Контрольная работа по "Товароведению"

ЗМІСТ

 

Теоретичне питання…………………………………………………………3

1. Форми товарного виробництва.  Ринкова організація суспільного  виробництва……………………………………………………………………….3

2. Особливості виробництва  та ціноутворення  на ринку  досконалої конкуренції………………………………………………………………………...7

3. Сукупний  попит і  сукупна пропозиція. Потенційний  дохід національної економіки…………………………………………………………………………9

4. Номінальний та реальний  обмінний курс. Паритет купівельної  спроможності…………………………………………………………………….20

Розкрити зміст  категорій і понять…………………………………………24

Тести…………………………………………………………………………..32

Список використаної літератури…………………………………………….35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Форми товарного виробництва. Ринкова організація суспільного виробництва.

 

Розвиток суспільного виробництва  характеризує існування двох форм організації  суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично  першою формою економічної організації  суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво  — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються  для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в  обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка  будувалася виходячи з внутрішньогосподарських  потреб, для забезпечення життєдіяльності  замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей  обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу  сферу і споживання.

Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального господарства між  виробництвом і споживанням існує  прямий, безпосередній зв'язок, тобто  вироблений продукт самими виробниками  використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво  — споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси  обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих  виробництвах. Суб'єкти не вступають  в економічні відносини один з  одним, оскільки основним завданням  є самозабезпечення, тобто кожне  господарство спирається на власні виробничі  ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються  всі роботи — від видобутку  сировини до виготовлення готової продукції  та її споживання.

За натурального виробництва відсутній  або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво  найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства. Разом  з тим воно не зникло остаточно  і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної  кризи. Тенденція до натуралізації  виробництва може виявлятися на окремих  сучасних промислових і сільськогосподарських  підприємствах, у певних регіонах.

На зміну натуральному виробництву  приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені  для власного споживання продукти могли  випадково обмінюватись. Виникає  випадковий обмін; згодом якусь кількість  продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво  таких продуктів розширюється, обмін  збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для  обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного  виробництва:

• суспільний поділ праці;

• економічна відокремленість товаровиробників.

Суспільний поділ праці виникає  в період розкладу общинного ладу як відокремлення скотарства від  землеробства, відокремлення ремесла  від землеробства, а пізніше —  як виокремлення торгівлі в самостійну сферу діяльності, виникнення нових  галузей і підгалузей суспільного  виробництва. Це уможливлює і робить необхідним обмін між виробниками, які спеціалізуються на певному  виробництві. Але виникнення товарного  виробництва зумовлено не лише суспільним поділом праці. Історії відомі слов'янські общини, де був суспільний поділ  праці і не було товарного виробництва. Продукти праці стають товарами за умови, що вони виробляються для обміну незалежними, економічно відокремленими виробниками. Економічна відокремленість  виробників спочатку виникає на основі їх конкурентної боротьби за виробництво  і збут товарів, а згодом — на основі приватної власності на засоби виробництва та вироблені товари, адже обміняти можна лише те, що є власністю. Приватна власність забезпечує найповнішу економічну відокремленість товаровиробників, вони самі вирішують: що, як і для кого виробляти.

Проте запитання: "Що, як і для  кого виробляти?" не було б проблемою, якби ресурси не були обмежені. "Якби можна було виробляти будь-який товар  у необмеженій кількості, щоб  людські потреби були цілком задоволені, — вважає П. Самуельсон, — тоді не мав би великого значення той факт, що якийсь один товар вироблений у  надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне  поєднання праці і матеріалів. Оскільки кожен міг би володіти всіма  благами у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами  та сім'ями.

Тоді не було б економічних благ, тобто товарів, які відносно рідкісні, і не було б потреби у вивченні економічної теорії або в тому, щоб "економити". Всі товари були б безплатними, як повітря".

Характерні ознаки товарного виробництва

Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

• розвинена система суспільного  поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується  на виробництві одного продукту;

• продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення  потреб не самих виробників, а інших  споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від  споживання, а виробник — від  споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;

• обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі  відносини між людьми виявляються  не прямо, а опосередковано, через  товар або гроші, уречевлюються  виробничі відносини.

На різних етапах розвитку товарного  виробництва виникають специфічні і нові ознаки. Наприклад, Я. Корнаї об'єднує їх у такі основні принципові положення:

• можливість безперешкодного проникнення  товаровиробників на ринок і виходу з нього в будь-який час;

• наявність чесної конкуренції  на ринку та загальна її підтримка;

• вільне виникнення та охорона приватної  власності;

• індивідуальна ініціатива та підприємництво як основні ознаки і рушійні сили ринкової економіки.

Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.

Еволюція товарного виробництва  разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці  зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:

I. Модель простого товарного  виробництва. Як об'єкт аналізу  розглядається дрібне, засноване  на власній праці виробництво.

II. Товарне виробництво вільної  конкуренції. Це універсальніша  модель, вона характеризується тим,  що розвиток економіки не обмежено  жодною монополією. Тут домінує  наймана праця. Господарська діяльність  товаровиробника здійснюється в  умовах конкуренції, при цьому  він спирається тільки на ринкову  кон'юнктуру, виходить лише з  власних інтересів.

III. Товарне виробництво організованого  ринку. Модель економіки вищого  рівня. Поглиблений поділ праці  і спеціалізація ускладнюють  господарські зв'язки й об'єктивно  зумовлюють необхідність координації  і регулювання економіки. На  цьому етапі розвитку ринкове  самоврядування доповнюється державним  регулюванням, що перетворює товарне  виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин — товар і гроші.

 

 

2. Особливості виробництва та ціноутворення  на ринку досконалої конкуренції.

 

Формування цін значною мірою  залежить від типу ринку, на якому  працює підприємство. Структуру ринків визначають чинники, як кількість та розміри фірм, характер вироблюваної продукції, легкість вступу до ринку  або виходу з нього. Але головною ознакою, яка покладена в основу класифікації ринків, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на формування ринкових цін. З урахуванням перелічених  чинників розрізняють чотири типи ринків: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та досконала  монополія.

Ринок досконалої конкуренції складається із значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна і тому жодна з них не здатна істотно вплинути на ціну товару. Продавець не може запросити за свій товар ціну, яка вище ринкової, оскільки покупці спроможні вільно придбати необхідну кількість продукції за діючою ринковою ціною. Не бажають продавці пропонувати товар і за ціною, яка менше ринкової, тому що кожний з них має можливість реалізувати за ринковою ціною будь-який бажаний обсяг продукції. Тому на такому ринку роль цінової стратегії мінімальна і продавці не витрачають багато часу на її розроблення.

Важливою передумовою функціонування ринку досконалої конкуренції є  свобода вступу до ринку і виходу з нього, відсутність цінової  дискримінації, виробництво однорідної стандартної продукції та абсолютна  інформованість виробників та споживачів. На практиці досконала конкуренція є винятковим явищем і лише деякі з ринків наближаються до неї (наприклад, ринок цінних паперів, іноземних валют, зерна). Справа в тому, що навіть абсолютно однаковий товар може здаватись покупцеві неоднорідним завдяки відмінностям в умовах реалізації, реклами, наявності чи відсутності підтримки з боку держави та інших чинників.

За умов досконалої конкуренції  ціна встановлюється на ринку. Таку ціну прийнято називати ціною рівноваги. Графічно її можна представити у такому вигляді (рис. 1.3): 

 

 

Крива попиту показує, що споживачі  збільшують попит у міру зниження ціни. Виробники ж навпаки, збільшують пропозицію в міру зростання ціни (крива пропозиції). Точка перетину кривих означає зрівноваження попиту та пропозиції, а ціна буде виразником цієї рівноваги.

На ринку досконалої конкуренції найменшому збільшенню попиту відповідає пропозиція, а ціна залишається незмінною.

 

 

 

 

 

 

 

3. Сукупний  попит і сукупна пропозиція. Потенційний дохід національної економіки.

 

Сукупний попит. Модель економічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це запитання потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція.

Сукупний попит (СПо) –  це реальний обсяг національного  продукту, який економіка має намір  закупити з метою задоволення  своїх платоспроможних потреб. У  грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами  економіки на закупівлю товарів  та послуг, які складаються із споживчих  витрат, валових інвестицій, державних  закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними  витратами можна виразити формулою: Спо · Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де Ц –  середня ціна на товари та послуги.

Сукупний попит знаходиться  в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з цим на графіку  крива сукупного попиту набуває  вигляду негативної похилої лінії (див. рис. 3.1). 

<="" p="">

Рис. 3.1. Крива сукупного попиту.

За своєю формою крива  сукупного попиту аналогічна кривій одно товарного попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля  тощо). Але за своїм змістом вони суттєво відрізняються.

Однотоварний попит знаходиться  в оберненій залежності від ціни товару безпосередньо. Чим вища ціна – тим нижчий однотоварний попит  і навпаки. Це пояснюється ефектом  доходу та ефектом заміщення. Коли ціна падає, незмінний номінальний доход  дає змогу покупцям придбати більше окремих товарів та послуг, оскільки він збільшується в реальному  вимірі (ефект доходу). Крім того, зниження ціни на певний товар означає, що він  став дешевший, порівняно з іншими товарами аналогічного призначення. Це означає, що зниження ціни певного товару буде стимулювати покупців до заміщення  цим товаром інших, аналогічних  товарів, ціна яких не змінилася. Отже, зниження ціни певного товару і примушує споживачів збільшувати на нього  попит (ефект заміщення).