Визначення рівня рухової (фізичної) підготовленості дошкільного віку

Фізична працездатність є інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття її здоров'я і характеризується рядом об'єктивних факторів. До них належать: тілобудова і антропометричні показники (потужність, ємність і ефективність механізмів енергопродукції аеробним та анаеробним шляхом), сила і витривалість м'язів, нейром'язова координація; стан опорно рухового апарату: нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення, так і використання наявних в організмі енергоресурсів; психічний стан .

Фізична працездатність дозволяє судити про стан здоров'я, про соціально-гігієнічні умови життя людей, про результати підготовки до трудової, спортивної діяльності.

Загальні принципові вимоги до тестування фізичної працездатності в лабораторних умовах наступні:

можливість кількісного вимірювання  фізичного навантаження;

участь в роботі не менше 2/3 м'язової маси організму;

точне відтворення при повторному застосуванні тесту;

стандартність умов проведення дослідження;

• безпечність і доступність для дітей .

Оптимально враховуються наступні сім показників, які практично повністю відображають стан досліджуваних при навантажуючих тестах [1] навантаження: ЧСС, АТ, показники ЕКГ, споживання кисню, витрати енергії; вміст молочної кислоти у крові.

До числа простих і непрямих методів визначення працездатності можна віднести функціональну пробу Руф'є і її модифікація пробу Руф'є-Діксона, в яких використовується значення ЧСС в різні періоди відновлення після відносно невеликих навантажень .

Проба Руф'є. У досліджуваного, після 5 хв відпочинку в положенні лежачи, на спині визначають пульс за 15 с (Рі); потім на протязі 45 с він виконує 30 присідань. Після закінчення навантаження досліджуваний лягає, і у нього знову підраховується пульс за перші 15 с (Рг), а потім - за останні 15 с першої хвилини відновлення (Рз). Оцінку працездатності серця здійснюють за формулою:

, де ІР –  індекс Руф’є.

Іншим тестом, який не вимагає спеціальної підготовки і складних обрахунків є тест PWC170

Застосування тесту PWC170 при поглибленому обстеженні населення рекомендовано Міжнародною біологічною програмою. Проте, не дивлячись на значне поширення і застосування PWC170, немає загальноприйнятої методики його проведення.

У дорослих можна з достатньою точністю представити потужність роботи, яка виконується при пульсі 170 ударів.

У дітей вихідна частота пульсу значно вища, ніж у дорослих лежить в області більш високих величин частоти серцевих скорочень, звичайно вище 130-140 уд/хв . Тому в рамках зони лінійності у дітей не можна дотримуватись однієї з основних вимог методу про те, що різниця частоти пульсу при першому і другому навантаженні повинна бути біля 40 уд/хв. При невеликій різниці величини навантажень і частоти серцевих скорочень (менше 20 уд/хв) точність визначення PWC170 знижується .

Фізична працездатність у дітей вивчена недостатньо, Є лише одиничні роботи, які присвячені вивченню PWC170 у дітей молодшого шкільного вік.

Платонов В.Н.  вивчав PWC170 у дітей, які займаються і не займаються спортом. У юних спортсменів 8-9 років PWC170 було значно вище, ніж у тих, хто не займається спортом.

Висновок

Рівень рухової підготовленості у дитини виникає під впливом двох чинників: природно-вікових змін організму і режиму рухової активності. Процес розвитку рухових якостей у дошкільнят здійснюється з морфологічними і функціональними можливостями організму.

Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції всіх систем організму. Характерне для раннього віку швидке збільшення росту дитини дещо уповільнюється на п'ятому році і знову прискорюється наприкінці дошкільного дитинства. Середнє щорічне збільшення росту дошкільника становить близько 6 см, причому дівчатка дещо випереджають хлопчиків. У п'ять років ріст дитини в середньому 100 см, а в сім - 115 см. Щорічно вага дитини збільшується лише на 1,5-2 кг. Змінюються пропорції тіла. Подовжується тулуб і особливо ноги. Тому досить важливо в дошкільному віці значну увагу приділяти розвитку фізичних якостей дитини.

Визначення оптимальних дистанцій для бігу з максимальною швидкістю для дітей 3-6 і 5-6 років для розвитку швидкості.

Розвиток спритності повинен йти по шляху підвищення координаційної складності вправ.

Вправи на розтягання у дошкільників застосовуються в основному в активному руховому режимі для розвитку гнучкості.

Поширеним засобом розвитку витривалості у дошкільників є загально розвиваючі вправи. Проте, під час використовування цих вправ, необхідно дотримуватися оптимальних інтервалів для відпочинку між їх виконанням.

Розвиваючи м'язову силу у дітей дошкільного віку, необхідна особлива увага уділяти підвищенню їх рухової активності під час прогулянок і занять з фізичної культури.

Література

1. Бернштейн Н.А. Физиология движений.- В кн. Физиология труда. М., 1934.
2. Боген М.М. Задачи обучения двигательным действиям. - Теория и практика физической культуры, 1981, № 3.
3. Будинская П.П. Общеравивающие упражнения в детском саду. - М.: Просвещение, 1981. - 96с.
4. Вавилова Е.Н. Развивайте у дошкольников ловкость, силу, выносливость: Пособие для воспитателей детского сада. - М.: Просвещение, 1981. - 96 с.
5. Вильчковский Э.С. Методика физического воспитания в детском саду. - К.: Рад. школа, 1979. - 224 с.
6. Вікова психологія. // За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 270 с.
7. Гранит Р. Основы регуляции движений.- М.: Мир, 1973.
8. Карманова Л.В. Занятие по физической культуре в старшей группе детского сада. - Минск.: Нар. совета, 1980.
9. Мазниченко В.Д. Обучение движениям (двигательным действиям). - В кн.: Теория и методика физ. воспитания, т. 1. М., 1976.
10. Мазниченко В.Д. Двигательные навыки в спорте (Метод разработки для студентов спорт, фак.). - Малаховка, МОГИФК, 1981.
11. Мугинова Е.Л. Гимнастика с детьми до семи лет. - Ленинград: Медицина, 1978. -167 с.
12. Осокина Г.И. Физическая культура в детском саду. - М.: Просвещение. 1986. - 95 с.
13. Годик М. А.Спортивная метрология: Учебник для институтов физ. культ. — М.: Физкультура и спорт, 1988.—140-142с.