Контрольная работа по "Товароведению"

Виникає питання – від  чого залежить співвідношення між динамікою  виробництва і цін у формі  інфляції попиту і як воно впливає  на форму кривої сукупної пропозиції. Відповідь така – це залежить від  рівня зайнятості в економіці. Так, в умовах низького рівня зайнятості в переважній більшості галузей  забезпечується низький рівень використання виробничих потужностей.

За даних умов при збільшенні сукупного попиту підприємства змушені  утримуватися від підвищення цін, оскільки при значному дефіциті сукупного  попиту це може загальмувати процес пожвавлення  виробництва. Отже, в умовах низького рівня зайнятості відсутні передумови для суттєвого зростання цін. На кривій сукупної пропозиції зазначену  ситуацію характеризує горизонтальна  ділянка, тобто, яка тяжіє до горизонтальної лінії і згідно з якою збільшення виробництва відбувається без суттєвого  зростання цін.

В умовах надмірного відхилення сукупного виробництва від виробничого  потенціалу економіки в багатьох її галузях виробничі потужності можуть бути повністю завантажені. Тому при збільшенні сукупного попиту в таких галузях попит починає  випереджати пропозицію, що провокує інфляцію попиту. На кривій сукупної пропозиції таку ситуацію відбиває висхідна ділянка, тобто, яка здіймається вгору і згідно з якою збільшення виробництва за рахунок галузей з не завантаженими потужностями супроводжується суттєвим зростанням цін на продукцію галузей із повним використанням своїх потужностей.

Негнучкість зарплати –  це явище короткострокового періоду. З часом термі дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових  цін, і тоді події в економіці  розгортаються згідно з класичною  моделлю сукупної пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну економіку в короткостроковому  періоді. Це означає, що короткострокова  крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (див. рис. 3.4).

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори, як видно  з рисунків 3.3 і 3.4, зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку заміщенням її кривої у відповідний бік (див. рис. 3.5). 

 

Рис. 3.5. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію.

До основних нецінових  факторів сукупної пропозиції відносяться:

• зміни цін на ресурси (ресурсових цін);
• зміни в продуктивності ресурсів;
• зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають  одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні  витрати. Між середніми витратами  і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори  зменшують середні витрати, сукупна  пропозиція збільшується, а її крива  зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна  пропозиція зменшується, а її крива  зміщується вліво.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна  плата) та матеріальні ресурси (сировина. матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає. що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший  реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву  вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств  збільшує середні витрати та зменшує  сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні  витрати і збільшує сукупну пропозицію.

 

 

4. Номінальний та реальний обмінний курс. Паритет купівельної спроможності.

 

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у  грошових одиницях іншої країни. Через  валютний курс долається національна  обмеженість грошової одиниці та відбувається перетворення її локальної  цінності у цінність інтернаціональну.

Валютний курс є також об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку країни та стан і перспективи її зовнішньоекономічних відносин. На практиці використовують такі різновиди валютного курсу.

Номінальний двосторонній валютний курс — це відносна ціна двох валют, тобто ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти. Реальний валютний курс — це номінальний валютний курс, помножений на співвідношення внутрішніх цін до цін країни, до валюти якої котується національна валюта. Номінальний ефективний валю-тний курс — це індекс валютного курсу, що встановлюється як співвідношення національної валюти до валют інших країн, котування яких визначено відповідно до частки цих країн у валютних операціях даної країни.

Реальний ефективний валютний курс — це номінальний ефективний валютний курс з поправкою на зміни співвідношення внутрішніх цін до цін країн, до валют яких встановлюється котування національної валюти.

Валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом  інтернаціоналізації грошових відносин, зіставлення цінових структур і  результатів виробництва (продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної платні, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів). Номінальний валютний курс - це відносна ціна валют 2-х країн, або ціна одиниці валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої.

Еn = Сf /Сd

Еn - номінальний валютний курс;

Сf - іноземна валюта;

Сd  - національна валюта.

Рельний валютний курс - номінальний валютний курс, перерахований з врахуванням зміни рівня цін у своїй країні та тій, до валюти якої котирується національна валюта.

R = eP*/P

e - номінальний обміний курс іноземної валюти;

P*- рівень цін за кордоном(в іноземній валюті);

P - рівень внутрішніх цін (в  національній валюті).

Зростання цього показника –  це реальне знецінення гривні по відношенню до долара.

Основним поняттям, створеним для  пояснення валютних курсів, є паритет  купівельної спроможності, ПКС (Purchasing Power Parity - PPP)t для формулювання якого  зазвичай використовують так званий закон єдиної ціни - ціна товару в  одній країні має дорівнювати  ціні товару в іншій, а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, то співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу. Цей  закон стверджує, що товари, які є  об'єктами міжнародної торгівлі, не можуть продаватися на різних ринках за різними цінами, тому що таке становище  активізувало б діяльність спекулянтів, що в кінцевому підсумку привело  б до вирівнювання цін. Тобто у  довгостроковому періоді ціни на товари, призначені для міжнародного обміну, обчислені в одній і  тій самій валюті та очищені від  податків і тарифів, повинні бути однаковими. Відповідно до концепції  ПКС у довгостроковому періоді  реальний валютний курс має залишатися незмінним.

Однак між законом єдиної ціни і  ПКС спостерігаються розходження. Закон єдиної ціни є прийнятним для  одного товару, тоді як ПКС ґрунтується  на загальному рівні цін, тобто на рівні цін товарів, що входять  у споживчий кошик.

Базуючись на передумові про незмінність  реального валютного курсу, номінальний  валютний курс може бути визначений як відносний рівень цін на товари і  послуги. Валютний курс гривні до долара, наприклад, виражається як відношення цін в Україні (PUKR) до цін у США (PU8A):

Твердження про те, що валютний курс є відносним рівнем цін у  двох країнах, стосується абсолютного  ПКС. Обрахування рівня валютного  курсу в різні періоди робиться на основі відносного ПКС, відповідно до якого процентна зміна в рівні обмінного курсу валют двох країн за визначений період дорівнює різниці між процентними змінами в національних рівнях цін. Причому ці зміни відбуваються так, що зберігається незмінним співвідношення купівельних спроможностей внутрішньої й іноземної валют.

Іншими словами, номінальний валютний курс завжди змінюється настільки, наскільки  це необхідно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін  у різних країнах. Якщо інфляція в  країні перевищує темп інфляції за кордоном, то за інших рівних умов національна  валюта буде мати тенденцію до здешевлення.

У загальному вигляді відносний  ПКС між Україною і США може бути виражений як

де я - рівень інфляції, що обраховується  як -, тобто 3-і процентна зміна  рівня цін за період між г і  г - 1.

Ця формула дає правильний результат  у разі невеликих процентних змін рівня цін і валютного курсу. У період високих темпів інфляції є сенс користуватися іншою формулою, відповідно до якої динаміка курсу  долара до гривні за період між г  і г - 1 визначається як відношення індексів цін в Україні і США, під  час обчислення яких рік * - 1 приймається  за базисний:

 

 

 

 

 

 

 

Розкрити  зміст категорій і понять

Функції управління — під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належність до сфер діяльності — спеціальні, а за етапами управління — загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об'єкту управління, а спеціальні — це посадові функціональні обов'язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.).

В.С.Пекельна  виділяє  такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

Планування передбачає визначення завдань, над розв'язанням яких працюватиме  педагогічний колектив загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Від  вміння правильно спланувати роботу значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу.

Для того, щоб план виконувався, його треба чітко організувати: вказати  дату проведення запланованих заходів, організаторів або відповідальних за їх проведення.

У процесі виконання плану  роботи потрібно координувати діяльність педагогів, тобто узгоджувати їх дії, встановлювати гармонію між  частинами системи.

Встановленню відповідності  управлінського процесу певним нормам, інструкціям сприяє контроль. Проте  в процесі контролю не тільки констатують  певні факти, але й виявляють  причини недоліків і розробляють  заходи з метою їх усунення. Контроль дає можливість забезпечити зворотний  зв'язок.

Регулювання сприяє усуненню диспропорцій, які можуть виникнути  в ході роботи, дає можливість вчасно враховувати і зосередити основні  сили. Цьому значною мірою сприяє оперативне розпорядження керівника  закладу, використання матеріального  й морального стимулювання.

Важливою функцією управління є облік, який дає можливість бачити ефективність вжитих заходів, дати кількісну  і якісну оцінку результатів навчально-виховного  процесу.

Педагогічний аналіз, який проводиться на основі якісної оцінки навчально-виховного процесу, вивчення тенденцій розвитку, сприяє виробленню рекомендацій щодо вдосконалення процесу  управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом.;

 

Методи управління фірмою — практична реалізація функцій, управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління. Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації). Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств.

 

Моделі і методи прийняття  рішень — Науковий підхід до прийняття рішень передбачає використання науково обгрунтованих моделей і методів.

Модель — це уява про об'єкт, систему або ідею в деякому спрощенні реальної життєвої ситуації, в якій ця модель застосовується при виробленні управлінського рішення. У практиці управління використовуються фізичні, аналогові та математичні або символічні моделі. Прикладом управлінської моделі може бути модель очікування споживача, яка є прогнозом, що оснований на результатах опитування клієнтів фірми про їхні потреби і нові вимоги. На підставі одержаних даних і виходячи з власного досвіду керівник має можливість з достатньою точністю визначити сукупний попит на перспективу. Спосіб прийняття і реалізації рішення називається методом. Методи, спрямовані на досягнення накресленої мети, можуть бути різними.