичного й правового характеру.

Прибічники первинної  теорії знаходять віддалені праобрази  загальної науки про документ у працях Ж. Мабільона – основоположника  “дворянського” документознавства, який пов’язав зародження цієї науки з  початком дослідження актів на їх достовірність ( к XIV ст. – в Європі, к XV ст. – в Росії); посібниках засновника бібліографії Конрада Геснера (4-томна праця “Biblioteka universalis” (1545-1555 рр.); перших наукових часописах (сер.XVІІ ст.) та спробах випуску реферативних журналів (спочатку в Західній Європі – 60-ті роки XVІІ ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVІІІ ст.) [14, с.8].

Формування наукових дисциплін  про документ пов’язане також  із розвитком центрів х зберігання. Уже в XV ст. у зв’язку з розширенням діяльності канцелярій відбувається відокремлення офіційних документів з єдиних сховищ манускриптів.

У 1571 р. побачили світ перші праці  зі справочинства та архівознавства, серед яких показовою є робота Якоба фон Рамінгена з Німеччини  під назвою “Про реєстратуру, її устрій та управління” й “Коротке повідомлення про вид досконалої та повної реєстратури”, де пропонувався поділ існуючої документації на три групи.

У 1725 р., в зв’язку з необхідністю регламентації й упорядкування  форми боргових зобов’язань, установлення на них обов’язкових реквізитів за наказом Петра І був прийнятий Вексельний статут, який набув поширення на території всієї Російської імперії [14, с.9].

Середина XIX ст. характеризується працями М.Л. Магницького (спроба класифікації окремих типів документів та аналіз їх лінгвістичних особливостей), В.О. Вельдбрехта (проведення досліджень у галузі теорії діловодства, розробка правових засад діяльності канцелярій), М.В. Варадінова (розробка класифікації документів державних установ та уніфікація їх форм).

Уперше як термін, поняття “документознавство” з’явилось в 1942 році в доповіді радянського вченого К.Г. Мітяєва під назвою “Розвиток радянського архівознавства за 25 років” на конференції архівістів СРСР. У своїй доповіді він запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архивної справи. К.Г.Мітяєв наголосив, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією, яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії розвитку різних видів документації [2, с.9].

У подальшому професор К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки  про документ у курсах  “Історія і організація діловодства в СРСР» та «Теорія і практика архівної справи», одним з розділів якого було «Загальне документознавство».

Поступово вивчення документів та систем документування, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало відокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Документи в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх подальших публікаціях К.Г.Мітяєв визначав документознавство як «наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти й системи документування явищ об'єктивної дійсності і створювані в результаті документування окремі документи, їхні комплекси й системи» [10, с.12].

У зазначених роботах учений подає  своє бачення об'єкта дослідження документознавства, який складається з трьох частин:  способи документування в цілому;  способи документування в різних галузях діяльності;  документи, їхні комплекси та системи.

Не розглядаючи спеціально поняття об'єкта документознавства, К.Г.Мітяєв нічого не говорить і про його предмет. Однак головні риси предмета цієї дисципліни вимальовуються з переліку названих ним завдань. А саме: вироблення оптимальних характеристик засобів документування та визначення засад класифікації цих засобів і документації в їх історичному розвитку на сучасному етапі.

У роки Великої Вітчизняної  війни в 1943 р. Головне архівне  управління розробило проект «Інструкції з постановки документальної частини й охорони документальних матеріалів у поточному діловодстві установ, організацій і підприємств». У цьому проекті вказувалося на необхідність збереження єдності вимог до документа в діловодстві та архіві, зроблена спроба уніфікувати вимоги до організації документаційного забезпечення в цих установах.

У післявоєнні роки відставання  у сфері управління народним господарством  країни примусило звернути увагу на стан організації роботи з документами, що являються як об'єктом так і результатом праці у сфері управління й виступають основним носієм інформації для прийняття управлінського рішення.

Урядовими постановами (Постанова  Ради Міністрів СРСР від 25.07.1963 «Про заходи щодо поліпшення архівної справи в СРСР») було поставлене завдання розроблення та реалізації Єдиної державної системи діловодства (ЄДСД). Основним розробником Системи став створений у 1965 р. галузевий науково-дослідний Всесоюзний інститут документознавства і архівної справи —ВНДІДАС [14, с.11].

Створення ЄДСД потребувало  не тільки вивчення й аналізу попереднього досвіду роботи з документацією, а й проведення необхідних досліджень та підготовки відповідних ресурсів. Указане, як підкреслює професор С.Г.Кулешов, послугувало поштовхом для подальшого розвитку документознавства як наукової й навчальної дисципліни та проведенню нових досліджень у цьому напрямі [5, с.12-13].

Про становлення документознавства  писали також багато у свій час Т.В.Кузнецова, Я.З.Лівшиць, М.П.Ілюшенко, В.М.Автократов. Помітним осередком розвитку документознавства стала кафедра історії державних установ і діловодства Московського державного історико-архівного інституту (МДІАІ).

Вийшовши з надр радянського  архівознавства, документознавство  взяло для використання багато методів вивчення документів і певних документальних комплексів, розроблених архівознавством. У якості основних питань стало вивчення закономірностей функціонування документів, розробки систем документації, їх уніфікація та стандартизація, організація створення і руху документів у поточній діяльності установ, механізація діловодних процесів.

Уперше, обґрунтовуючи  теоретичні засади нового наукового напряму, К.Г.Мітяєв називав це документознавство загальним, бо саме воно стало основою для дослідження проблем документування й руху документації в дисциплінах, що вивчають різні види документів. Власне таке трактування, подібне метанауковій концепції, й окреслює підходи до визначення головного об'єкта вивчення — документа. У своїх роботах К.Г.Мітяєв відокремлює документи від книг, оскільки перші є завжди першоджерелами знань. Прерогативою спеціального документознаства він вважав, переважно, різні типи документації (або ж специфічні види документів, наприклад, кінофотофонодокументи) [2, с.12].